Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 305/1971/18
провадження № 61-11166св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2020 року в складі судді Бліщ О. Б., постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в складі колегії суддів Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю.
Позовна заява мотивована тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі. У них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_3 та дочка - ОСОБА_4 . Зазначає, що за останні 6 років увесь тягар виховання та утримання дітей відповідач переклав на неї. Щоб діти були всім забезпечені, їй допомагають батьки, починаючи від одягу та закінчуючи побутовими цінностями, тоді як батько дітей покинув сім`ю на шість років і жив та дбав тільки про себе. Подальше проживання з відповідачем стало нестерпним. При появі відповідача в сім`ї, він постійно влаштовував сварки, пред`являв позивачу необґрунтовані претензії, принижував та наносив тілесні ушкодження. Подружнє життя між ними припинено, зберегти сім`ю було неможливо, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Оскільки вони проживають окремо, а будинок в якому вона проживає з дітьми належить її батькам, тому відповідачу запропонувала обрати правильну форму та методику щодо виховання спільних дітей, яка не буде суперечити закону та моральним засадам суспільства. Відповідач, дізнавшись про бажання позивача розірвати шлюб, почав забирати дітей в будь-який час доби, налаштовує їх проти рідної матері та робить недоречні намовляння дітей, щоб вони втратили родинний зв`язок з її батьком та близькими родичами. Зазначає, що відповідач до дітей з`являється один раз на тиждень або два рази в рік. Щоб уникнути сплати аліментів відповідач постійно погрожує, що він примусить дітей проживати з ним. Тому позивач звернулася до суду із цим позовом, щоб за ухваленим рішенням діти знаходилися на її вихованні та утриманні. При цьому вона відповідачу ніколи не буде вчиняти перешкод у спілкуванні з дітьми. Більше 6 років відповідач, як батько, не приймав участі у вихованні та утриманні дітей, тому вони виховувались та утримувались нею. Також вказує, що відповідач не тільки при дітях намагається її принизити, а й звертався із скаргами до органу опіки та піклування. По його заяві працівники служби у справах дітей спільно з фахівцями соціальної роботи районного центру соціальних служб сім`ї та молоді здійснили обстеження умов проживання дітей з матір`ю. Факти, наведені у зверненні не відповідали дійсності. Просила ухвалити судове рішення за яким визначити місце проживання та виховання дітей з нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ємчук Л. В. залишено без задоволення, а рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 21 листопада 2019 року - без змін.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, мотивоване тим, що під час розгляду справи № 305/1707/18 рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з їх батьком ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яких інших обставин, які б свідчили про суттєві зміни в житті сторін чи малолітніх дітей, про можливість чи необхідність змінювати місце проживання останніх, апеляційним судом не встановлено.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2020 року виправлено описку, допущену в постанові Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, а саме, а резолютивній частині постанови зазначено правильно "рішення Рахівського районного суду від 12 лютого 2020 року" замість помилково зазначеного - "рішення Свалявського районного суду від 21 листопада 2019 року".
Ухвала мотивована тим, що судом було допущено описку в резолютивній частині постанови, а тому вона підлягає виправленню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
23 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ємчук Л. В. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2020 року, постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2020 року.
У касаційних скаргах вона просить суд касаційної інстанції скасувати: рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; змінити ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2020 року, виклавши її резолютивну частину в редакції постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2020 року, постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2020 року; витребувано справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно розглянули справу без висновку органу опіки та піклування, наявність якого є обов`язковою при розгляді справи із таким предметом позову. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 369/9403/16 та від 27 травня 2020 року в справі № 511/2786/16-ц. Суди помилково взяли до уваги рішення у справі № 305/1707/18. Апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача про відсутність висновку органу опіки та піклування, а також аргументи про неповідомлення її про час та місце розгляду справи судом першої інстанції та розгляду справи у її відсутність. Останні підстави мають наслідком обов`язкове скасування рішення суду першої інстанції, що не було враховано апеляційним судом. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2020 року мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права виправивши описку шляхом зміни назви суду та дати ухвалення судом першої інстанції рішення, фактично змінив своє рішення по суті, що є неприпустимим. Це не є виправленням описки в розумінні статті 269 ЦПК України.
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ємчук Л. В. надіслала до суду клопотання про долучення до справи копії постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 305/1707/18.
Однак дане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень на підставі доказів, наявних у справі на час розгляду справи апеляційним судом.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення та постанову, в якому вказував на законність оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 жовтня 2007 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
За час спільного проживання у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2018 року в справі № 305/1011/18.
Між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей. При цьому як позивач, так і відповідач неодноразово зверталися до відповідних органів із заявами щодо неправомірної поведінки один одного.
У провадженні Рахівського районного суду Закарпатської області перебувала на розгляді справа № 305/1707/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з їх батьком ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1 . У іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За касаційними скаргами ОСОБА_1 судові рішення, визначені у пунктах 1, 3частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право
на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.