Постанова Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 755/7702/17
провадження № 61-18954св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Укрсиббанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу акціонерного товариства "Укрсиббанк" на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі -
АТ "Укрсиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 21 березня 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк"), назву якого змінено на АТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 949 656,26 грн на строк до 21 січня 2032 року зі сплатою 20,9 % річних за користування кредитом. Погашення кредиту погоджено сторонами кредитного договору шляхом внесення щомісячних ануітетних платежів
у розмірі 17 186,09 грн. При укладенні договору позичальник погодився
з викладеною у Правилах споживчого кредитування, опублікованих
у газеті "Голос України" від 13 травня 2011 року № 85 (5085) з усіма змінами та доповненнями, позицією банку надати позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених у кредитному договорі та зазначених Правилах.
Кредитні зобов`язання були забезпечені договором поруки, укладеним
21 березня 2016 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2, відповідно до умов якого остання поручилася перед кредитором за виконання боржником основного зобов`язання.
Оскільки позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань зі сплати основного боргу та процентів за користування кредитом, то у нього виникла заборгованість перед кредитором у розмірі 1 108 934,28 грн, яка складається з тіла кредиту - 945 719,76 грн,
процентів - 151 311,93 грн, пені за прострочення сплати кредиту -
455,94 грн, пені за прострочення сплати процентів - 11 446,65 грн.
На підставі викладеного АТ "Укрсиббанк" просило стягнути солідарно
з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 108 934,28 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь
АТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 березня 2016 року № 11479574000 станом на 17 травня
2017 року в розмірі 1 108 934,28 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" витрати зі сплати судового збору в розмірі по 8 317 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не виконали зобов`язань, визначених кредитним договором, порушили умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується довідкою-розрахунком суми заборгованості. Наявна
у матеріалах справи довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 17 травня 2017 року в цілому відповідає умовам договору про надання споживчого кредиту.
Заперечення позичальника на позовну заяву не містять доказів, які спростовують наявність заборгованості перед кредитором та підтверджують належне виконання зобов`язань за кредитним договором. Виходячи
з порядку, умов та обставин укладення кредитного договору між сторонами, добровільності договорів з боку сторін, наявності заборгованості за кредитом, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог банку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року змінено в частині розміру заборгованості, в зв`язку з чим викладено резолютивну частину рішення суду першої інстанції в наступній редакції.
Позовні вимоги АТ "УкрСиббанк" задоволено частково та стягнуто на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 1 076 650,35 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" судовий збір у розмірі по 8 317 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції не надав оцінки обґрунтованості нарахованої позивачем суми заборгованості за процентами та пені.
Разом з тим без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ "УкрСиббанк", відсутність у тексті договору про надання споживчого кредиту домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами за ставкою у підвищеному розмірі, пені за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, надані банком при зверненні до суду
з позовом Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ "УкрСиббанк", опубліковані в газеті "Голос України"
від 13 травня 2011 року № 85 (5085), не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ "Укрсиббанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд вирішив спір без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 750/4903/14,
від 05 вересня 2018 року у справі № 461/1702/16-ц (461/1720/16-ц),
від 16 лютого 2021 року у справі № 925/668/20, від 11 серпня 2021 року
у справі № 372/322/17, від 18 червня 2021 року у справі № 643/16291/17. Вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази. Також зазначає, що наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі
№ 295/5482/16-ц, тому просить передати справу на розгляд до Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права щодо оцінки доказів та обов`язку доказування, не врахував наявність обставин, які не підлягають повторному доказуванню відносно кредитора, оскільки такі обставини встановлені в інших рішеннях за участі АТ "Укрсиббанк". Суд апеляційної інстанції безпідставно врахував та застосував висновок щодо застосування норм права, викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 з огляду на різні фактичні обставини в указаній справі та у цій справі.
Банк вказує, що Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ "УкрСиббанк", які апеляційний суд залишив поза увагою, застосовуються до умов кредитних договорів. Сторони кредитного договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) узгодили конкретні Правила (договірні умови) споживчого кредитування, опубліковані у газеті "Голос України" від 13 травня 2011 року № 85 (5085),
і зміст цих правил є конкретно визначеним та доступним, зміст зазначених Правил не викликає ніяких сумнівів і дає змогу визначити, яким чином врегульовано правовідносини сторін.
Кредитор зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року
у справі № 295/5482/16-ц дійшов помилкового висновку щодо неможливості вважати Правила (договірні умови) споживчого кредитування, опубліковані у газеті "Голос України", частиною кредитного договору, оскільки такий висновок суперечить змісту кредитного договору та нормам ЦК України щодо обов`язковості договору. Аналіз практики дає підстави для висновку про наявність протилежних за змістом постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах, в яких Правила споживчого кредитування АТ "УкрСиббанк" оцінюються по різному.
Різні за суттю та правовими наслідками висновки касаційного суду виключають передбачуваність судових рішень для АТ "УкрСиббанк" як кредитора в оцінці Правил споживчого кредитування як частини кредитного договору чи не як частини кредитного договору.Умовами укладеного між сторонами у справі договору визначено застосування процентної ставки
у подвійному розмірі на прострочену суму заборгованості, тому суд першої інстанції правильно вирішив заявлені у справі вимоги.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
У листопаді 2021 року представник АТ "Укрсиббанк" - адвокат Кочін Г. І. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрсиббанк" на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
06 липня 2022 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 березня 2016 року ПАТ "Укрсиббанк", назву якого змінено на АТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 949 656,26 грн (пункт 2.1) на строк до 21 січня 2032 року (пункт 2.3) зі сплатою 20,9 % річних за користування кредитом, якщо не буде встановлена інша процентна ставка згідно з умовами договору (пункт 2.7).
Погашення кредиту погоджено сторонами кредитного договору шляхом внесення щомісячних ануітетних платежів у розмірі 17 186,09 грн (пункт 2.5).
У кредитному договорі також зазначено, що, підписуючи цей договір, позичальник погодився з викладеною у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування, опублікованих у газеті "Голос України"
від 13 травня 2011 року № 85 (5085) із усіма змінами та доповненнями, позицією банку надати позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених у кредитному договорі та зазначених Правилах. Правила споживчого кредитування, після підписання сторонами кредитного договору, стають його невід`ємною частиною. Підписуючи кредитний договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в цьому кредитному договорі та Правилах споживчого кредитування. Підписи сторін під кредитним договором вважаються одночасно підписами під Правилами споживчого кредитування, при цьому після підписання сторонами цього кредитного договору, Правила споживчого кредитування не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього кредитного договору. Правила споживчого кредитування діють у частині, що не суперечить цьому кредитного договору.
Кредитні зобов`язання були забезпечені договором поруки, укладеним
21 березня 2016 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2, відповідно до умов якого остання поручилася перед кредитором за виконання боржником основного зобов`язання.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань зі сплати основного боргу та процентів за користування кредитом, тому у нього виникла заборгованість перед кредитором у розмірі 1 108 934,28 грн, яка складається з тіла
кредиту - 945 719,76 грн, процентів - 151 311,93 грн, пені за прострочення сплати кредиту - 455,94 грн, пені за прострочення сплати процентів - 11 446,65 грн.
Банк 04 квітня 2017 року направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги (повідомлення) про дострокове погашення заборгованості протягом
31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення. Повідомлення були отримані відповідачами 09 квітня 2017 року. Позивач 22 травня
2017 року поштою направив до суду позовну заяву.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша
статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний
договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним
(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір,
в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Статтею 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
ПАТ "Укрсиббанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 вказаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та
в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним
з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У договорі про надання споживчого кредиту від 21 березня 2016 року зазначено, що за користування кредитними коштами позичальник зобов`язується сплачувати проценти, що нараховуються за процентною ставкою 20,9 % річних, якщо не буде встановлена інша процентна ставка
у підвищеному розмірі, що визначений Правилами споживчого кредитування. Порядок нарахування та сплати процентів на прострочену суму основного боргу встановлений Правилами споживчого кредитування. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у підвищеному розмірі, що визначений Правилами споживчого кредитування (пункт 2.7).
Відповідно до пункту 2.9 договору про надання споживчого кредиту
від 21 березня 2016 року позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно
з умовами договору на відповідний рахунок.
Разом з тим у підписаному сторонами договорі про надання споживчого кредиту від 21 березня 2016 року не зазначено іншої процентної ставки
у підвищеному розмірі, порядок нарахування та сплати процентів на прострочену суму основного боргу, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін.
Крім того, у підписаному сторонами договорі про надання споживчого кредиту від 21 березня 2016 року відсутні умови про порядок нарахування та сплати відсотків, зокрема у підвищеному розмірі, а також розміри комісії та штрафу.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами
у підвищеному розмірі, а також пеню (за прострочення сплати кредиту та процентів).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, зокрема, їх розмір
і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 березня 2016 року, посилався на копію долучених до матеріалів справи Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників АТ "УкрСиббанк", опубліковані в газеті "Голос України" від 13 травня 2011 року № 85 (5085).
Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, позичальник у суді першої інстанції вказував, що він не визнає позовні вимоги, оскільки умови укладеного з банком кредитного договору передбачали процентну ставку
у фіксованому розмірі - 20,9 % річних і він не погоджувався на інший розмір процентів. Зазначав, що позивач у розрахунку заборгованості безпідставно застосував процентну ставку у розмірі 41,8 %, що суперечить пункту 2.7 кредитного договору. Також у запереченнях на позовну заяву позичальник не погоджується і з нарахованими штрафними санкціями (пенею). Посилався на порушення кредитором Закону України "Про захист прав споживачів". Вказував, що кредитор без відома позичальника збільшив суму заборгованості за кредитним договором.
На підтвердження своїх доводів на спростування заявлених вимог кредитора щодо стягнення відсотків у підвищеному розмірі та пені позичальник звертався до суду з клопотаннями про витребування доказів: розгорнутого розрахунку заборгованості за процентами з посиланням на конкретний пункт кредитного договору, яким передбачено розмір процентної ставки на рівні 41,8 % річних, а у разі неможливості надання такого розрахунку, надати письмові пояснення щодо обґрунтованості ціни позову; розгорнутого розрахунку пені за прострочення сплати процентів з посиланням на конкретний пункт кредитного договору, а у разі неможливості надання такого розрахунку, надати письмові пояснення щодо ціни позову.
Крім того за клопотанням представника позичальника ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої постановлено питання, зокрема, щодо дійсного розміру заборгованості та застосування подвійної процентної ставки у розмірі 41,8 %.
Проте ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 січня
2019 року поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду, оскільки 27 грудня 2018 року з експертної установи повернуто матеріали справи з повідомленням про неможливість надання висновку судової економічної експертизи.
Таким чином, позичальник не погоджувався із застосуванням позивачем
до спірних правовідносин Правил (договірних умов) споживчого кредитування, опублікованих у газеті "Голос України" від 13 травня 2011 року
№ 85 (5085) із усіма змінами та доповненнями, і наполягав на виконанні кредитних зобов`язань саме у межах умов, визначених у договорі про надання споживчого кредиту від 21 березня 2016 року, який підписаний сторонами.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме вказані Правила, які були опубліковані в газеті 13 травня 2011 року, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 21 березня
2016 року договір про надання споживчого кредиту.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за якою - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників, на які посилається банк, не містять підпису позичальника, а зібрані у справі докази не підтверджують, що останній погодився на ці Правила, опубліковані у газеті 13 травня 2011 року, підписуючи договір про надання споживчого кредиту 21 березня 2016 року.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ "УкрСиббанк", відсутність у тексті договору про надання споживчого кредиту домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами за ставкою у підвищеному розмірі, пені за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам, надані банком при зверненні до суду з позовом Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ "УкрСиббанк", опубліковані в газеті "Голос України", не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.