ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2023 року
м. Київ
справа № 400/4149/20
адміністративне провадження № К/9901/20080/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (у складі судді Мороза А.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (у складі колегії суддів: Головуючого судді: Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.) у справі №400/4149/20,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Миколаївської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ № 971к від 15 вересня 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури;
зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з 11 вересня 2020 року;
стягнути з Миколаївської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 вересня 2020 року і до часу фактичного поновлення на роботі.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що з 2001 року позивач працював на різних прокурорських посадах. Перед звільненням займав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області. Ним успішно пройдена атестація та подана заява про переведення на посаду прокурора в Миколаївській обласній прокуратурі. Після початку роботи Миколаївської обласної прокуратури в вересні 2020 року, позивач вважав, що працює на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури. Як стверджував позивач, керівництво галузевого відділу мало до нього упереджене та провокаційне ставлення, що сприймалось ним як тиск і послугувало підставою для подання заяви про звільнення. Позивач наполягає на тому, що його волевиявлення при звільненні не було добровільним, рішення про звільнення приймалось емоційно та під тиском з боку керівництва. Позивач звертав увагу на те, що його було звільнено в день подання заяви, що є свідченням необхідності його негайного звільнення і тільки підтверджує упередженість по відношенню до нього.
3. Окрім того, позивач подав клопотання, в якому навів обставини, які ним розцінені в якості тиску. Так, за твердженнями позивача, належний мікроклімат в колективі керівництвом відділу не створювався, доброзичливі стосунки між співробітниками відсутні. Керівництво відділу перекладає на підлеглих весь обсяг роботи. Для прикладу, позивач навів ситуацію, коли в місяці, який передував звільненню, йому було доручено виконання завдання, яке відносилось до компетенції заступника керівника відділу, при цьому обсяг завдання не дозволяв виконати його у відведений час. Вважає, що такі дії керівництва дискредитують його внаслідок неможливості своєчасного та якісного виконання дорученого завдання.
4. Відповідач проти задоволення позову заперечував, та зазначав, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлена послідовна процедура зайняття посади прокурора обласної прокуратури, яка не передбачає "автоматичного" переведення всіх прокурорів прокуратури Миколаївської області, які успішно пройшли атестацію, до Миколаївської обласної прокуратури після початку її діяльності. Такий процес не є одномоментним і триває до тепер. Станом на дату звільнення, ОСОБА_1 не був переведений до Миколаївської обласної прокуратури і фактично перебував поза її штатом. Як зазначає відповідач, можливо саме тривале непереведення на посаду прокурора Миколаївської обласної прокуратури, позивач помилково і безпідставно сприймав як прояв тиску. Відповідач наголошує, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження чинення на нього тиску в будь-якій формі. В той же час, відсутність такого тиску доводиться тим, що хоча в роботі позивача і мались суттєві недоліки, протягом 2019 року до нього лише один раз було застосоване депреміювання, а в 2020 року жодних заходів впливу до позивача не застосовувалось.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення, натомість сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є свідченням упередженого чи дискримінаційного ставлення.
7. При цьому суд першої інстанції не погодився із доводами позивача про те, внаслідок вищезазначених обставин, його волевиявлення про звільнення мало емоційний характер і не відповідало дійсному бажанню.
8. Суд першої інстанції дійшов висновків, що наказ № 971к від 15 вересня 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури є правомірним.
9. Окрім того, суд першої інстанції звертав увагу, що позивача було звільнено з органів прокуратури з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області, тоді як він просить суд зобов`язати відповідача поновити його на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури, тобто на посаді, яку він перед звільненням не займав, що призведе до порушення порядку зайняття прокурорами посад в обласні прокуратурі, який визначений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача в частині призначення прокурорів на посади.
10. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 змінено.
Постановлено виключити із мотивувальної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 по справі № 400/4149/20 висновок суду про неможливість поновлення позивача на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з підстав, наведених у постанові апеляційного суду. В решті рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 по справі № 400/4149/20 - залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, та зазначив, що відповідач правильно звільнив позивача 15.09.2020.
12. Оцінюючи аргументи позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу про звільнення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для доведення факту тиску, позивач подав три листи від 29 і 31 липня та від 4 серпня 2020 року, яким він повернув як помилково надіслані йому документи, у зв`язку з тим, що їх виконання віднесено до обов`язків начальника відділу; також, позивач надав протокол оперативної наради від 11.08.2020, згідно з яким позивачу доручено в строк до 12.08.2020 вивчити матеріали визначеного кримінального провадження. Оцінюючи ці докази, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції з того приводу, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення.
13. Суд апеляційної інстанції зазначав, що сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є достатнім доказом упередженого чи дискримінаційного ставлення; правильним є також висновок суду першої інстанції, який відхилив доводи позивача про те, внаслідок вищезазначених обставин, його волевиявлення про звільнення мало емоційний характер і не відповідало дійсному бажанню; обставини, на які посилається позивач, доводячи факт тиску, мали місце наприкінці липня та в середині серпня 2020 року, тоді як заява про звільнення написана 15 вересня 2020 року, тобто майже через місяць, що само по собі виключає стан сильного душевного хвилювання та емоційність в діях позивача.
14. Апеляційним судом було встановлено, що заява про звільнення ОСОБА_1 містить дату її написання - 15.09.2020, та дату, з якої позивач мав намір припинити повноваження; перевіряючи доводи позову та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції допитав у якості свідка ОСОБА_2, яка пояснила, що вона обіймала посаду начальника відділу кадрової роботи та державної служби Миколаївської обласної прокуратури; 15.09.2020 позивач о 8:15 подав їй особисто заяву про звільнення, в якій він при ній власноруч зазначив дату звільнення; також свідок пояснив, що у цей день позивач особисто оформив обхідний лист, отримавши необхідні підписи посадових осіб прокуратури у восьми окремих кабінетах та добровільно здав посвідчення. На переконання суду апеляційної інстанції наведені свідком обставини підтверджують висновок суду першої інстанції та доводи відповідача про зазначення позивачем у заяві про звільнення дати звільнення та наявність волевиявлення про звільнення саме 15.09.2020.
15. Щодо висновків суду першої інстанції в частині неможливості поновлення позивача на іншій посаді, ніж з тої, з якої його було звільнено, суд апеляційної інстанції наведені обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволені позову, адже у даному випадку, у разі задоволення позову, суд вправі поновити позивача на рівнозначній посаді, з якої його було звільнено.
16. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції з приводу доводів позивача про успішне проходження ним атестації та тривале не переведення до Миколаївської обласної прокуратури, оскільки це питання знаходиться поза межами предмету доказування в даній справі, адже позивач не оскаржує результати атестації, а його звільнення відбулось з органів прокуратури, а не з посади, а тому не має значення на якій посаді позивач працював перед звільненням і на яку посаду в Миколаївській обласній прокуратурі мав бути переведений.
17. Щодо окремих доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції зазначав, що посилання апелянта про відсутність на момент подачі зазначення у заяві дати звільнення, та те, що він власноруч дописав дату звільнення у заяві після ознайомлення з наказом про звільнення, спростовуються матеріалами справи та поясненнями свідка ОСОБА_3 ; доводи апеляційної скарги з того приводу, що неправильне оформлення оскаржуваного наказу позбавило його права на отримання вихідної допомоги, суд апеляційної інстанції відхилив, адже прокурор звільняється з органів за власним бажанням незалежно від мотивів (причин); посилання апелянта на скріншот власного телефона, з якого вбачається, що на 8 год 15 хв. 15.09.2021 у заяві відсутня вказівка на дату звільнення, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки цей доказ не відповідає критерію достатності (ст. 76 КАС України), адже як зазначив свідок ОСОБА_2 позивач подав цю заяву та власноруч зазначив про дату звільнення; окрім того, суду не надано доказів, що скріншот власного телефона є фотокопією саме тієї заяви, яка знаходиться у розпорядженні відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень на неї)
18. Не погоджуючись із прийнятими судовим рішенням у цій справі, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №400/4149/20 повністю, а справу направити на новий судовий розгляд.
19. У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, скаржник зазначає, пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункти 3, 4 частини другої та пункт 3 частини 3 статті 353 КАС України.
20. Зокрема, в обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеного пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання учасника справи щодо витребування, дослідження, огляду доказів, встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини другої статті 353 КАС України); встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України) та справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 3 статті третьої статті 353 КАС України).
21. Скаржник зазначає, що пославшись в оскаржуваному судовому рішенні на те, що його заява про звільнення містить дату, з якої він мав намір припинити повноваження, суд апеляційної інстанції послався не недопустимі докази.
22. Крім цього, позивач вказує на те, що мають місце безпідставні твердження суду першої інстанції щодо неіснуючих клопотань та, як наслідок, неправомірні висновки суду стосовно наявності у нього клопотань позивача про: проведення підготовчого засідання за його відсутності та розгляд справи у його відсутності.
23. Касатор також зазначає, що судом апеляційної інстанції в порушення частини 1 статті 9 КАС України було безпідставно відхилені клопотання про виклик свідка ОСОБА_4 для повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.
25. Окрім того, скаржник вказує, що апеляційний суд не надав оцінки неправомірному розгляду справи судом першої інстанції за відсутності позивача як учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання, що відбулося 02 грудня 2020 року. Позивач вважає що такі обставини слугували обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 317 КАС України.
26. В контексті наведеного, позивач звертає увагу, що судом першої інстанції фактично не проведено підготовче засідання та не виконано його завдань у відповідності до вимог статті 173 та частини 2 статті 180 КАС України, що призвело до неналежного та неповного з`ясування обставин по справі, ненадання доказів та розгляд питання про виклик свідків лише при апеляційному розгляді справи. Позивач вказує, що судом першої інстанції його введено в оману, з використанням засобів телефонного зв`язку, повідомлено щодо неможливості проведення судового засідання 02.12.2020 у зв`язку з COVID- 19, з застереженням не прибувати на нього, та при цьому, проведення судового засідання відбулось лише з відповідачем, що грубо, у протиправний спосіб позбавило його (позивача), наділених статтею 44 КАС України, прав та обов`язків при розгляді цієї адміністративної справи.
27. Позивач вважає, що мають місце безпідставні твердження суду першої інстанції щодо неіснуючих клопотань та, як наслідок, неправомірні висновки суду стосовно наявності у нього моїх клопотань про: проведення підготовчого засідання за його відсутності (ухвала суду від 03.11.2020) та розгляд справи за його відсутності (технічний запис судового засідання від 02.12.2020) без зазначення про це в рішенні суду від 02.12.2020 (при цьому, матеріали справи зазначених клопотань не містять і до суду мною не надавались).
28. Крім того, скаржник вважає, що в порушення вимог статті 202 КАС України, суд першої інстанції не перевірив повноваження службових осіб відповідача при їх встановленні, що прибули на судове засідання 02.12.2020, а лише вдався до спогадів про дружні стосунки на спільній роботі у прокуратурі судді Мороза А.О. та прокурора Давиденка А.В., що були присутні на судовому засіданні; існування зазначеної обставини (дружніх відносин) фактично послугувало допущенню суддею Морозом А.О. представника відповідача Давиденка А.В. без будь-якого документу на момент проведення судового засідання (в порушення вимог статті 59 КАС України) до розгляду справи та надання останнім пояснень щодо нібито відсутності тиску на нього (позивача), які прийнято судом першої інстанції до уваги та покладено в основу свого рішення; за наявності стосунків судді Мороза А.О. та представника відповідача Давиденка А.В., що підтверджуються наданими доказами до суду (у відповіді Миколаївської обласної прокуратури на інформаційні запити адвоката Маркової О.І. стосовно співпраці у одному й тому ж відділі прокуратури у один і той час прокурорів Мороза А.О. та Давиденка А.В., наданих до пояснень представника позивача до апеляційної скарги), при розгляді адміністративної справи суддею Морозом А.О., враховуючи факт неналежного повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання, на відміну від відповідача, з яким суддя Мороз А.О. і провів судовий розгляд справи 02.12.2020, у нього (позивача) обґрунтовано виникало право на заявлення відводу судді Морозу А.О., у відповідності до статті 36 КАС України.
29. Однак, як зазначає позивач, скористатися своїми правами при розгляді справи у суді першої інстанції у нього не було жодної можливості, оскільки участі у судовому засіданні він був протиправно позбавлений; про ці порушення наголошувалось у суді апеляційної інстанції, однак це залишилось поза його увагою.
30. Підсумовуючи, касатор вказує, що суд першої інстанції не встановив, а суд апеляційної інстанції в повному обсязі з дотриманням критеріїв достатності, об`єктивності, всебічності, не перевірив ті обставини, від яких залежить правильне вирішення справи.
31. До Верховного Суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
32. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 31 травня 2021 року.
33. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Соколов В.М.
34. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Маркової Олени Іванівни - представника ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №400/4149/20.
35. Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що починаючи з червня 2001 року і до моменту звільнення 15 вересня 2020 року, ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури.
37. 15 вересня 2020 року позивач подав керівнику Миколаївської обласної прокуратури заяву, в якій просив звільнити його за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.