ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2023 року
м. Київ
справа № 283/250/18
провадження № 51-1550км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_6 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від
05 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060080000687 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вступ
ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 20 серпня 2017 року, приблизно
о 22:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем, в салоні якого перебував потерпілий ОСОБА_7, допустив порушення Правил дорожнього руху та здійснив зіткнення керованого ним автомобіля з мопедом потерпілого ОСОБА_8 у результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир автомобіля - середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження й призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги захисника, вирок районного суду залишив без змін.
Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, засуджений подав касаційну скаргу в якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить пом`якшити покарання, застосувавши ст. 75 КК України і як результат звільнити його від призначеного покарання з випробуванням із встановленим іспитовим строком.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи про наявність неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість та існування, при цьому, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від
22 лютого 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Цим же вироком вирішено заявлені цивільні позови у даному кримінальному провадженні, питання щодо стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 20 серпня 2017 року, приблизно о 22:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та керуючи технічно-справним автомобілем, рухався разом із пасажиром потерпілим ОСОБА_7 по автодорозі Овруч-Малин-Кочерів. Рухаючись по вказаній автодорозі, проявив неуважність, не впорався з керуванням транспортним засобом та виїхав на зустрічну смугу руху, по якій у зустрічному напрямку рухався мопед під керуванням потерпілого ОСОБА_8, де допустив зіткнення із вказаним транспортним засобом.
Порушення засудженим вимог п. 2.9 "а" Правил дорожнього руху, згідно яких водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п. 10.1 Правил дорожнього руху перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 11.3 Правил дорожнього руху на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу, знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
В результаті дорожньо-транспортної пригодипотерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, а потерпілий ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що потягли за собою тривалий розлад здоров`я.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року вирок районного суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі засуджений просить пом`якшити призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України за вчинене ним кримінальне правопорушення, при цьому, посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень
ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, правової кваліфікації своїх дій та вирішення заявлених цивільних позовів, засуджений стверджує, що суди порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин кримінального провадження, даних про його особу, обставин, які пом`якшують покарання, його постзлочинну поведінку, спрямовану на залагодження своєї провини, а саме факт добровільного сплати потерпілому суми у розмірі 38 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, витрат на правову допомогу та частини завданої моральної шкоди, наявність на утриманні власної матері, що в сукупності давало судам підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні йому покарання.
Крім цього, зазначає, що під час перегляду вироку суду першої інстанції апеляційним судом було порушено його право на захист, оскільки такий розгляд відбувся без участі захисника.
На підтвердження зазначених доводів касаційної скарги засуджений покликається на практику Європейського суду з прав людини, яку не було враховано судами попередніх інстанції при ухваленні своїх рішень.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
засудженого не подавалися.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не повʼязане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.