Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
місто Київ
справа № 296/314/19
провадження № 61-12645св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечень примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року, ухвалене суддею Маслак В. П., та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Вступ
Предметом спору у справі, що переглядається, є вирішення судом вимоги про зняття арешту та заборони відчуження рухомого майна- автомобіля, який перебуває у заставі позивача.
Позивач ОСОБА_1 набув від попереднього кредитора та заставодержателя право вимоги за кредитним договором, за змістом якого відповідачка ОСОБА_2 була позичальником та заставодавцем.
Право застави було зареєстровано у відповідному державному реєстрі у 2007 році.
У виконавчому провадженні з примусового виконання іншого судового рішення про стягнення боргу на користь відповідача ОСОБА_3 державний виконавець звернув стягнення на спірний автомобіль та передав згаданій стороні право на частку у праві власності у розмірі 1/2 частини на спірний автомобіль.
За результатами вирішення цього спору Верховний Суд зробив висновок, що позивач щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави має переважне право - пріоритет - стосовно інших осіб - кредиторів за рахунок спірного майна.
Апеляційний суд, відмовляючи у пред`явленому позові, зробив помилковий висновок, що 1/2 частина спірного автомобіля, яка на момент апеляційного перегляду справи належить стягувачу ОСОБА_3, є частиною неподільного майна, яка не виділена в натурі, а також незалучення як відповідача другого з подружжя заставодавця, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.
Державний виконавець арештував спірний автомобіль за вимогами, пред`явленими не позивачем, а відповідачем ОСОБА_3 . Такі вжиті виконавцем арешти порушують права та інтереси заставодержателя, позивача у цій справі.
За рахунок спірного майна позивач вправі задовольнити власні вимоги за кредитним договором, за яким (враховуючи договори про відступлення цієї вимоги) він є новим кредитором та заставодержателем, тож його право має пріоритет у стосунках з третіми особами.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2019 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:
-зняти арешт та заборону відчуження рухомого майна, запис від 13 червня 2014 року № 14403697, - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого 01 червня 2007 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УСВС України в Житомирській області, що накладений на підставі постанови Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міжрегіонального управління юстиції в Житомирській області (далі - Корольовський ВДВС Житомирського МУЮ) від 04 червня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № 24073936;
- зняти арешт та заборону відчуження рухомого майна, запис від 13 червня 2014 року № 1440703, - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого 01 червня 2007 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УСВС України в Житомирській області, що накладений на підставі постанови Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936.
Позивач обґрунтовував вимоги тим, що 31 травня 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 014/4708/73/110849, відповідно до умов якого ОСОБА_2 банк надав кредит у розмірі 23 590, 00 дол. США, строком на 84 місяці зі сплатою 12 процентів річних.
На забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань банк та ОСОБА_2 01 червня 2007 року уклали договір застави автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі № НОМЕР_3 .
Відомості про обтяження цього автомобіля внесено до Державного реєстру обтяжень10 липня 2014 року за № 14443425.
На підставі договору відступлення права вимоги від 13 листопада 2018 року відбулася заміна кредитора за згаданим кредитним договором з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), який є правонаступником ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", на Публічне акціонерне товариство "ОКСІ Банк" (далі - ПАТ "ОКСІ Банк").
Надалі, ПАТ "ОКСІ Банк" 13 листопада 2018 року здійснило відчуження цього права на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс груп" (далі - ТОВ "Укрфінанс груп") на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, а ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінанс груп" цього самого дня уклало з ОСОБА_1 договори відступлення права вимоги за кредитним договором та договором застави. Тому йому належать права заставодержателя, які ним не можуть бути реалізовані, оскільки, набувши право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором, а також права першочергового заставодержателя рухомого майна, він вправі вирішити питання про звернення стягнення на переданий у заставу автомобіль, а ОСОБА_2 не бажала у добровільному порядку погашати заборгованість за кредитним договором.
Відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, позивачу стало відомо про те, що Корольовський ВДВС Житомирського МУЮ 04 червня 2014 року та 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936 ухвалив постанови про арешт майна боржника, відповідно до яких накладено арешт на спірний автомобіль та заборону на його відчуження з метою виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових сум.
Позивач стверджував, що наявність арештів, накладених постановами державного виконавця, порушує його переважне право на звернення стягнення на заставне майно.
Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третьої особи
ОСОБА_2 позов визнала та не заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1
ОСОБА_3 проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні.
Відділ примусового виконання рішень управління забезпечень примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного МУЮ Міністерства юстиції (м. Хмельницький) просив відмовити у задоволенні позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням від 25 січня 2021 року Корольовський районний суд м. Житомира частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд зняв арешт та заборону відчуження рухомого майна - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі № НОМЕР_3, накладений згідно з постановою Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936, реєстраційний номер обтяження 14403703.
У задоволенні інших вимог позову суд відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 як заставодержатель має переважне право перед іншими особами (кредиторами) на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконувала (у матеріалах справи немає доказів, які свідчать про протилежне), арешт предмета застави порушує права позивача як заставодержателя на переважне перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог.
Суд першої інстанції врахував, що у матеріалах справи немає та позивач не надав доказів того, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_4, номер державної реєстрації НОМЕР_5, щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати, є тим самим транспортним засобом, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, а тому позов у частині вимог про зняття арешту та заборони відчуження нерухомого майна автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, реєстраційний номер обтяження від 13 червня 2014 року № 14403697, є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Постановою від 17 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив.
Апеляційний суд скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року у частині задоволення позову про зняття арешту та зборони відчуження рухомого майна, ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постановою від 17 серпня 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1, скасував постанову Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд належно не визначив предмет і підставу позову, згідно з якими потрібно було встановити не лише обставини пріоритету обтяження, а саме те, що:
(а) ОСОБА_1 є заставодержателем і кредитором у кредитному зобов`язанні; (б) має переважне право кредитора і не є учасником виконавчого провадження, в якому державним виконавцем накладено арешт;
(в) для правильного вирішення спору суду потрібно з`ясувати також, чи не є виконаним кредитне зобов`язання, на чому наполягав ОСОБА_3 .
Також Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд повинен належно дослідити доводи ОСОБА_1 щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції про те, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_6, щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 24073936, 10 червня 2014 року, є іншим транспортним засобом, а не тим, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, оскільки транспортний засіб ідентифікується за номером шасі, тобто ідентифікаційним номером складових частин, а не за номером державної реєстрації, який може змінюватися за заявою власника транспортного засобу. Також потрібно звернути увагу на те, що відомості з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 06 грудня 2018 року № 57754543 свідчать, що об`єктом обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 24073936, 10 червня 2014 року, є автомобіль легковий, номер об`єкта НОМЕР_6 (запис 1), а застава на автомобіль легковий, номер об`єкта НОМЕР_6, обтяжувач - ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав за договором застави, 2927,13 листопада 2018 року (запис 3). Тобто номери об`єкта співпадають.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд
Постановою від 14 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3, частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Суд скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року і ухвалив нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 . Здійснив розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач просить зняти арешт з рухомого майна, частина якого на час пред`явлення позову належала ОСОБА_4, а на момент ухвалення постанови належить ОСОБА_3, а не заставодателю в кредитному зобов`язанні ОСОБА_2 ОСОБА_4 не є відповідачем у цій справі. 1/2 частина автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_3, є частиною неподільного майна, яка не виділена в натурі. За таких обставин рішення потрібно скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову з урахуванням зазначених мотивів.
Апеляційний суд наголосив на тому, що зняття арешту з рухомого майна ОСОБА_4 - частини автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_3, постановою державного виконавця від 27 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні № 48179140 не є підставою для закриття провадження у справі.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 19 грудня 2022 року із використанням підсистеми "Електронний суд" направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 рокута постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1, здійснити розподіл судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків, викладених:
у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, відповідно до якого у разі, коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен звільнити з-під арешту таке іпотечне майно;
у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 523/12153/15-ц (провадження № 61-1433св18), за яким порядок накладення арешту на заставне майно та право заставодержателя на звернення до суду передбачено статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження";
у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, згідно з яким суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), відповідно до якого апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у позові в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16
(провадження № 61-28728сво18), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), згідно з якими для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази;
- суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 подав заяву на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій просить врахувати позицію, викладену у його відзивах, заявах та клопотаннях, які були подані раніше у межах цієї справи.
Також 30 травня 2023 року ОСОБА_3 подав безпосередньо до суду касаційної інстанції заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що немає предмету спору.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 23 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 25 травня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 червня 2007 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_2 уклали договір застави. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 31 травня 2007 року № 014/4708/73/110849 передала в заставу банку автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі № НОМЕР_3 .
У рішенні від 16 квітня 2014 року у справі № 296/1465/14-ц, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду 10 липня 2014 року Апеляційним судом Житомирської області, Корольовський районний суд м. Житомира встановив, що 05 вересня 2007 року відомості про забезпечувальне обтяження зазначеного предмета застави внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Водночас у цій справі суди встановили, що відомості про забезпечувальне обтяження предмета застави внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 10 липня 2014 року за № 14443425. Проте, такі відомості внесено до відповідного реєстру повторно, що відповідає змісту згаданого рішення від 16 квітня 2014 року у справі № 296/1465/14-ц.
Ухвалою від 20 травня 2015 року у справі №296/3289/13-ц Корольовський районний суд м. Житомира визначив, що частка боржника ОСОБА_4 у майні, право власності на яке набуте ним разом із його дружиною
ОСОБА_5 за період шлюбу, становить 1/2 частину від усього майна, зокрема на спірний автомобіль.
Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13 листопада 2018 року право вимоги за договором застави перейшло від первісного кредитора до ПАТ "ОКСІ Банк" на підставі договору, укладеного цього самого дня між ПАТ "ОКСІ Банк" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
У подальшому, 13 листопада 2018 року, ПАТ "ОКСІ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінанс груп" уклали договір відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу.
Відповідно до договору про відступлення права вимоги за договором застави, укладеного 13 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінанс груп", та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, ОСОБА_1 набув право вимоги за договором застави, який укладено 01 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_2 .
Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконувала (у матеріалах справи немає доказів, які б доводили протилежне).
Постановою головного державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ Файдова О. М. від 04 червня 2014 року ВП № 24073936 під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 22 грудня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 500 749, 00 грн авансу, 1 700, 00 грн судового збору та 120, 00 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, накладено арешт у виконавчому провадженні № 24073936 на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_5, у межах суми звернення стягнення 1 613 839, 00 грн.
Також головний державний виконавець Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ Файдов О. М. 10 червня 2014 року постановив накласти арешт ВП № 24073936 на автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_3 . Обтяження зареєстровано 13 червня 2014 року.
Постановою від 17 грудня 2021 року (з урахуванням постанови від 14 листопада 2022 року про виправлення помилки) державний виконавець у погашення боргу передав ОСОБА_3 право на частку у розмірі 1/2 частини на автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_3, належну ОСОБА_4 на підставі ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 20 травня 2015 року.
Державний виконавець 04 серпня 2022 року постановив закінчити виконавче провадження № 24073936 у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення згідно з виконавчим документом.
Постановою державного виконавця від 27 жовтня 2022 року у ВП № 48179140 знято арешт з рухомого майна ОСОБА_4 - 1/2 частини автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_3 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач, звертаючись до суду із позовом, обґрунтовував порушення його прав як заставодержателя спірного майна накладеним на це майно арештами державного виконавця у виконавчому провадженні, стороною якого не є позивач. Ці арешти перешкоджають позивачеві реалізувати свої права як заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави на погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, який має пріоритетні права на предмет застави.
Оцінка належності позивачу права заставодержателя на позов про звільнення майна, що є предметом спору, з-під арешту
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.
ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2).
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Аналогічне правило міститься у статті 19 Закону України "Про заставу".
Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами першою, сьомою статті 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до забезпечувальних обтяжень, зокрема, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
За частиною другою статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦК України, статей 1, 4 Закону України "Про заставу" дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18).
У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 Верховний Суд зазначив, що в разі коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, інших, ніж іпотекодержатель, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому немає підстав для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, є лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Верховний Суд врахував, що іпотека є видом застави, а тому загальні висновки щодо пріоритету забезпечувального обмеження, викладені у наведеній постанові Верховного Суду, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У справі, яка переглядається, за обставинами справи встановлено, що забезпечувальне обмеження ОСОБА_1 зареєстровано раніше ніж публічне обмеження, вжите державним виконавцем, а тому ОСОБА_1 має пріоритет у реалізації предмета застави.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.