Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 761/27177/20
провадження № 61-4486св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником адвокатом Чередниченком Денисом Олександровичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання.
Позов обґрунтований тим, що відповідач не дотримувався умов договору довічного утримання, бо ніколи не здійснював належного догляду за нею, що стосується як перерахування суми матеріального забезпечення у розмірі
500,00 грн на місяць, так і щодо придбання і доставки продуктів харчування, медикаментів, одягу, забезпечення надання побутових послуг.
Вказувала, що була пенсіонером та людиною похилого віку, а також за станом здоров`я потребувала щоденного стороннього догляду. Інколи, за замовленням ОСОБА_1, відповідач доставляв продукти харчування та медикаменти, проте кожного разу ОСОБА_6 просив компенсувати йому суму грошових коштів за придбання продуктів та медикаментів, а також вартість палива для транспортного засобу, на якому відповідач здійснював доставку до місця проживання позивачки.
Комунальні послуги позивачка сплачувала із власної пенсії. Розписки про отримання коштів чи послуг від відповідача позивачка не складала та не передавала як це передбачено умовами укладеного договору.
Позивачка на адресу відповідача 20 серпня 2020 року надіслала лист із пропозицією добровільно розірвати укладений договір через його систематичне невиконання відповідачем. Відповіді від відповідача не надійшло.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання в судовому порядку, укладений між нею та відповідачем, та скасувати заборону на відчуження зазначеного у договорі нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (реєстровий № 6228) та 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_2 (реєстровий
№ 6229); повернути у її власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 31,2 кв. м, житловою - 18,7 кв. м та 1/8 частки житлового будинку АДРЕСА_2, загальною площею 53,3 кв. м, житловою - 33,3 кв. м.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Рішення мотивоване тим, що відсутність розписок про сплату коштів не може свідчити про невиконання умов договору відповідачем або про істотне порушення умов договору, оскільки сторонами підтверджено, що відповідач забезпечував позивачку продуктами харчування та ліками протягом дії договору, а з 19 серпня 2020 року здійснив додаткові перерахування сум коштів, передбачених договором.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року - без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність розписок про сплату коштів не може свідчити про невиконання умов договору відповідачем або істотне порушення умов договору, оскільки встановлено факт утримання відповідачем позивача протягом дії договору. Крім того, з часу укладення договору довічного утримання 02 жовтня 2014 року до серпня 2020 року позивачка не заявляла претензій до відповідача щодо неналежного виконання договору довічного утримання.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2023 року правонаступник позивачки ОСОБА_2 через свого представника Чередниченка Д. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року,
в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, щосуди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі
№ 755/1750/19, від 13 травня 2021 року у справі № 752/818/17, від 18 серпня
2021 року у справі № 645/3284/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 199/8422/17, від 23 лютого 2022 року у справі № 325/562/20, від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 761/8084/21, від 08 березня 2023 року у справі № 686/4839/21.
У травні 2023 року правонаступниця позивачки ОСОБА_3 через представника - ОСОБА_8 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки встановлені матеріалами справи обставини та отримані в ході судового розгляду докази не підтверджують факту невиконання відповідачем умов договору довічного утримання, враховуючи, що позивачка ОСОБА_1
в судовому засіданні 09 вересня 2021 року особисто визнала факт виконання відповідачем договору. Заявником у касаційній скарзі не наведено жодних підстав, які б мали б наслідком скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до статті 411 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Встановлені судами обставини
02 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В., зареєстрований у реєстрі за № 6227.
За умовами договору, позивач передав у власність відповідача квартиру
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта, нерухомого майна: 467222880000), а також 1/8 частки житлового будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467341380000), замість чого відповідач зобов`язався забезпечувати позивача довічним утриманням у зв`язку із необхідністю догляду, що викликано станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, відсутністю родичів першої черги, наявністю інших родичів, які не надають належного утримання і догляду.
Право власності ОСОБА_6 на квартиру та частину будинку підтверджується інформаційними довідками із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 серпня 2020 року.
Відповідно до пункту 12.1 договору відповідач зобов`язується у межах вартості матеріального забезпечення довічно утримувати позивача, надати позивачу довічне безоплатне користування належним йому нерухомим майном, після смерті позивача поховати останнього із додержанням із дотриманням прийнятих громадянських і християнських звичаїв.
За змістом пункту 13 договору, вартість матеріального забезпечення оцінена сторонами в 500 (п`ятсот) гривень в місяць. Сума матеріального забезпечення до
5 числа поточного місяця передається позивачу готівкою під розписку про одержання, поштовим переказом з доставкою або зарахуванням на банківський рахунок (у тому числі платіжну картку).
Відповідно до пункту 14 договору за рахунок суми матеріального забезпечення
і в межах її вартості, за замовленням позивача, відповідач зобов`язаний придбати
і безоплатно доставити до місця проживання позивача, продукти харчування, одяг, медикаменти, забезпечувати надання побутових послуг. Про прийняття таких речей або послуг в рахунок вартості матеріального забезпечення за договором позивач має надати відповідну розписку.
Правове обґрунтування
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
У статті 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).
За змістом статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку
з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.