Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
місто Київ
справа № 522/4334/20
провадження № 61-982св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М., а також касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1 у березні 2020 року звернулася до суду з позовом до Казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - КП "Морська пошуково-рятувальна служба", підприємство), у якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ КП "Морська
пошуково-рятувальна служба" від 17 лютого 2020 року № 108-к, яким її звільнено з посади заступника директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба";
- поновити її, ОСОБА_1, на посаді заступника директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба";
- стягнути з КП "Морська пошуково-рятувальна служба" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2020 року до дати ухвалення рішення у справі.
ОСОБА_1 обґрунтовувала свій позов тим, що вона з 2016 року працювала в КП "Морська пошуково-рятувальна служба", з 08 квітня 2019 року - на посаді заступника директора з операційної діяльності підприємства.
Наказом КП "Морська пошуково-рятувальна служба" від 17 лютого 2020 року № 108-к її було звільнено у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Позивачка вважає, що її звільнено незаконно, з грубим порушенням трудового законодавства, без узгодження з Міністерством інфраструктури України та у період перебування її у відпустці. Також зазначила, що її не було ознайомлено з трудовими обов`язками заступника директора з операційної діяльності, які могли б бути підставою для звільнення (немає посадової інструкції заступника директора з операційної діяльності), не запропоновано надати письмові пояснення та не ознайомлено з наказом про звільнення.
Стверджувала, що у наказі не наведено конкретного одноразового грубого порушення, яке стало підставою для її звільнення, не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини вчинення проступку, попередню роботу (вона працювала на підприємстві з 1998 року, до неї ніколи не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, а тільки заохочення).
Вважала, що її звільнення є наслідком переслідування з боку адміністрації підприємства за викриття нею корупційних схем.
Стислий виклад заперечень відповідача
КП "Морська пошуково-рятувальна служба" подало відзив на позов, просило у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що твердження ОСОБА_1 не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач наполягав на тому, що ОСОБА_1 грубо порушила основні гарантії діяльності Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби та права працівника КП "Морська пошуково-рятувальна служба" ОСОБА_2, інтереси якого захищає профспілка. Зазначило, що штучно ініційоване і завідомо незаконне звільнення ОСОБА_2, який є членом профспілки, з особистих мотивів, що потягло за собою його звільнення з посади голови Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби, порушення гарантій працівників та гарантій діяльності Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби стало підставою притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді її звільнення з посади заступника директора КП "Морська пошуково-рятувальна служба" на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
На переконання сторони відповідача, ОСОБА_1 помилково посилається на те, що її звільнення з посади не було погоджено у встановленому порядку, проте таке звільнення погоджено з Державною службою морського та річкового транспорту України.
Зазначило, що ОСОБА_1 у своєму позові власноруч підтвердила те, що в день її звільнення, 17 лютого 2020 року, вона не перебувала ані на лікарняному, ані у відпустці, а перебувала на роботі, тому звільнення не відбулося у період перебування її у відпустці.
Твердження ОСОБА_1 про ненадання їй документів щодо звільнення з роботи вважали такими, що не відповідають дійсності та спростовуються наданими доказами.
Інші доводи позову, на переконання відповідача, не стосуються предмета позову.
Оскільки КП "Морська пошуково-рятувальна служба" заперечує проти задоволення позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді, та оскільки вимога про стягнення зарплати за час вимушеного прогулу є похідною від основної вимоги про поновлення на роботі, тому у стягненні суми середнього заробітку також відповідач просив відмовити.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 07 серпня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав незаконним та скасував наказ КП "Морська
пошуково-рятувальна служба" від 17 лютого 2020 року № 108-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба".
Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба".
Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба".
Стягнув з КП "Морська пошуково-рятувальна служба" на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 17 лютого 2020 року до 07 серпня 2020 року включно у розмірі 410 260, 18 грн, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору, допустивши негайне виконання рішення суду в цій частині.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виснував, що:
- відповідач належно та у встановленому законодавством порядку не довів ОСОБА_1 про її права та обов`язки за укладеним трудовим договором на посаді заступника директора з операційної діяльності;
- з урахуванням суб`єктивного права перебувати у відпустці 17 лютого 2020 року, звільнення позивачки проведено у період перебування її, ОСОБА_1, у відпустці, що не допускається згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України;
- наказ про звільнення позивачки не містить причини та чітко сформульованого одноразового грубого порушення трудових обов`язків, за вчинення якого саме вона була звільнена. Посилання у наказі "у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України" є загальним;
- акт перевірки від 28 січня 2020 року, висновки якого стали підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1, не містять відомостей про одноразове грубе порушення позивачкою трудових обов`язків, за яке вона могла бути звільнена за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України з посади заступника директора з операційної діяльності;
- ОСОБА_1 протягом періоду з 23 жовтня до 23 грудня 2019 року виконувала обов`язки директора підприємства на підставі тимчасового замісництва та на період такого замісництва була звільнена від виконання обов`язків заступника директора з операційної діяльності, а тому підстав для звільнення позивачки з посади заступника директора з операційної діяльності на підставі акта від 28 січня 2020 року, висновки якого стосуються періоду виконання ОСОБА_1 обов`язків на іншій посаді, не було;
- посилання відповідача на те, що одноразовим грубим порушенням заступником директора з операційної діяльності ОСОБА_1 трудових обов`язків є незаконне звільнення психолога служби охорони праці ОСОБА_2, спростовується незазначенням про це в оскаржуваному наказі та акті перевірки від 28 січня 2020 року, а також тим, що питання законності/незаконності такого звільнення на день звільнення позивача, 17 лютого 2020 року, не було підтверджено належними доказами, адже на цю дату не було судового рішення, яке б було постановлене та набрало законної сили, у справі № 947/28884/19;
- проведення перевірки Державною службою морського та річкового транспорту України фактів, викладених у зверненнях працівників КП "Морська пошуково-рятувальна служба" у період з 21 січня 2020 року до 07 лютого 2020 року, здійснено з порушенням вимог Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року № 691) (далі - Порядок № 950), та з порушенням прав позивачки на захист своїх прав та законних інтересів;
- відповідач не надав суду погодження звільнення позивачки Міністерством інфраструктури України, обов`язковість якого визначена пунктом 6.10 Статуту підприємства, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 05 травня 2018 року № 203. Обов`язковість такого погодження у судових засіданнях та поясненнях, що надані суду, відповідач не спростував;
- відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували виконання роботодавцем під час прийняття рішення про звільнення позивачки вимог статті 149 КЗпП України, зокрема вимоги щодо обов`язку власника або уповноваженого ним органу зажадати від працівника письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення, що оцінюється судом як недодержання процедури звільнення;
- належних та допустимих доказів на підтвердження факту звільнення ОСОБА_1 саме за одноразове грубе порушення на посаді заступника директора з операційної діяльності відповідач не надав;
- відповідач, а саме керівник підприємства, станом на 17 лютого 2020 року не вчинив дій, які є сукупністю юридичних фактів для встановлення, що звільнення ОСОБА_1 відбулося відповідно до вимог чинного законодавства, та не вжив заходів для встановлення законності підстав звільнення позивачки.
Стислий виклад змісту судових рішень суду апеляційної інстанції та Верховного Суду
Постановою від 18 листопада 2020 року Одеський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу КП "Морська пошуково-рятувальна служба", скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2020 року та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою від 24 листопада 2021 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1, постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції з посиланням на частину тринадцяту статті 7, частину першу статті 369 ЦПК України зробив помилковий висновок, що розгляд апеляційної скарги у цій справі потрібно проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи - в письмовому провадженні.
Постановою від 15 грудня 2022 року Одеський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу КП "Морська пошуково-рятувальна служба", скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Здійснив розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що:
- ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з операційної діяльності наказом КП "Морська пошуково-рятувальна служба" від 17 лютого 2020 року № 108-к "Про звільнення" у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. КП "Морська пошуково-рятувальна служба" пов`язує таке звільнення з тим, що у період виконання ОСОБА_1 покладених на неї обов`язків директора підприємства вона допустила одноразове грубе порушення трудового законодавства. Підприємство не поєднує звільнення ОСОБА_1 з невиконанням нею безпосередньо обов`язків заступника директора підприємства з операційної діяльності в іншій період;
- висновки суду про те, що позивачка нібито не була обізнана зі змістом посадової інструкції, яку сама ж і розробила, та працювала на займаній посаді, не будучи навіть обізнаною щодо своїх посадових обов`язків, є помилковими;
- доводи позивачки про ненадання погодження на її звільнення Міністерством інфраструктури України є безпідставними, а аналогічні висновки суду першої інстанції є помилковими, адже відповідно до пункту 1.2 останньої редакції Статуту КП "Морська пошуково-рятувальна служба", затвердженого наказом Голови Державної служби морського та річкового транспорту України від 22 січня 2019 року № 28, підприємство належить до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України, а звільнення ОСОБА_1 відбулося за погодженням з Державною службою морського та річкового транспорту України;
- невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування наказу про притягнення до дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами;
- обставини щодо дати ознайомлення з наказом про звільнення ОСОБА_1 на предмет спору у справі (поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), за умови вчасного звернення до суду, не впливають;
- матеріали справи не містять доказів ознайомлення, надання ОСОБА_1 акта Державної служби морського та річкового транспорту України від 28 січня 2020 року та листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 14 березня 2020 року № 971/05/15/-20. Втім, такі обставини не впливають на оцінку правомірності наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1, дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення;
- трудове законодавство не встановлює конкретної форми наказів (розпоряджень) про звільнення з роботи. Водночас причини звільнення повинні зазначатися в наказі (розпорядженні) суто відповідно до формулювання чинного законодавства, з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Конкретні причини звільнення можуть бути встановлені належно оформленими внутрішніми документами підприємства - доповідними записками, актами тощо.
- в акті Державної служби морського та річкового транспорту України від 28 січня 2020 року дійсно зазначено про вчинення ОСОБА_1 декількох порушень посадових обов`язків, що можуть скласти систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Проте, відповідно до наявних у справі матеріалів підприємство пов`язує (що є його правом) звільнення ОСОБА_1 саме із вчиненням нею одноразового грубого порушення трудових обов`язків у період, коли на неї було покладено виконання обов`язків директора підприємства, а саме незаконне звільнення ОСОБА_2 з роботи;
- помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що наказ про звільнення позивачки не містить чітко сформульованого одноразового грубого порушення трудових обов`язків, не містить змісту листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 14 лютого 2020 року
№ 971/05/15-20, не було підстав для звільнення позивачки з посади заступника директора з операційної діяльності на підставі акта від 28 січня 2020 року, висновки якого стосуються періоду виконання ОСОБА_1 обов`язків за іншою посадою на підставах тимчасового замісництва;
- враховуючи встановлені у справі обставини щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, які полягали у звільненні голови професійної спілки ОСОБА_2 з роботи згідно з наказом, підписаним в. о. директора КП "Морська пошуково-рятувальна служба"ОСОБА_1, від 06 листопада 2019 року № 752-к, з порушенням чинного законодавства; наступного поновлення його на роботі за рішенням суду; стягнення з підприємства на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу; складення документів, які стали підставою для незаконного звільнення з роботи, за вказівкою та тиском в. о. директора ОСОБА_1, апеляційний суд виснував, що адміністрація підприємства повністю врахувала передбачені статтею 149 КЗпП України вимоги, отже висновки суду першої інстанції про те, що підприємство не врахувало ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу, є помилковими;
- у зв`язку з наданням індивідуального плану навчання в аспірантурі в адміністрації КП "Морська пошуково-рятувальна служба" виник обов`язок з надання ОСОБА_1, яка успішно навчається в аспірантурі, додаткової оплачуваної відпустки у зв`язку із навчанням в аспірантурі тривалістю 30 календарних днів протягом періоду з 01 лютого 2020 року до 31 березня 2020 року (60 календарних днів). Втім, станом на 17 лютого 2020 року у підприємства було право на власний розсуд визначитися - надати ОСОБА_1 відпустку у зв`язку із навчанням в аспірантурі або застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення за порушення трудових обов`язків.
Ухвалою від 13 лютого 2023 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив заяву КП "Морська пошуково-рятувальна служба".
Суд виправив допущену описку в постанові Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року шляхом викладення третього абзацу 18 (вісімнадцятої) сторінки мотивувальної частини постанови у такій редакції:
"Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, задоволено частково позов ОСОБА_2 до КП "Морська пошуково-рятувальна служба", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - заступник директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба" ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано незаконним та скасовано наказ КП "Морська пошуково-рятувальна служба" від 06 листопада 2019 року за № 752-к, яким звільнено ОСОБА_2 з посади психолога служби охорони праці, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді психолога служби охорони праці КП "Морська пошуково-рятувальна служба". Стягнуто з КП "Морська пошуково-рятувальна служба" на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2019 року до 13 лютого 2020 року в розмірі - 89 968, 30 грн, з яких підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді психолога служби охорони праці КП "Морська пошуково-рятувальна служба".
Надалі, постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року скасовано постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та під час нового апеляційного розгляду справи ухвалено постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, якою рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2020 року скасовано, позов ОСОБА_2 до КП "Морська пошуково-рятувальна служба", треті особи: Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, заступник директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба" ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково".
В іншій частині вимог заяви апеляційний суд відмовив.
Виправляючи описку у постанові суду, апеляційний суд зазначив, що в мотивувальній частині постанови Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року допущено описку, а саме у тексті постанови не зазначено повну хронологію ухвалених судових рішень у справі № 947/28884/19, що не змінює зміст судового рішення та не вплинуло на вирішення справи.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_1 19 січня 2023 року із використанням підсистеми "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2020 року, змінити суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на дату прийняття рішення судом касаційної інстанції.
Також ОСОБА_1 06 березня 2023 року із використанням підсистеми "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року
Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених:
у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 398/3547/16 (провадження № 61-989св19), від 03 червня 2020 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-48325св18), щодо обов`язковості зазначення в наказі про звільнення того, яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків допустила особа, що призвело до такого звільнення;
у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-5156св19), щодо порядку застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, зокрема з`ясування того, в чому полягає одноразове грубе порушення трудових обов`язків і чи належить посада позивача до таких, із якої може бути звільнено працівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків;
у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 201/15850/17-ц (провадження № 61-37566св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 451/1363/17 (провадження № 61-14796св19), від 29 квітня 2020 року
у справі № 757/61267/16-ц (провадження № 61-18395св18), від 21 травня 2020 року у справі № 489/3814/18 (провадження № 61-10298св19), від 12 жовтня 2022 року у справі № 199/9361/19 (провадження № 61-7844св22), відповідно до яких на період замісництва працівник звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи;
у постанові Верховного Суду України у справі № 6-33цс14, постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 758/838/17
(провадження № 61-20025св19), від 12 травня 2021 року у справі № 295/15565/18 (провадження № 61-16597св19), від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (провадження № 61-10171св21), згідно з якими працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким потрібно розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом;
у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21), щодо обов`язковості установлення судом під час вирішення спору обставин, які мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив під час вирішення позову;
у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 396/1560/16-ц (провадження № 61-11720св18), від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18), від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20 (провадження № 61-11862св20), відповідно до яких працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені йому до виконання; порушення має стосуватися виключно тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;
у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18), згідно з якими під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни суди повинні з`ясовувати, в чому конкретно знайшло прояв порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок;
у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2022 року у справі № 904/738/22, щодо застосування правил статті 129 Конституції України, зокрема щодо принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;
у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, щодо порядку застосування правил статті 148 КЗпП України, зокрема, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з його виявлення;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), у яких визначено, що для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання необов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Тож, на переконання заявника, з цих підстав підлягали застосуванню до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 209/396/18 (провадження № 61-48428св18), щодо обов`язку роботодавця надати працівнику відпустку за його заявою;
в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (провадження № 14-105цс21) у справі № 303/4297/20, щодо правил про самопредставництво юридичної особи під час розгляду справи судом;
- існує потреба у відступленні від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16, про те, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами;
- суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів;
- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні у матеріалах справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року
КП "Морська пошуково-рятувальна служба" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідач зазначив, що незаконне звільнення ОСОБА_2, який є членом профспілки, мало своїм наслідком його звільнення з посади голови Профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби. Порушення гарантій працівників та гарантій діяльності Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби стало підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності у виді її звільнення з посади заступника директора з операційної діяльності на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. ОСОБА_1 не була звільнена на підставі рішення суду у справі № 947/28884/19 про поновлення ОСОБА_2, таке рішення є виключно додатковим доказом незаконних дій ОСОБА_1, оскільки незаконність дій ОСОБА_1 встановлена актом від 28 січня 2020 року.
На переконання відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Вважає, що правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин, адже зроблені у справах за неподібних правовідносин.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року
Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 818/2/14, згідно з якими арифметична помилка є помилкою у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри; випадкова перестановка цифр; спотворення результату обчислення у зв`язку із використанням несправної техніки або неуважністю. Водночас не є арифметичною помилкою, отже, і не може бути виправлена в порядку, передбаченому зазначеним процесуальним механізмом, застосування неправильних методик підрахунку або покладення в основу розрахунку неправильних вихідних даних для проведення арифметичних обчислень;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 520/15285/17 (провадження № 61-18081св19), відповідно до яких описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (постанові або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні допустив виправлення, які не є виправленням описки, а є зміною судового рішення, що набрало законної сили;
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без повідомлення учасників справи, зокрема ОСОБА_1, про розгляд заяви про виправлення описки у постанові Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, порушивши правила частини другої статті 269 ЦПК України та не застосувавши правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 2а-2573/11.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року
КП "Морська пошуково-рятувальна служба" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.
Відповідач вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а оскаржувана нею ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, на підставі повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи та дослідженні доказів, отже, є такою, що не підлягає скасуванню.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 10 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, а ухвалою від 03 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень у справі, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачка ОСОБА_1 працювала в КП "Морська пошуково-рятувальна служба" на посаді заступника директора з операційної діяльності відповідно до наказу від 08 квітня 2019 року № 187-к "Про переведення", згідно з яким ОСОБА_1, першого заступника директора з операційної діяльності, переведено постійно на посаду заступника директора з операційної діяльності.
Державна служба морського та річкового транспорту України 17 жовтня 2019 року видала наказ № 8-ПД "Про звільнення директора КП "Морська пошуково-рятувальна служба" ( ОСОБА_3 ), а 18 жовтня 2019 року - наказ № 12-ПД "Про внесення змін до наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 17 жовтня 2019 року № 9-ПД", яким покладено на ОСОБА_1, заступника директора з операційної діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба", виконання обов`язків директора з 18 жовтня 2019 року на період до призначення керівника цього підприємства в установленому порядку.
23 грудня 2019 року Державна служба морського та річкового транспорту України видала наказ № 21-ПД "Про поновлення на посаді ОСОБА_3" та наказ № 20 "Про увільнення від виконання обов`язків директора КП "Морська пошуково-рятувальна служба" ОСОБА_1
КП "Морська пошуково-рятувальна служба" (як помилково зазначив апеляційний суд Державна служба морського та річкового транспорту України) 24 грудня 2019 року склало акт службової перевірки щодо дотримання законодавства про працю під час видання наказу КП "Морська пошуково-рятувальна служба" від 06 листопада 2019 року № 752-к "Про звільнення".
У цьому акті наведені такі висновки комісії за результатами проведення службової перевірки:
1. Наказ КП "Морська пошуково-рятувальна служба" від 06 листопада 2019 року № 752-к "Про звільнення", підписаний заступником директора з операційної діяльності ОСОБА_1 як виконувачем обов`язків директора, виданий:
а) безпідставно, без будь-яких доказів про відсутність ОСОБА_2 на роботі у період з 01 травня до 31 жовтня 2019 року;
б) з грубим порушенням вимог статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
2. Під час службової перевірки комісія виявила ознаки протиправного тиску заступника директора з операційної діяльності ОСОБА_1 на підлеглих з метою фальсифікування інформації, що стосується обліку робочого часу ОСОБА_2 .
3. ОСОБА_2 звільнений з посади наказом від 06 листопада 2019 року № 752-к протизаконно, тому комісія рекомендує директору підприємства невідкладно розглянути питання про поновлення його на роботі та скасування наказу від 06 листопада 2019 року № 752-к.
4. Комісія вважає, що заступник директора з операційної діяльності ОСОБА_1 грубо порушила трудові обов`язки та законодавство про працю і рекомендує директору підприємства розглянути питання про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
КП "Морська пошуково-рятувальна служба" склало акт від 24 грудня 2019 року № 2 про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом акта службової перевірки від 24 грудня 2019 року, проте відмовилася поставити підпис та надати пояснення.
З 24 грудня 2019 року до 29 січня 2020 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною, про що свідчать листки непрацездатності серії АДН № 210068, серії АДН № 210121, серії АДН № 132983, серії АДН № 133456. Датою стати до роботи визначено 30 січня 2020 року.
ОСОБА_1 30 січня 2020 року вийшла на роботу та згідно з актом приймання-передачі від 30 січня 2020 року передала, а начальник відділу управління персоналом ОСОБА_4 прийняла оригінали згаданих листків непрацездатності.
Того ж дня, 30 січня 2020 року, ОСОБА_1 у зв`язку з навчанням в аспірантурі Міжнародного гуманітарного університету (заочної форми навчання) звернулася із заявою до директора КП "Морська пошуково-рятувальна служба" ОСОБА_3 про надання їй додаткової оплачуваної відпустки та надала копію довідки від 24 вересня 2019 року № 537 про навчання в аспірантурі.
Під час розгляду зазначеної заяви від 30 січня 2020 року КП "Морська пошуково-рятувальна служба" для надання відпустки запросило додаткові документи: довідку відділу аспірантури Міжнародного гуманітарного університету та індивідуальний план підготовки або графік начального процесу, які ОСОБА_1 надала 03 лютого 2020 року.
Начальник відділу управління персоналом підприємства листом від 03 лютого 2020 року за вих. № 41/45-20 повідомила позивачку про необхідність уточнення наданих підтверджуючих документів.
ОСОБА_1 03 лютого 2020 року направила на електронну пошту підприємства: 1) заяву, в якій на підставі статті 19 Закону України "Про відпустки" просила надати додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів з 04 лютого 2020 року; 2) заяву про уточнення дати надання учбової відпустки, а саме з 14 лютого 2020 року.
Із 06 до 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна, про що свідчить листок непрацездатності серії АДЦ № 814860. Датою стати до роботи визначено 15 лютого 2020 року, що був вихідним днем (субота).
Листом від 12 лютого 2020 року вих. № 1/61/227-20 підприємство надіслало запит до Міжнародного гуманітарного університету, який у листі від 13 лютого 2020 року за вих. № 87 надав відповідь та підтвердив право ОСОБА_1 на додаткову оплачувану відпустку відповідно до статті 216 КЗпП України та статті 15 Закону України "Про відпустки", яка навчається в аспірантурі та успішно виконує навчальний та науковий плани.