Постанова
Іменем України
30 травня 2023 року
м. Київ
справа № 202/4443/18
провадження № 61-12721св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_2,
відповідачі: Дніпровська міська рада, Комунальне підприємство "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2018 року ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство "Жилсервіс-5" Дніпровська міська рада (далі - КП"Жилсервіс-5"), ОСОБА_3, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати за нею та її малолітньою донькою ОСОБА_1 право користування кімнатою АДРЕСА_1 з правом реєстрації в ній місця проживання; вселити її та її малолітню доньку ОСОБА_1 у вказану кімнату; зобов`язати Дніпровську міську раду укласти з нею договір найму цієї кімнати; визнати недійсним та скасувати ордер від 08 червня 2018 року серії НА № 305 на заняття цієї кімнати ОСОБА_3 ; визнати недійсним та скасувати розпорядження департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07 червня 2018 року № 472 про надання ордера на заняття вказаної кімнати ОСОБА_3 ; визнати недійсним та скасувати типовий договір найму житлового приміщення у гуртожитках комунальної власності територіальної громади м. Дніпра від 14 червня 2018 року № 51006136, укладений між КП "Жилсервіс-5" та ОСОБА_3, на заняття кімнати № НОМЕР_4; виселити ОСОБА_3 з указаної кімнати без надання іншого житлового приміщення.
На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначала, що з 2008 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 у кімнаті АДРЕСА_1, в якій він проживав на підставі ордера на зайняття жилого приміщення. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_1, а ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, після його смерті позивач разом з донькою залишилася проживати в гуртожитку, оскільки іншого житла вони не мають. 08 червня 2018 року працівники КП "Жилсервіс-5" їх виселили із застосуванням фізичної сили, особисті речі виставлені, замки на вхідних дверях змінені, в результаті чого вона не може потрапити до житла.
Позивач стверджувала, що вона з дочкою набули права користування спірною кімнатою в гуртожитку, оскільки вселені до неї наймачем як члени сім`ї.
Ураховуючи правомірне користування спірною кімнатою у гуртожитку, їх виселення з неї було незаконним та самоправним, як незаконним було і вселення ОСОБА_3 до цієї кімнати, адже її не можна було вважати вільною, тому вона не могла бути надана в користування ОСОБА_3 .
Посилаючись на наведене, позивач просила позовні вимоги задовольнити.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела, що вона набула право користування спірною кімнатою та ця кімната є їхнім із дочкою "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) та є єдиним місцем проживання.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання за нею та її малолітньою дочкою права користування кімнатою в гуртожитку, вселення та зобов`язання укласти з нею договір найму житлового приміщення у зв`язку з недоведеністю.
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із того, що суди у цій справі залишили поза увагою та не надали жодної правової оцінки всім показанням свідків, які мають значення для правильного вирішення справи та зафіксовані в протоколі судового засідання від 28 травня 2020 року, щодо вселення позивача до спірної кімнати в 2008 році, її проживання в ній як за життя ОСОБА_5, з яким був зареєстрований шлюб, так і після його смерті, що це житло є її постійним місцем проживання.
Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, всупереч вимогам положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не досліджували питання щодо набуття малолітньою донькою ОСОБА_5 права користування спірною кімнатою, як і не досліджували обставин наявності в неї іншого житла.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним ордер серії НА № 305, виданий 08 червня 2018 року Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на ім`я ОСОБА_3 на зайняття жилої площі 11,3 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, право користування кімнатою АДРЕСА_3 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що позивач набула право користування спірною кімнатою АДРЕСА_1, оскільки у 2008 році вона вселилася в спірну кімнату в гуртожитку як член сім`ї наймача ОСОБА_5, проживала і користувалась нею на законних підставах; ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька, 14 лютого 2014 року укладено шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, остання продовжувала проживати в цій кімнаті разом з донькою і після смерті ОСОБА_5 . Відтак, ордер серії АА № 305 на право на зайняття житлової площі 11,3 кв. м у кімнаті АДРЕСА_1 виданий Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на ім`я ОСОБА_3 в порушення житлових прав ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах і інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, 2009 року народження, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 59 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), а за позивачем підлягає визнанню право користування спірною кімнатою.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 в частині реєстрації позивача з донькою за спірною адресою і зобов`язання Дніпровської міської ради укласти договір найму спірної кімнати гуртожитку, вселення суд першої інстанцій виходив із того, що вони є передчасними, та зазначив про те, що рішення суду про визнання за позивачем, яка дії в своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, права користування кімнатою № НОМЕР_4 жилою площею 11,3 кв. м в будинку АДРЕСА_4, є підставою для її вселення в зазначену кімнату. Доказів про те, що особисто ОСОБА_3 перешкоджав позивачеві проживати в цій кімнаті не встановлено, в спірній кімнаті цей позивач не проживає.
Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування розпорядження Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07 червня 2018 року № 472 про надання ордера на зайняття кімнати в гуртожитку ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що це розпорядження є актом, який втрачає свою дію відразу після видачі ордера, а тому не може бути скасовано чи визнано недійсним.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування типового договору найму спірного житлового приміщення від 14 червня 2018 року № 51006136, укладеного між КП "Жилсервіс-5" і ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що після визнання недійсним ордеру серії НА №305, виданого 08 червня 2018 року Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на ім`я ОСОБА_3 на зайняття жилої площі 11,3 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, цей типовий договір автоматично втрачає силу, а відносини сторін за цим договором припиняються.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла.
Розпорядженням голови Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 07 червня 2022 року № 101-р встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_1, 2009 року народження, та призначено ОСОБА_2 її опікуном.
Не погодившись із рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_4, опікун ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу опікуна ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року в частині визнання права користування житловим приміщенням змінено, шляхом визнання права користування кімнатою АДРЕСА_1, також за ОСОБА_1 . Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року в частині відмови в задоволені позовних вимог про вселення, про визнання розпорядження про надання ордеру на зайняття житлового приміщення та типового договору найму недійсним скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення. Вселено ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано розпорядження Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07 червня 2018 року № 472 про надання ордеру на зайняття ОСОБА_3 кімнати в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано недійсним та скасовано типовий договір найму житлового приміщення у гуртожитках комунальної власності територіальної громади м. Дніпра від 14 червня 2018 року № 51006136, укладений між КП "Жилсервіс-5" та ОСОБА_3 на зайняття кімнати в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій оскаржуваній частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_4 права користування спірним житловим приміщенням, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не вирішив питання про визнання права користування кімнатою в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, також за ОСОБА_1, обмежившись посиланням на положення частин четвертої і шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає, фізична особа може мати кілька місць проживання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині в частині відмови в задоволені позовних вимог про вселення, про визнання розпорядження про надання ордеру на зайняття житлового приміщення і типового договору найму недійсним скасовано та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено "автоматичне" скасування рішення про видачу ордера на заняття житлового приміщення у разі визнання недійсним самого ордера. Також апеляційний вважав, що фактично міська рада на підставі зазначеного розпорядження може повторно видати інший ордер, що може нівілювати ефективність судового захисту прав позивача. З цих же підстав не може залишатися в силі договір найму спірного житлового приміщення, що укладений між КП "Жилсервіс-5" та ОСОБА_8 .
З огляду на викладене, та з урахуванням того, що судом першої інстанції встановлено недійсність ордера серії НА № 305, виданого 08 червня 2018 року Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на ім`я ОСОБА_3 на зайняття жилої площі 11,3 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, для захисту інтересів неповнолітньої дитини, апеляційній суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним та скасування розпорядження Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07 червня 2018 року № 472 про надання ордеру на заняття кімнати в гуртожитку ОСОБА_3 та типового договору найму житлового приміщення у гуртожитку комунальної власності територіальної громади м. Дніпра від 14 червня 2018 року № 51006136, укладеного між КП "Жилсервіс-5" та ОСОБА_3, на заняття квартири в гуртожитку, а висновки суду першої інстанції щодо автоматичного скасування договору найму та розпорядження, помилковими.
Залишаючи без змін рішення, суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про реєстрацію позивача і її дочки та укладання договору найму, апеляційний суд виходив із того, що такі позовні вимоги є передчасними, а судове рішення, яким визнано право на користування спірною житловою площею, є підставою для укладання договору найму та реєстрації ОСОБА_1 в спірному приміщенні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою нарішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на те, що справу розглянуто за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; що він не отримував копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до судового розгляду, копію апеляційної скарги сторони позивача (пункт 4 частини другої статті 389, 5 частини першої статті 411 ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема: недослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин справ на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_4 до лютого 2017 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5, та не перевірили чи вона ще має право на проживання у вказаному житлі;
- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували те, що довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за номерами № НОМЕР_1, 281197885, які могли б підтвердити, що спірна нерухомість є єдиним житлом позивача, не направлялись сторонам у справі, як того вимагають норми статті 83 ЦПК України, що свідчить про недопустимість таких доказів;
- апеляційний суд не звернув увагу на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має право її підписувати, та безпідставно прийняв таку апеляційну скаргу до розгляду;
- апеляційний суд не врахував, відповідно до пункту 2 розпорядження Дніпровської міської ради від 07 червня 2022 року № 101-р місце проживання малолітньої ОСОБА_1 визначено за місцем мешкання її опікуна ОСОБА_2, тому право ОСОБА_1 на житло фактично не порушено і не потребує захисту;
- апеляційний суд проігнорував, що право ОСОБА_1 на проживання у спірному житлі втрачено у зв`язку зі смертю матері.
Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та звільнення від сплати судового збору.
Станом не момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходили.
Межі касаційного перегляду
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року в частині задоволених позовних вимог, а також в частині вимог про виселення ОСОБА_3 не було предметом перегляду апеляційного суду, тому судом касаційної інстанції в цій частині також не перевіряється.