ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 808/325/17
касаційне провадження № К/9901/35626/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2017 (суддя Семененко М.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя - Коршун А.О., судді - Чередниченко В.Є., Панченко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка" до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніка" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 26.12.2016 №0001391400, №0001381400.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Торгцентр-М" та ТОВ "ТД "Главпостачання". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача або суб`єктів господарювання, з якими контрагенти позивача мали господарські взаємовідносини, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Також, позивач вказує на безпідставність висновків контролюючого органу про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку із загибеллю посівів та внаслідок списання готової продукції рослинництва, викликаної її псуванням, оскільки такі витрати були понесені в процесі господарської діяльності та з не залежних від підприємства обставин. Вважає безпідставними висновки контролюючого органу про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість з безоплатно переданих товарно-матеріальних цінностей навчальним закладам, оскільки такий висновок суперечить приписам пункту 198.5 статті 198, підпункту 197.1.24 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо безоплатно переданих товарів власного виробництва та товарів, придбаних позивачем у суб`єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 04.04.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 26.12.2016 №0001391400, №0001381400.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Висновки контролюючого органу про заниження позивачем суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість з безоплатно переданих товарно-матеріальних цінностей третім особам (навчальним закладам) на загальну суму 26192,00 грн та заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період листопад 2014 року грудень 2015 року внаслідок списання продукції рослинництва, викликаної її псуванням, на суму 7671,00 грн, є необґрунтованими та спростовуються наданими до матеріалів справи письмовими доказами.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача, відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів для здійснення таких операцій, порушення кримінального провадження №32015080000000071 відносно посадових осіб ТОВ "ТД "Главпостачання" за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Скаржник доводить, що платником не включено до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість податок на додану вартість з умовного продажу товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому не використовуються в господарській діяльності. Наполягає на безоплатному отриманні позивачем товарно-матеріальних цінностей, вартість яких безпідставно включена позивачем до складу понесених витрат.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 30.05.2023 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 31.03.2023.
Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556, від 12.11.2020 №643, від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Пологівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2014 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт перевірки від 15.12.2016 №2043/08-15-1400/30796627 (далі акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 14.1.36, 14.1.181, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією на суму 133868,00 грн; заниження податку на додану вартість за спеціальною декларацією, яка підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок підприємства на суму 1951,00 грн за червень 2015; завищення від`ємного значення податку на додану вартість за спеціальною декларацією, що підлягає зарахуванню в наступний звітний період на суму 5706,00 грн за червень 2016 (сформованої в попередніх звітних періодах, а саме: у січні на суму 2016800,00 грн, у квітні на суму 2016420,00 грн, у травні на суму 20162333,00 грн, у червні на суму 20162153,00 грн).
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.12.2016, а саме: №0001381400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 203728,50 грн, у тому числі: за основним платежем - 135819,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 67909,50 грн; №0001391400, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 5706,00 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належних первинних документів в підтвердження таких операцій, порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками фіктивного підприємництва.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.