ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 815/1680/16
касаційне провадження № К/9901/31886/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Роздільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 (суддя Андрухів В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2017 (головуючий суддя - Стас Л.В., судді - Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі за позовом Приватного підприємства "ЛТК Альянс" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління ДФС в Одеській області про визнання недійсним (протиправним) та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "ЛТК Альянс" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.11.2015 №0000752200.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з Фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Підприємства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 18.10.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2017, позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 25.11.2015 №0000752200.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача трудових, матеріальних ресурсів та основних засобів.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 30.05.2023 - призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу Інспекції від 28.10.2015 №587, ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2015 у справі №522/20252/15-к про призначення документальної позапланової перевірки в межах кримінального провадження за №3201516000000135 від 06.05.2015, контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період 01.01.2015 по 30.09.2015 по взаємовідносинам із фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, за результатами якої складено акт від 11.11.2015 №1560/22/36587504 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 966835,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки Інспекцією прийнято податкове-повідомлення рішення від 25.11.2015 №0000752200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1450252,50 грн, з яких за основним платежем у сумі 966835,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 483417,50 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, відсутності документів в підтвердження здійснення таких операцій, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.