Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 459/2566/21
провадження № 61-7127св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяна Василівна, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 грудня 2021 року у складі судді Дем`яновської Ю. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що додатковим рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року, ухваленим суддею Струс Т. В. у справі № 454/80/15-ц за його позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, стягнуто з нього в дохід держави 243,60 грн судового збору.
Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року, якою вказане залишено без змін, скасовано.
Позивач вважає, що незаконним рішенням судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. порушено його ділову репутацію, так як усі родичі та знайомі глузують з нього, стверджуючи, що він не знає положень закону та здійснює свою діяльність без дотримання норм чинного законодавства.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 12,00 грн у відшкодування майнової шкоди (витрати, пов`язані із направленням касаційної скарги на додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13 грудня
2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов у пред`явлено до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні такого.
Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Звертаючись до суду з позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача Державу Україна, яка бере участь через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України відповідно до частини четвертої статті 58 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 грудня 2021 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а провадження у справі у цій частині закрито.
В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
З повноважень та завдань Державної казначейської служби України не вбачається, що цей орган несе відповідальність за шкоду, завдану суддями в результаті протиправної бездіяльності. Самостійним відповідачем Державна казначейська служба України за такого роду позовами бути не може.
Разом із тим, суд першої інстанції не врахував, що позовна заява ОСОБА_1 в частині вимог до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування шкоди, завданої внаслідок постановлення судового рішення, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/80/15-ц (пункт 1 частина друга статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 8, 22, 40, 56, 60, 129-1, 151-1 Конституції України, статей 10, 26, 28, 81, 82, 255, 256 ЦПК України).
Крім того, заявник просить Верховний Суд внести до Конституційного Суду України конституційне подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України та конституційне подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", № 6 від 12 червня 2009 року "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів".
Провадження у суді касаційної інстанції
04 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребувано справу № 459/2566/21 із Сокальського районного суду Львівської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами, у касаційному провадженні № 61-7172св22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
18 січня 2023 року справу розподілено судді-доповідачу Сердюку В. В.
У лютому 2023 року матеріали цивільної справи № 459/2566/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Інші учасники справи на скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року у справі № 454/80/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 березня 2017 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року у справі № 454/80/15-ц повернуто Сокальському районному суду Львівської області для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.
03 липня 2017 року Сокальським районним судом Львівської області у справі № 454/80/15-ц ухвалено додаткове рішення, якими стягнуто з ОСОБА_1 243,60 грн судового збору в дохід держави.
ОСОБА_1 оскаржив додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року скасовано додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 у справі, яка є предметом перегляду, вбачається, що останній звернувся до суду з позовом до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення на його користь майнової та моральної шкоди, спричиненої незаконними діями судді Струс Т. В., що полягають у постановленні суддею незаконного судового рішення, яке в подальшому було скасовано судом касаційної інстанції, що призвело до приниження його честі, гідності та ділової репутації.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Розглядаючи спір по суті, місцевий суд дійшов висновку, що позов у цій справі пред`явлено до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.
Суд першої інстанції вказав на те, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя, а звертаючись до суду з даним позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача Державу Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган - Міністерство юстиції України.
Скасовуючи рішення місцевого суду та закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок постановлення незаконного судового рішення,до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., суд апеляційної інстанції вказав про те, що суд першої інстанції не врахував, що позовна заява ОСОБА_1 в цій частині не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Водночас апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що з повноважень та завдань Державної казначейської служби України не вбачається, що цей орган несе відповідальність за шкоду, завдану суддями в результаті протиправної бездіяльності. Самостійним відповідачем Державна казначейська служба України за такого роду позовами бути не може.
За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина одинадцята статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що "згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя".
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що "на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.
Схожий висновок зроблено і Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що "законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що "частиною п`ятою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4 не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. […] Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства".
Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Суди встановили, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної у результаті ухваленого суддею додаткового рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 243,60 грн судового збору, і яке у подальшому було скасовано судом вищої інстанції.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Висновки апеляційного суду у цій частині узгоджуються із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, Верховним Судом у постановах від 10 січня 2018 року у справі № 61-1091св17 (провадження № 61-1091св17), від 26 квітня 2022 року у справі № 454/2468/21 (провадження № 61-20598св21), від 06 червня 2022 року у справі № 454/3130/21 (провадження № 61-898св22) та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) і підстав для відступлення від такої позиції не вбачається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що "згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)".
Надаючи оцінку висновкам місцевого суду та погоджуючись із ними, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача Державу Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган згідно із частиною четвертою статті 58 ЦПК України, а саме Міністерство юстиції України.
Щодо вказаних висновків колегія суддів зазначає таке.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.