Постанова
Іменем України
23 травня 2023 року
м. Київ
справа № 702/1029/19
провадження № 61-5381св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року в складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач) про стягнення боргу за договором позики від 28 грудня 2016 року (справа № 702/1029/19).
У січні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики від 26 січня 2017 року (справа № 702/46/20).
Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 червня 2020 року об`єднано справу № 702/46/20 із справою № 702/1029/19, та присвоєно об`єднаній справі № 702/1029/19.
Позовні заяви мотивовані тим, що 28 грудня 2016 року між сторонами було укладено договір позики у вигляді розписки відповідача, відповідно до якої останній отримав 28 грудня 2016 року від позивача в борг 11 000,00 доларів США та зобов`язувався повернути отримані кошти до 01 липня 2017 року.
26 січня 2017 року між сторонами було укладено договір позики у вигляді розписки відповідача, відповідно до якої останній отримав 28 грудня 2016 року від позивача в борг 9 000,00 доларів США та зобов`язувався повернути отримані кошти до 01 серпня 2017 року. В установлені договорами позики строки відповідач не повернув позивачу належні їй кошти. Остання неодноразово зверталась до відповідача з вимогою повернути борг, він не заперечував, проте просив зачекати. Згодом відповідач почав уникати спілкування із нею, її телефонні дзвінки ігнорує, борг не повернув.
Сума боргу відповідача за договором позики від 28 грудня 2016 року станом на 23 грудня 2019 року становить 11 000,00 доларів США, що еквівалентно 256 203,20 грн, а за договором позики від 26 січня 2017 року станом на 23 січня 2020 року - 9 000,00 доларів США. В договорах позики визначено 20% рчіних як розмір процентів за користування позиченими коштами, тому позивач вважала за можливе стягнути з відповідача проценти за користування позикою. Розмір процентів за договором позики від 28 грудня 2016 становить 6 575,86 доларів США, а за договором позики від 26 січня 2017 року - 5 384,89 доларів США.
Позивач просила стягнути з відповідача заборгованість: за договором позики від 28 грудня 2016 року в сумі 11 000,00 доларів США, проценти за користування коштами - 6 575,86 доларів США та судові витрати; за договором позики від 26 січня 2017 року - 9 000,00 доларів США, проценти за користування коштами - 5 384,89 доларів США та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : за договором позики від 28 грудня 2016 року грошову суму у розмірі 12 023,00 доларів США, з яких: 11 000,00 доларів США - сума боргу та 1 023,00 доларів США - проценти за користування позикою; за договором позики від 26 січня 2017 року грошову суму у розмірі 9 846,00 доларів США, з яких: 9 000,00 доларів США - сума боргу та 846,00 доларів США - проценти за користування позикою.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 195,53 грн та витрати на проведення експертизи - 5 367,63 грн. Відмовлено у стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Монастирищенського районного суду Чекраської області від 22 грудня 2022 року виправлено в 6 абзаці резолютивної частини рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2021 року допущену описку та арифметичну помилку щодо стягувача та боржника за вимогою про стягнення витрат, пов`язаних з проведення експертизи та їх розміру з тексту "Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням експертизи в розмірі 5 367 (п`ять тисяч триста шістдесят сім) грн 63 коп" на текст "Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з проведенням експертизи в розмірі 2 477 (дві тисячі чотириста сімдесят сім) грн 49 коп".
Рішення мотивовано тим, що 28 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримав у позику від позивача 11 000,00 доларів США, а 26 січня 2017 року - 9 000,00 доларів США. Дані кошти відповідач у визначений договорами позики строки не повернув. Доказів того, що відповідач сплатив борг (розписки про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі) матеріали справи не містять. Враховуючи наявність боргових документів (розписок) у позикодавця (позивача), суд вважав зобов`язання відповідача невиконаним. Тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача у примусовому порядку. Водночас, суд першої інстанції не погодився з розрахунками сум процентів, здійснених позивачем з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит). Тому суд стягнув проценти за користування сумами позики за період, на який надавалися позики (з часу укладення договорів позики та до часу повернення коштів, визначеного в договорах позики).
Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2021 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо доведеності позивачем отримання відповідачем у борг грошових коштів у сумі 11 000,00 доларів США за договором позики від 28 грудня 2016 року та 9 000,00 доларів США - за договором позики від 26 січня 2017 року. Оскільки ОСОБА_2 не здійснено погашення боргу у встановлені договорами позики строки, тому відповідні суми заборгованості підлягали стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо стягнення процентів за користування позиченими коштами протягом строку, на який вони були позичені. Доказів на підтвердження погашення боргу або визнання недійсними, неукладеними договорів позики відповідач не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 червня 2022 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року і передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19-ц. Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме, належним чином його не було повідомлено про дату та час розгляд справи та ухвалено рішення без його участі.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У грудні 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до оригіналу розписки від 28 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримав 28 грудня 2016 року від ОСОБА_1 у борг грошову суму у розмірі 11 000,00 доларів США. Зобов`язався повернути позику в строк до 01 липня 2017 року. За користування коштами зобов`язався сплатити ОСОБА_1 винагороду у розмірі 20% річних. Факт отримання коштів підтверджує своїм підписом у цій розписці.
За оригіналом розписки від 26 січня 2017 року ОСОБА_2 отримав 26 січня 2017 року від ОСОБА_1 в борг грошову суму - 9 000,00 доларів США. Зобов`язався повернути позику в строк до 01 серпня 2017 року. За користування коштами зобов`язався сплатити ОСОБА_1 винагороду у розмірі 20% річних. Факт отримання коштів підтверджує своїм підписом у цій розписці.
Відповідно до висновку експерта, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 702/1029/19 від 28 січня 2021 року (складеного експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз) підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Підпис" розписки від 26 січня 2017 року виконаний ОСОБА_2 (відповідачем); підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Підпис" розписки від 28 грудня 2016 року виконаний ОСОБА_2 (відповідачем).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.