Постанова
Іменем України
23 травня 2023 року
м. Київ
справа № 202/3612/21
провадження № 61-123св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року в складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в складі колегії суддів Канурної О. Д., Зайцевої С. А., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа - орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 2010 року позивач проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка - ОСОБА_3 .
Після народження дочки, з 2012 року відповідач не проживає разом із сім`єю, не бере участі у житті дитини, її вихованні та утриманні.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2015 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дочки у розмірі 1/3 частини заробітку (доходів) відповідача. Але відповідач сплачує аліменти нерегулярно, у зв`язку з чим має заборгованість по сплаті аліментів.
Позивач вважає, що відповідач не виконує батьківських обов`язків по вихованню, матеріальному утриманню дочки, не піклується про неї, не дбає про її фізичний, духовний розвиток, не цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням, не дбає про її інтереси, не готує її до самостійного життя, тому він має бути позбавлений батьківських прав. ОСОБА_2 вже тривалий час проживає у Державі Ізраїль, життям дочки не цікавиться, навіть не спілкується з нею телефоном, дитина не знає відповідача як батька.
ОСОБА_1 просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено достатніми доказами, що відповідач ОСОБА_2, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо дочки та свідомо ухиляється від них. Проживаючи на великій відстані, в іншій країні, відповідач об`єктивно не спроможний повною мірою виконувати свої батьківські обов`язки, але бажає приймати участь у вихованні дочки, піклується про неї, цікавиться її життям, сплачує на її утримання аліменти, хоча і має заборгованість.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. При розгляді справи не встановлено фактичних обставин у спірних правовідносинах на підставі наявних у справі доказів для застосування до відповідача як батька крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав відносно дочки, а тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав не можуть бути задоволені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ліфлянчик С. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, і витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження представник вказує на застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня
2019 року у справі № 333/6020/16-ц. Крім того, судами не надано належної оцінки наявним у справі доказам та не встановлені дійсні обставини спірних правовідносин.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
19 січня 2023 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких вона вказувала не необґрунтованість судових рішень, просила врахувати правову позиція, висловлену Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 при розгляді справи щодо позбавлення батьківських прав.
Позиція інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2010 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після припинення шлюбних відносин з 2012 року ОСОБА_3 залишилася проживати з матір`ю ОСОБА_1 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2015 року в справі № 202/4746/15-ц присуджено до стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку /доходу/, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 28 травня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.
За довідкою-розрахунком державного виконавця існує заборгованість по сплаті аліментів за виконавчим листом № 202/4746/15-ц від 25 березня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів.
ОСОБА_2 (проживаючи за межами України) надсилав ОСОБА_1 аліменти в доларах США через системи міжнародних переказів, про що ОСОБА_1 не повідомляла виконавчу службу.
ОСОБА_2 проживає в Державі Ізраїль, спілкується з дочкою телефонним зв`язком, вітає дочку з днем народження, цікавиться її життям.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування адміністрації Амур-Ніжньодніпровського району Дніпровської міської ради від 17 січня 2022 року № 5/3-8 недоцільним є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки, не приймає участі у її житті, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з нею.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
За пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.