Постанова
Іменем України
22 травня 2023 року
м. Київ
справа № 705/4507/17
провадження № 61-7053св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Наталія Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в складі колегії суддів Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Нерущак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся досуду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Н. М., про визнання недійсним заповіту та свідоцтв про право на спадщину.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 у віці 65 років. На час смерті вони постійно та спільно проживали у квартирі АДРЕСА_1 . Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина у виді права власності на: 7/16 частки квартири АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі "Вега", розташованого на вулиці Оксамитовій у м. Умані; автомобіль марки DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Спадкоємцем першої черги за законом є лише позивач. Під час оформлення спадщини він дізнався, що 26 вересня 2017 року до приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Н. М. відповідач подав заяву про прийняття спадщини як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Заповіт останнього посвідчений секретарем Паланської сільської ради Уманського району Андрійчук Л. В. 25 грудня 2015 року за реєстровим № 36.
За цим заповітом приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Н. М. 10 жовтня 2017 року видала свідоцтво про право на спадкування за заповітом на ім`я ОСОБА_2 № 1546, № 1547 та №1548 на майно померлого ОСОБА_4 (квартиру, гараж та автомобіль відповідно).
Заповіт є недійсним з тих підстав, що ОСОБА_4 при житті не робив жодних розпоряджень на випадок своєї смерті, секретар Паланської сільської ради Уманського районе не мав повноважень на посвідчення заповіту від імені особи, що не проживає на території адміністративної юрисдикції ради. Заповіт посвідчений фактично пізніше, ніж у ньому зазначено ("заднім числом"), тобто вже після смерті заповідача, з підробленням його підпису, що підтверджує дата реєстрації заповіту в спадковому реєстрі після смерті заповідача в червні 2017 року, а не після його посвідчення в розумний строк. ОСОБА_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 . У 2015 році він неодноразово лікувався стаціонарно в лікарні, а в с. Паланка, Уманського району ніколи не проживав та не був зареєстрованим, тому посвідчення заповіту від імені ОСОБА_4 секретарем Паланської сільської ради Уманського району є неправомірним.
Позивач просив:
- визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_4, що посвідчений секретарем Паланської сільської ради Уманського району Андрійчук Л. В. 25 грудня 2015 року за реєстровим № 36;
- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Н. М. від 10 жовтня 2017 року № 1546, № 1547 та № 1548 на підставі недійсного заповіту.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2021 рокувідмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт є нікчемним в силу закону, оскільки секретар сільської ради, який його посвідчував, не був наділений правом особисто вчиняти нотаріальні дії відносно особи, яка постійно проживає та зареєстрована поза межами цієї територіальної громади, у населеному пункті, де є нотаріус. Тому визнання оспорюваного правочину, який є нікчемним, судом недійсним не може бути здійснене. Також суд вважав, що немає підстав для задоволення позову з підстав невідповідності волевиявлення заповідача, адже даний факт при розгляді справи не підтверджено позивачем.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину було оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, встановлення обставини нікчемності спірного заповіту сторонами не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнано недійсними видані ОСОБА_2 10 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М.:
- свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер у спадковому реєстрі 61357767, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1546, на: 7/16 частки у праві власності на квартиру трикімнатну, розташовану на третьому поверсі дев`ятиповерхового будинку, яка має загальну площу 66,2 кв. м, житлову - 38,8 кв., адреса: АДРЕСА_2 ;
- свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер у спадковому реєстрі 61357818, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1547, на: гараж цегляний під літерою "А" з оглядовою ямою "під А", загальною площею 40,6 кв. м., адреса: АДРЕСА_3, автогаражний кооператив "Вега", гараж № НОМЕР_1 ;
- свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер у спадковому реєстрі 61357861, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1548, на: автомобіль марки DAEWOO, модель LANOS, 2007 року випуску, колір зелений, номер шасі/кузова НОМЕР_3, тип - легковий седан-В, реєстраційний номер НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом не навів в мотивувальній частині обґрунтувань відмови у задоволенні цих вимог. Встановлюючи в мотивувальній частині судового рішення, що оспорюваний заповіт є нікчемним в силу закону, суд першої інстанції безпідставно не розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, видані на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. від 10 жовтня 2017 року за реєстраційними № 1546, № 1547, № 1548, та помилково не застосував наслідків недійсності нікчемного правочину - заповіту ОСОБА_4 .
Зважаючи на встановлення судом першої інстанції в своєму рішення, яке не оскаржене в цій частині сторонами, нікчемності спірного заповіту, апеляційний суд вважав, що наявні визначені законом підстави для визнання недійсними зазначених свідоцтв про право на спадщину за заповітом у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та як наслідок - наявні обґрунтовані підстави щодо задоволення позовних вимог позивача в частині визнання їх недійсними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
26 липня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Олішевський В. В. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року та залишити в силі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року представник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 серпня 2021 року у справі № 551/335/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 533/1140/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Продивус М. А. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність доводів касаційної скарги та обґрунтованість постанови апеляційного суду. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення та закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Умань, Черкаської області помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 01 червня 2017 року.
ОСОБА_4 25 грудня 2015 року склав заповіт, посвідчений секретарем Паланської сільської ради (Уманського району, Черкаської області) Андрійчук Л. В. та зареєстрований за № 36, яким все належне йому майно, де б воно не знаходилося і з чого воно б не складалося, взагалі все те, що буде належати йому по закону на день смерті заповів ОСОБА_2 .
ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції встановлено, що заповіт ОСОБА_4 від 25 грудня 2015 року є нікчемним в силу закону, так як секретар сільської ради, який його посвідчував, не був наділений правом особисто вчиняти нотаріальні дії відносно особи, яка постійно проживає та зареєстрована поза межами цієї територіальної громади, у населеному пункті, де є нотаріус, тому визнання оспорюваного правочину недійсним судом не вимагається.
Після смерті ОСОБА_4, приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Н. М. було заведено спадкову справу № 32/2017 (у спадковому реєстрі - № 60858124).
Апеляційний суд встановив, що за наданим ОСОБА_2 заповітом ОСОБА_4 від 25 грудня 2015 року, приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Пархоменко Н. М. 10 жовтня 2017 року видала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2, зареєстровані в реєстрі за № 1546, № 1547, № 1548.
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 10 жовтня 2017 року № 49407482, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер у спадковому реєстрі 61357767, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1546, на: 7/16 частки у праві власності на квартиру трикімнатну, розташовану на третьому поверсі дев`ятиповерхового будинку, яка має загальну площу 66,2 кв. м, житлову - 38,8 кв., адреса: АДРЕСА_2 ; спадкоємець - ОСОБА_2, спадкодавець - ОСОБА_4 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 10 жовтня 2017 року № 49407564, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер у спадковому реєстрі 61357818, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1547, на: гараж цегляний під літерою "А" з оглядовою ямою "під А", загальною площею 40,6 кв. м., адреса: АДРЕСА_3, автогаражний кооператив "Вега", гараж № НОМЕР_1 ; спадкоємець - ОСОБА_2, спадкодавець - ОСОБА_4 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 10 жовтня 2017 року № 49407680, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер у спадковому реєстрі 61357861, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1548, на: автомобіль марки DAEWOO, модель LANOS, 2007 року випуску, колір зелений, номер шасі/кузова НОМЕР_3, тип - легковий седан-В, реєстраційний номер НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; спадкоємець - ОСОБА_2, спадкодавець - ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України закріплено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.