Постанова
Іменем України
25 травня 2023 року
м. Київ
справа № 205/1757/22
провадження № 61-3808св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Об`єднана Гірничо-хімічна компанія",
третя особа - тимчасово виконуючий обов`язки голови правління акціонерного товариства "Об`єднана Гірничо-хімічна компанія" Перелигін Єгор Євгенович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня
2022 року в складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в складі колегії суддів:
Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Об`єднана Гірничо-хімічна компанія" (далі -
АТ "ОГХК"), третя особа - тимчасово виконуючий обов`язки голови правління АТ "ОГХК" Перелигін Є. Є., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона працювала
у відповідача з 06 жовтня 2020 року на посаді заступника директора департаменту з виробничої діяльності, а з 24 травня 2021 року - на посаді заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці.
У період часу з 28 грудня 2021 року до 31 грудня 2021 року на підставі наказу роботодавця від 21 грудня 2021 року № 6 позивач перебувала
у службовому відрядженні, під час якого належним чином виконала
свої обов`язки. Внаслідок перевтоми та переохолодження позивач, повертаючись з відрядження 31 грудня 2021 року, перебуваючи у поїзді, відчула загальне погіршення здоров`я, про що повідомила свого безпосереднього керівника ОСОБА_2, та за згодою останнього поїхала додому для відновлення самопочуття. ОСОБА_1 05 січня 2022 року надала звіт про відрядження. Проте наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови правління АТ "ОГХК" Перелигіна Є. Є. від 12 січня 2022 року № 6 призначено службове розслідування й у той же день складено акт
від 12 січня 2022 року, який був підставою для звільнення позивача.
Наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови правління АТ "ОГХК" Перелигіна Є. Є. від 21 лютого 2022 року № 25-к позивача звільнено
з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Звільнення вважає незаконним, оскільки у наказі не зазначено, яке порушення трудової дисципліни було підставою для розірвання трудового договору, у чому воно полягало, коли та за яких обставин було вчинене. Внаслідок незаконного звільнення позивачу завдано моральної шкоди.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила: поновити її на роботі на посаді заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці АТ "ОГХК"; стягнути
з АТ "ОГХК" користь середній заробіток за час вимушеного прогулу
з 22 лютого 2022 року до дня ухвалення рішення суду в розмірі
724 913,28 грн; стягнути з АТ "ОГХК" моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська
від 28 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем дотримано процедуру звільнення. Оскільки в судовому засіданні не встановлено порушення відповідачем прав позивача в частині звільнення із займаної посади, суд не вбачав підстав для задоволення позову в частині поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня
2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 була направлена у відрядження до
філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" АТ "ОГХК"
у місто Вільногірськ Кам`янського району Дніпропетровської області. Відповідно до завдань та мети відрядження перебування позивача
у місті Дніпро не передбачалось. Перебування позивача протягом робочого дня 30 грудня 2021 року в іншому населеному пункті свідчить про неналежне виконання позивачем розпорядчого акта керівника підприємства роботодавця. Поважних причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 30 грудня 2021 року не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
15 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 24 вересня 2018 року у справі № 761/7694/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про вчинення позивачем прогулу, не розглянули доводи останньої в цій частині. Відповідач порушив порядок звільнення позивача. Суди залишили поза увагою те, що 30 грудня 2021 року ОСОБА_1 виконувала завдання, передбачені наказом від 21 грудня 2021 року, у яких, зокрема, визначено проведення робочої зустрічі щодо вирішення проблеми перенесення газопроводу у місті Верхівцеве Кам`янського району Дніпропетровської області. Робоча зустріч відбулася за участю позивача та її безпосереднього керівника ОСОБА_2, заступника головного енергетика Вільногірської філії та представників акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі - АТ "Дніпропетровськгаз"). Проте суди надали формальну оцінку факту виконання позивачем робочого завдання під час перебування у відрядженні та безпідставно вважали весь день 30 грудня 2021 року прогулом. ОСОБА_1, перебуваючи у відрядженні, безпосередньо підпорядковувалася своєму керівнику ОСОБА_2 та виконувала його завдання та розпорядження.
Член правління АТ "ОГХК", який визначив завдання на відрядження,
не зазначив у них кола осіб, з якими ОСОБА_1 мала провести робочу зустріч. При цьому після завершення робочої зустрічі позивач залишилася
у місті Дніпрі та працювала дистанційно з документами у хмарному середовищі. Вказані доводи не були враховані судами.
Позивач вважає неправильним висновок судів і про те, що її перебування
у місті Дніпрі не передбачалося, оскільки місто Дніпро було пунктом кінцевої зупинки потяга, на якому вона прибула у відрядження, і з якого виїжджала до міста Києва. При цьому відповідачем були компенсовані витрати на відрядження у повному обсязі та затверджено звіт позивача про відрядження. Зазначає, що під час службового розслідування відповідач не відібрав пояснень від посадових осіб, зазначених ним у звіті про відрядження. Комісією зі службового розслідування не було вжито заходів, для з`ясування розбіжності у поясненнях позивача та службовій записці.
Заперечувала вчинення нею 31 грудня 2021 року прогулу, вказуючи при цьому, що ні у наказі про звільнення, ні в акті службового розслідування не було визначено конкретного проміжку часу, який вважається прогулом. Лише під час розгляду справи по суті представник відповідача визначив конкретний проміжок часу, який він вважає прогулом - 31 грудня 2021 року з 13.00 год до 18.00 год. Водночас суди не врахували, що з 13.00 год до 14:00 год на підприємстві обідня перерва, 31 грудня 2021 року - передсвятковий робочий день, тому скорочується на одну годину. Отже, робочий день 31 грудня 2021 року закінчувався о 17:00 год, відповідно, проміжок часу з 14:00 год до 17:00 год не перевищував трьох годин відсутності позивача на роботі, що виключає можливість звільнення її на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Разом з тим потяг до міста Києва 31 грудня 2021 року прибув із запізненням (близько 13.15 год). Внаслідок перевтоми та переохолодження позивач, повертаючись з відрядження 31 грудня 2021 року, перебуваючи у поїзді, відчула загальне погіршення здоров`я, про що повідомила свого безпосереднього керівника ОСОБА_2, та за згодою останнього поїхала додому для відновлення самопочуття.
Крім того, суд першої інстанції помилково взяв до уваги відзив на позовну заяву, який подано з порушенням процесуальних строків. Суди залишили поза увагою пояснення безпосереднього керівника позивача - ОСОБА_2 .
Позиції інших учасників
АТ "ОГХК" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначало, що суди правильно встановили обставини справи. Висновки Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі не є подібними саме для розгляду цієї справи. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтування, у чому саме полягає неправильність правової кваліфікації спірних правовідносин судом апеляційної інстанції та які норми права суди зобов`язані були застосувати під час розгляду цієї справи.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що наказом від 06 жовтня 2020 року № 137-к ОСОБА_1 прийнята на роботу в АТ "ОГХК" на посаду заступника директора департаменту з виробничої діяльності, за строковим трудовим договором, терміном на три місяці з 15 жовтня 2020 року до 15 січня 2021 року.
Наказом від 24 травня 2021 року № 59-к позивач переведена на посаду заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці з 24 травня 2021 року.
Наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови правління АТ "ОГХК" Перелигіна Є. Є. від 21 грудня 2021 року № 209-в ОСОБА_1 направлено
у відрядження на філію "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат"
АТ "ОГХК" у місто Вільногірськ Дніпропетровської області на 4 дні
з 28 грудня 2021 року до 31 грудня 2021 року.
Згідно із завданнями та метою відрядження перебування позивача
у місті Дніпро не передбачалось. Перебування ОСОБА_1 протягом робочого дня 30 грудня 2021 року в іншому населеному пункті свідчить про неналежне виконання нею розпорядчого акта керівника підприємства роботодавця.
10 січня 2022 року на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки голови правління від члена правління Тютюника О. надійшла службова записка щодо проведення службової перевірки дій ОСОБА_1 у період відрядження до філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" АТ "ОГХК"
з 28 грудня 2021 року до 31 грудня 2021 року.
Наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови правління АТ "ОГХК" Перелигіна Є. Є. від 12 січня 2022 року № 6 призначено службове розслідування.
Під час проведення службового розслідування встановлено: з метою виконання завдання на відрядження ОСОБА_1 21 грудня 2021 року придбала проїзний документ (квиток) на поїзд № 738 сполученням
Київ-Пасажирський - Дніпро-Головний, дата та час відправлення поїзду -
28 грудня 2021 року об 11.50 год, із зазначеним прибуттям -
28 грудня 2021 року о 19.02 год. Крім того, позивач придбала
ще один проїзний документ (квиток) на поїзд № 733 сполученням
Дніпро-Головний - Київ-Пасажирський, дата та час прибуття - 31 грудня 2021 року о 12.52 год.
28 грудня 2021 року до центрального офісу АТ "ОГХК", який розташований на вулиці Жилянській, 35 у місті Києві, на визначене робоче місце та приміщення у період з 09.00 год до 11.00 год ОСОБА_1 не прибула, перебування останньої у зазначений період невідоме.
Відповідно до інформації, наданої начальником філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" АТ "ОГХК" Савчуком І. Б., ОСОБА_1 прибула до цієї філії 29 грудня 2021 року приблизно о 09.00 грн.
30 грудня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до зазначеної філії не прибули. Відповідно до наданої інформації 30 грудня 2021 року ними була проведена робоча зустріч з представниками АТ "Дніпропетровськгаз", на що не мали відповідного завдання та повноважень від керівництва АТ "ОГХК". Вказана зустріч була призначена 30 грудня 2021 року на 11.00 год на
вулиці Шевченка, 2 у місті Дніпрі та тривала близько однієї години. Де саме перебувала ОСОБА_1 після закінчення зустрічі та до кінця робочого дня відповідно до встановленого графіку роботи невідомо.
Згідно з проїзним документом (квитком) ОСОБА_1 мала прибути до
міста Києва 31 грудня 2021 року о 12.52 год. Після прибуття з відрядження ОСОБА_1 на власному робочому місці була відсутня та про своє місцезнаходження безпосереднього керівника не повідомила.
У доповідній записці від директора департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи від 12 січня 2022 року зазначено, що перебування на території товариства 28 грудня 2021 року та 31 грудня
2021 року ОСОБА_1 на записах відеоспостереження відсутнє.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.