Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 442/150/21
провадження № 61-18855св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Коломієць Г. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_3, Дрогобицька міська рада Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, на постанову Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М.,
Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, Дрогобицької міської ради про визнання недійсним, скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності на земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивували тим, що їм на підставі свідоцтва від 17 вересня 1996 року на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 120 кв. м. ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, зазначений житловий будинок за вищевказаною адресою є двоквартирним, одноповерховим з належною їм на праві приватної власності мансардою, повністю розташованою над житловим приміщенням ОСОБА_3 та відокремленим входом для них, як співвласників квартири
АДРЕСА_3 .
У жовтні 2020 року вони вирішили використати своє право на приватизацію частини земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та відповідної частини ділянки під садом. Однак дізналися про те, що прибудинкова територія та сад вже були приватизовані попереднім власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5, спадкоємцем за заповітом якої є ОСОБА_3
18 листопада 2020 року на адресу ОСОБА_2 були направлені витяг з ухвали № 341 від 29 березня 2000 року XV сесії третього демократичного скликання Дрогобицької міської ради "Про надання в постійне користування громадянам земельних ділянок, на яких знаходяться приватизовані ними будинки, а також господарські споруди" та копії відповідних заяв і які передували прийняттю такого рішення. Згідно із пунктом 1.10 цієї ухвали надано в постійне користування для обслуговування приватизованих будинків громадян: ОСОБА_2, ОСОБА_1, проживаючих по
АДРЕСА_4, ОСОБА_5, проживаючих
по АДРЕСА_5 ; ОСОБА_5, проживаючої по АДРЕСА_6 .
Таким чином, у спільне користування трьох співвласників приватизованого будинку було надано 350 кв. м земельної ділянки та 650 кв. м іншої частини земельної ділянки в одноосібне користування з подальшою приватизацією лише одному співвласнику - ОСОБА_5 .
Також відповідно до пункту 3 вищезгаданої ухвали контроль за її виконанням було покладено на голову постійної земельної комісії ОСОБА_6, який був сином ОСОБА_5 . Отже, земельна ділянка, яка була закріплена за їхнім двоквартирним будинком, унаслідок приватизації квартир перейшла у користування власників квартир, які є співвласниками вказаного будинку і приватизація цієї земельної ділянки повинна була здійснюватися пропорційно розміру часток у спільній власності на указаний будинок. Однак такі частки не були визначені, а тому оспорювані рішення Дрогобицької міської ради є протиправними.
У подальшому на підставі пункту 1.54 ухвали 12-ї сесії 4-го скликання Дрогобицької міської ради від 26 грудня 2003 року за № 270 ОСОБА_5 був оформлений та виданий державний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 802 кв. м. При цьому, оскільки подальша приватизація спірної земельної ділянки ОСОБА_5 є наслідком оскаржуваної неправомірної ухвали № 341 від 29 березня 2000 року Дрогобицької міської ради, відтак зазначений державний акт на її ім`я слід визнати недійсним.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:
визнати протиправними пункт 1.10 ухвали № 341 від 29 березня 2000 року XV сесії третього демократичного скликання Дрогобицької міської ради "Про надання в постійне користування громадянам земельних ділянок, на яких знаходяться приватизовані ними будинки, а також господарські споруди" та пункт 1.54 ухвали 12-ї сесії 4-го скликання Дрогобицької міської ради
від 26 грудня 2003 року за № 270 про передачу безкоштовно у власність ОСОБА_5, проживаючої на АДРЕСА_7 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель,
площею 802 кв. м на АДРЕСА_8 ;
визнати недійсним державний акт серії ЛВ № 054865 від 29 червня 2004 року на право власності на земельні ділянки (кадастрові
№ 4610600000:00:008:0173, 4610600000:00:008:0172), видані ОСОБА_5 на дві земельні ділянки загальної площею 0,0802 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться по АДРЕСА_8 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 30 червня 2021 року у складі судді Хомика А. П. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправними пункт 1.10 ухвали № 341 від 29 березня 2000 року XV сесії третього демократичного скликання Дрогобицької міської ради "Про надання в постійне користування громадянам земельних ділянок, на яких знаходяться приватизовані ними будинки, а також господарські споруди" та пункт 1.54 ухвали 12-ї сесії 4-го скликання Дрогобицької міської ради від 26 грудня 2003 року за № 270 про передачу безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 802 кв. м на АДРЕСА_8 .
Визнано недійсним державний акт серії ЛВ№ 054865 від 29.06.2004 року на право власності на земельні ділянки (кадастрові № 4610600000:00:008:0173, 4610600000:00:008:0172) виданий ОСОБА_5 на дві земельні ділянки загальної площею 0,0802 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться по АДРЕСА_8 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваною ухвалою сесії Дрогобицької міської ради були порушені законні права та інтереси ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку на приватизацію земельної ділянки, на якій він знаходиться, оскільки на час подання заяви на приватизацію їй ще не виповнилось 4 роки, тому вона не могла її підписати. Оскільки передача земельної ділянки у власність ОСОБА_5 відбулася з порушенням норм ЗК України та ЦК України, а тому відповідне оскаржуване рішення та отриманий на його підставі державний акт є незаконними.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то суд відмовив у її задоволенні, оскільки ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права у листопаді 2020 року, коли отримала письмові відповіді на інформаційні запити та з огляду на те, що на час приватизації їй ще не виповнилось 4 роки, а тому останній не могло бути відомо про це в силу свого віку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня
2021 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Дрогобицької міської ради про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності на земельну ділянку відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачі у позовній заяві зазначили, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав стало відомо у листопаді 2020 року з офіційно отриманих письмових відповідей на інформаційні запити. Із позовом на захист порушених прав про визнання протиправним пункту 1.10 ухвали від 29 березня 2000 року та пункту 1.54 ухвали від 26 грудня 2003 року позивачі звернулися до суду 12 січня
2021 року.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачами не доведено того, що вони не могли довідатися про порушення прав раніше ніж у листопаді 2020 року, враховуючи при цьому, що з моменту видання оскаржуваних рішень та державного акта серії ЛВ № 054865 від 29 червня 2004 року на право власності на земельні ділянки пройшов великий проміжок часу.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 набула повноліття, тобто за сім років до звернення з позовом до суду у цій справі та в силу
статей 13, 41, 68 Конституції України з дня набуття повноліття зобов`язана знати встановлені законом права та обов`язки. З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхні доводи
У листопаді 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 01 вересня 2019 року у справі № 136/215/18, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада
2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі
№ 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц,
№ 522/2201/15-ц, № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі
№ 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18,
від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, заява від 15 лютого 2000 року, яка стала підставою для прийняття оскаржуваних рішень, позивачами, як співвласниками не підписувалась і не подавалась. Про порушення своїх
прав - приватизацію прибудинкової території по
АДРЕСА_8, належного у тому числі позивачам будинку без відома та згоди позивачів, останні довідались у листопаді 2020 року з офіційно отриманих відповідей, доданих до матеріалів справи.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, обмежився посиланням на застосування позовної давності та не оцінив наявність або відсутність підстав для задоволення позову.
У грудні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку
ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу заявниця мотивувала тим, що вона звернулася до суду за захистом своїх прав 30 грудня 2020 року, невідкладно після того, як довідалась про їх порушення та про осіб, які їх порушили, відтак, судом апеляційної інстанції порушено норми статті 261 ЦК України та необґрунтовано зроблено висновок про пропуск позовної давності без поважних причин.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2022 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності на земельну ділянку зупинено до залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 442/150/21. Залучено до участі у справі
ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду 25 січня 2023 року справу № 442/150/21 призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року та у лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_3 на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, у яких він просив зазначені касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 17 вересня
1996 року, згідно розпорядження від 17 вересня 1996 року, а ОСОБА_3 -
квартира АДРЕСА_9, яку останній успадкував після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно із державного акта на право власності на земельну ділянку
серія ЛВ № 054865 ОСОБА_5 на підставі ухвали 12-ї сесії 4-го скликання Дрогобицької міської ради № 270 від 26 грудня 2003 року на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0802 га на
АДРЕСА_8, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Як вбачається з витягу з ухвали ХV сесії третього демократичного скликання Дрогобицької міської ради від 29 березня 2000 року № 341, Дрогобицька міська рада надала у постійне користування для обслуговування приватизованих будинків громадян: 1.10. ОСОБА_2, ОСОБА_1, проживаючих по АДРЕСА_4, ОСОБА_5, проживаючої по
АДРЕСА_10 . ОСОБА_5, проживаючої по
АДРЕСА_6 .
04 лютого 2021 року від ОСОБА_3 надійшла заява про застосування позовної давності.
12 лютого 2021 року від представника Дрогобицької міської ради надійшла заява про застосування позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та
ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.