Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 203/3204/17
провадження № 61-14391св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2021 року у складі судді Казака С. Ю та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення частки в спільній сумісній власності та визнання права власності на частину земельної ділянки.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він разом із
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласником належного їм на праві спільної часткової власності домоволодіння АДРЕСА_1 . Згідно із договором дарування
від 17 лютого 2006 року року йому належить 38/100 частин вказаного домоволодіння, що складається з квартири № 1 у будинку А-1 з надвірними спорудами, ОСОБА_4 належить квартира № 2 з надвірними спорудами, яка складає 26/100 частин домоволодіння, ОСОБА_3 належить квартира № 3 у будинку Б-1 з надвірними, що складає 36/100 частин домоволодіння. Земельна ділянка площею 0,0818 га (кадастровий номер 1210100000:06:050:0034), на якій розташоване домоволодіння, належить йому та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності згідно із державного акта на право власності на земельну ділянку серії
ЯЖ № 003882.
На час звернення до суду із цим позовом між ними виник спір щодо розміру часток у спільній сумісній власності на земельну ділянку. Вважав, що йому належить 1/2 частина спірної земельної ділянки, виходячи із того, що у
1931 році земельна ділянка була виділена для забудови та користування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Житловий будинок А-1 з надвірними спорудами на цій земельній ділянці був збудований у 1935 році. Нащадками цих забудовників є він (позивач) та відповідачка ОСОБА_4 . Між колишніми користувачами земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ще у 30-40 роках минулого століття була досягнута домовленість щодо користування земельною ділянкою і саме згідно з цією домовленістю склався порядок користування нею. У відповідності до цього порядку він користується земельною ділянкою досі. У його користуванні фактично знаходиться частина земельної ділянки, на якій розташовані належні йому багаторічні плодово-ягідні насадження. Ця земельна ділянка огороджена парканом. В нього є окрема хвіртка, що забезпечує йому можливість проходу з вулиці на подвір`я. Тобто, спільна часткова власність на домоволодіння у колишніх співвласників, а також на користування земельною ділянкою виникла задовго до набуття ОСОБА_3 права власності на частину домоволодіння, що розташоване на спірній земельній ділянці. Придбана ним частина домоволодіння складалась з житлового будинку Б-1 з надвірними спорудами, які були збудовані самовільно. Право власності на частину домоволодіння та на користування земельною ділянкою у ОСОБА_3 виникли тільки після узаконення будинку Б-1 та споруд в 1994 році.
Таким чином, відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України до ОСОБА_3, який набув право власності на житловий будинок Б-1 з прибудовами, право користування земельною ділянкою, на якій цей будинок розміщений, перейшло в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) ОСОБА_5 . При таких обставинах, розмір належної йому та відповідачам часток земельної ділянки, оформленої як спільна сумісна власність, не можуть бути рівними. З технічного паспорту на домоволодіння вбачається, що площа земельної ділянки, що фактично знаходиться в його користуванні, дорівнює половині усієї земельної ділянки.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити йому частку у спільній сумісній власності на земельну ділянку на
АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини, що дорівнює 0,0409 га та визнати за ним право власності на вказану 1/2 частину земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що суд вважав безпідставними доводи позивача про те, що він має право на визначення його частки у спільній сумісній власності на земельну ділянку у розмірі 1/2 частини з посиланням на те, що вказана частина перебуває у його фактичному користуванні та такий порядок користування земельною ділянкою в рівних частках між попередніми співвласниками склався ще у 30-40 роках минулого століття, а також на те, що розмір цієї частки не підлягає зміні внаслідок набуття права власності відповідачем ОСОБА_3 на самочинно збудований на спірній земельній ділянці будинок Б-1 та споруди.
При цьому, суд враховував, що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна чи виділі частки зі спільного майна. Проте, позивачем відповідних вимог не заявлялось, доказів (висновку експерта тощо) щодо можливості поділу або виділу в натурі частин земельної ділянки співвласникам відповідно до їх часток у домоволодінні, не надано та відповідних клопотання про їх витребування, призначення експертиз, сторонами по справі не заявлялось.
Таким чином, суд вважав, що позивачем не правильно обраний спосіб захисту своїх прав та у цьому випадку вимоги позивача не можуть бути задоволені шляхом визнання за ним права власності на частину земельної ділянки у зв`язку з тим, що це суперечить вимогам законодавства згідно з якими частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна чи виділі частки зі спільного майна. Також позивачем не надано відповідних експертних висновків щодо можливості такого поділу або виділу частини земельної ділянки пропорційно до часток кожного із співвласників, на які вони мають право.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України, у поєднанні з положеннями
статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня
2002 року, слід виходити із того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Отже, частка сторін у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку повинна визначатись пропорційно до їх часток у спільній частковій власності на домоволодіння.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У серпні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня
2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що, на думку заявника, судами допущено неправильне застосування норм матеріального права статей 16, 370 ЦК України, пунктів 4 та 5 статті 89 ЗК України, тобто їх неправильне тлумачення, а також висновки суду не відповідають фактично встановленим у справі обставинам та доказам, що є порушенням норм законодавства, які призвели до неправильного вирішення судом справи.
Заявник зазначає, що вказана частина земельної ділянки, яка дорівнює
1/2 частини загальної площі земельної ділянки, знаходиться у його користуванні багато років (як до приватизації земельної ділянки, так і після цього), на ній розташовані належні йому будівлі та багаторічні плодово-ягідні насадження. Вважає, що частки у спільній сумісній власності на земельну ділянку повинні визначатися, виходячи із порядку користування земельною ділянкою, який фактично склався задовго до її приватизації, що вже ніяк не відповідає рівним долям у спільній сумісній власності на земельну ділянку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року справу № 203/3204/17 призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 17 лютого 2006 року, є власником 38/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, які раніше належали дарувальнику ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 лютого 2006 року.
ОСОБА_4 є власником 26/100 частин домоволодіння
АДРЕСА_1, право власності на які набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_8, якому в свою чергу останні належали на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 січня 1998 року після померлої ОСОБА_9 .
Рішенням виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів від 30 грудня 1994 року № 2571 було узаконено домоволодіння
АДРЕСА_5, з житловими прибудованими, господарськими будівлями та спорудами за ОСОБА_3 ; затверджено акт прийняття житлового будинку Б-1 з прибудовами в домоволодінні АДРЕСА_6 за ОСОБА_3, збудованого в 1965 році, прийнято будинок в експлуатацію; вирішено видати ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на житловий будинок Б-1 з прибудовами та подвірними будовами в домоволодінні АДРЕСА_1 ; затверджено у домоволодінні АДРЕСА_1 акт ідеальних частин користування: ОСОБА_7 - 38/100 частин всього домоволодіння,
ОСОБА_9 - 26/100 частин, ОСОБА_3 - 36/100 частин.
На підставі вказаного рішення 17 травня 1995 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право особистої власності на 36/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, а ОСОБА_9
15 вересня 1997 року - свідоцтво право власності на 26/100 частин вказаного домоволодіння.
На підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 105/30 від 26 березня 2008 року, сторонам у справі 15 квітня 2008 року було видано державні акти на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого останнім у спільну сумісну власність було передано земельну ділянку площею 0,0818 га на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1210100000:06:050:0034.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.