Постанова
Іменем України
26 травня 2023 року
м. Київ
справа № 522/564/21
провадження № 61-2623св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТРА-ЮГ",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сердюкова Бориса Леонідовича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року у складі судді Абухіна Р. Д.та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАТРА-ЮГ" (далі - ТОВ "ТАТРА-ЮГ") про поновлення на роботі, посилаючись на те, що 01 листопада 2019 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір, за яким його прийнято на роботу на посаду інженера-технолога ТОВ "ТАТРА-ЮГ". Наказом відповідча від 17 січня 2020 року № 15 він був звільнений з роботи за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки всупереч положенням частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення в нього не були відібрані письмові пояснення. Причини припинення з ним трудових відносин не відповідають дійсним обставинам справи, процедура застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення проведена з порушеннями трудового законодавства. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним наказ ТОВ "ТАТРА-ЮГ" від 17 січня 2020 року № 15 про звільнення з роботи та поновити його на посаді інженера-технолога; стягнути з відповідчача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі, визначеному в трудовому договорі від 01 листопада 2019 року.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача на робочому місці без поважних причин 10, 11, 13 та 14 січня 2020 року, у зв`язку з чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним. При цьому саме по собі невиконання роботодавцем обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, оскільки факт порушення позивачем трудової дисципліни підтверджений належними та допустимими доказами. Суд також взяв до уваги те, що поданий стороною позивача нотаріально посвідчений документ під назвою "показання свідка стосовно відомих мені обставин у справі № 522/564/21", яким громадянин ОСОБА_2 підтверджує присутність ОСОБА_1 на робочому місці, є доказом, що отриманий з порушенням спеціального порядку допиту свідка. Верховний Суд у своїй постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц дійшов висновку, що надання показань свідків шляхом посвідчення нотаріусом не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи ставити питання, тому не може бути прийнятий як доказ.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сердюков Б. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц та в постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 521/10517/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 750/5598/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Причини розірвання з позивачем трудових відносин не відповідають дійсним обставинам справи. Всупереч положенням частини першої статті 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення в ОСОБА_1 не були відібрані письмові пояснення. Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Сердюков Б. Л. зазначив, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, не повідомивши його належним чином про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України). У тексті оскаржуваної постанови від 07 листопада 2021 року вказано, що сторони повідомлялися про розгляд справи 26 жовтня 2021 року. Водночас матеріали справи не містять жодного сповіщення сторони позивача про час та місце судового засідання, призначеного на 07 листопада 2021 року (день ухвалення оскаржуваної постанови).
У травні 2023 року ТОВ "ТАТРА-ЮГ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
08 травня 2023 року справа № 522/564/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Щодо дотримання норм процесуального права.
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
У частині другій статті 247 ЦПК України передбачено, що фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про дату складення повного судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V цього Кодексу. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У частині першій статті 381 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 (порядок вирішення питань при колегіальному розгляді справи) і глави 9 "Судові рішення" розділу ІІІ "Позовне провадження" цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 (постанова суду апеляційної інстанції) цього Кодексу.
Відповідно до статті 383 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції проголошується за правилами, встановленими статтею 268 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено;
загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України); у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду;
у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України);
у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи;
з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Матеріалами цієї справи підтверджується, що в лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Артмін В. В. подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року, в якій зазначив адресу своєї електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 220-225).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Артміна В. В. на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року (том 2, а. с. 3).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року розгляд справи призначено на 26 жовтня 2022 року на 15 годину 00 хвилин з викликом учасників процесу (том 2, а. с. 7).
В матеріалах справи наявна судова повістка-повідомлення про розгляд справи 26 жовтня 2022 року та довідка про доставку електронного листа, згідно з якими ця повістка-повідомлення 07 вересня 2022 року направлялася апеляційним судом представнику ОСОБА_1 - адвокату Артміну В. В. на зазначену ним в апеляційній скарзі електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 та була доставлена до електронної скриньки одержувача ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12:07:43 (том 2, а. с. 8, 9).
В постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22) вказано, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в ЄСІТС. Разом з тим, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, хоча зазначена стороною позивача в апеляційній скарзі електронна адреса vladlen.artmin@gmail.com, на яку суд апеляційної інстанції направляв стороні позивача судові повістки про розгляд справи, не є офіційною, однак, особисто надавши суду такі засоби комунікації, представник позивача - адвокат Артмін В. В. фактично погодився на доставлення йому судових повісток на вказану ним електронну адресу.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).
За таких обставин сторона позивача була належним чином повідомлена апеляційним судом про розгляд справи в судовому засіданні 26 жовтня 2022 року.
Зі змісту довідки, складеної секретарем судового засідання Одеського апеляційного суду Нечитайло А. Ю., вбачається, що у зв`язку з неявкою сторін в судове засідання 26 жовтня 2022 року, згідно з вимогами ЦПК України справа розглянута за відсутності осіб, які беруть участь у справі (том 2, а. с. 36).
Отже, через неявку сторін в судове засідання, призначене на 26 жовтня 2022 року, протокол судового засідання не вівся, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Одеським апеляційним судом справу розглянуто 26 жовтня 2022 року, проте відомостей про складення цим судом повного судового рішення саме 26 жовтня 2022 рокуматеріали справи не містять.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2021 року - без змін (том 2, а. с. 37-40).
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд справи, яка переглядається, відбувся за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення - 07 листопада 2022 року. Схожі висновки Верховний Суд зробив у постановах від 25 травня 2020 року у справі № 464/8801/16-ц (провадження № 61-35930св18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21), від 22 червня 2021 року у справі № 495/3904/18 (провадження № 61-1172св21), від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 (провадження № 61-9632св20), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 462/2906/20 (провадження № 61-9829св21).
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, не повідомивши його належним чином про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу, оскільки розгляд справи по суті закінчений 26 жовтня 2022 року (про судове засідання сторона позивача повідомлялася належним чином), про що зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного суду. Натомість, дата судового рішення співпадає з датою складення повного судового рішення (07 листопада 2022 року), про що наведено мотиви в тексті самої постанови. Отже, зазначене не свідчить про порушення прав сторін щодо участі у розгляді справи (див. вищенаведену постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).
Щодо суті спору.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.