Постанова
Іменем України
26 травня 2023 року
м. Київ
справа № 454/4357/21
провадження № 61-2763св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Червоноградського нотаріального округу Львівської областіСироїд Галина Іванівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Червоноградського нотаріального округу Львівської областіСироїд Г. І., про визнання договору дарування квартири удаваним правочином та поділ майна подружжя, посилаючись на те, що 14 червня 2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, однак у 2020 році вони перестали вести спільне господарство та підтримувати подружні стосунки, у зв`язку з чим вона подала до суду заяву про розірвання шлюбу. При проведенні поділу спільно нажитого майна вона дізналася, що на підставі договору дарування від 20 квітня 2012 року її чоловік отримав у дар від ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Вважає, що вищезгаданий договір дарування є удаваним правочином, оскільки вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу, враховуючи, що 17 травня 2011 року ОСОБА_2 та приватний підприємець ОСОБА_3 уклали договір про дольову участь у будівництві житлового будинку за вказаною адесою, за умовами якого названий приватний підприємець зобов`язалася надати ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, східної орієнтації загальною площею 47,9 кв. м, а її чоловік - оплатити вартість квартири, попередня базова ціна якої становила 28 740 доларів США. При цьому договір дарування було укладено після сплати всіх пайових внесків, що свідчить про спрямованість дійсної волі сторін на вчинення договору купівлі-продажу квартири. Оскільки спірне житло набуте її чоловіком у власність вперіод перебування з нею у шлюбі, то це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_3 , посвідчений 28 квітня 2012 року приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Львівської області Сироїд Г. І., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою приховування дійсного правочину - договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості; визнати, що 28 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було фактично укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ; визнати квартиру АДРЕСА_3 спільним майном подружжя; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за нею право власності на 1/2 частку згаданої квартири.
Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 14 вересня 2022 року у складі судді Фарина Л. Ю., з урахуванням ухвали цього суду від 17 жовтня 2022 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, що воля сторін спірного договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим правочином, а також - наявності у них мети приховати вчинення договору купівлі-продажу. В силу вимог пункту 2 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України спірна квартира не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона набута ОСОБА_2 під час шлюбу, але на підставі договору дарування.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Р. І. задоволено. Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 вересня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_3, посвідчений 28 квітня 2012 року приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Львівської області Сироїд Г. І., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано, що 20 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було фактично укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Визнано квартиру АДРЕСА_3 спільним майном подружжя. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за договором від 17 листопада 2011 року № 50 на дольову участь у будівництві житлового будинку в АДРЕСА_4 ОСОБА_2 набув майнові права на спірну квартиру, які не є правом власності, а лише наділяють його правомочністю отримати право власності на відповідне нерухоме майно в майбутньому. Разом з тим, будучи власником спірної квартири, ОСОБА_3 відчужила це майно ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20 квітня 2012 року. Однак з долучених до матеріалів справи розписок вбачається, що на виконання умов договору на дольову участь у будівництві ОСОБА_2 сплачував грошові кошти в розмірі не меншому, ніж погоджена сторонами договору базова вартість квартири, що суперечить правовій сутності договору дарування. Отже, факт отримання приватним підприємцем ОСОБА_3 грошових коштів в рахунок оплати вартості відчужуваної квартири свідчить про те, що сторони договору дарування мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, оскільки право для однієї сторони договору на отримання майна у власність та зобов`язання сплатити його ціну, якому кореспондує обов`язок другої сторони передати предмет договору наступному власнику та право на отримання вартості товару характерні саме для договору купівлі-продажу. Таким чином, спірний договір дарування є удаваним, оскільки укладений з метою приховання договору купівлі-продажу квартири. У сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, і це є її процесуальним обов`язком. Враховуючи те, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 28 квітня 2012 року, тобто під час його перебування у шлюбі з ОСОБА_1, і таке майно фактично набуте ним на підставі договору купівлі-продажу, то наявні підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділу між колишнім подружжям у рівних частках.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, а заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 вересня 2022 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15, від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 29 січня 2020 року у справі № 711/2892/19-ц, від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Позивачем не доведено, що воля сторін спірного договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим правочином. Апеляційний суд залишив поза увагою те, що він уклав договір на дольову участь у будівництві житлового будинку в АДРЕСА_4 та сплатив основну частину пайового внеску ще до одруження з ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності, не повідомивши його належним чином про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 навмисне вказала неправдиву інформацію щодо нього, а саме про неіснуючий номер засобу зв`язку та електронну пошту.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Сокальського районного суду Львівської області.
10 березня 2023 року справа № 454/4357/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Частиною першою статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою, шостою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 15.16 пункту 15 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи здійснюються поетапно. Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України. Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 15 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).
17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).
У газеті "Голос України" від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох таких підсистем (модулів) ЄСІТС: "Електронний кабінет"; "Електронний суд"; підсистема відеоконференцзв`язку.
З урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України, які передбачають, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, підсистеми "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистема відеоконференцзв`язку офіційно розпочали функціонувати з 05 жовтня 2021 року.
Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду (листопад 2021 року) названі підсистеми (модулі) ЄСІТС вже розпочали функціонування.