Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 755/18115/21
провадження № 61-2590св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,за первісним та зустрічними позовами - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюка Костянтина Володимировича та представника ОСОБА_2 - адвоката Гірченка Олександра Анатолійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 рокуу складі судді Галаган В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, посилаючись на те, що з 01 вересня 2007 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у справі № 755/9720/18. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, а спільні малолітні діти постійно мешкають з нею, однак у зв`язку із суттєвою зміною законодавства у сфері виїзду дітей за кордон для відпочинку в неї виникла необхідність визначити місце проживання дітей в судовому порядку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом з нею.
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, а їх спільні малолітні діти постійно мешкають з ОСОБА_1, яка зловживає своїми правами та чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. В дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, наявний тісний емоційно-психологічний зв`язок з ним і дитина хоче проживати саме з ним. Він працює, має дохід та власне житло - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка добре облаштована, у зв`язку з чим він може самостійно утримувати дочку, має можливість виконувати покладений на нього обов`язок щодо матеріального забезпечення та духовного розвитку дитини, догляду за нею, лікування тощо. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньоїОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 .
Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та вимоги за цими позовами об`єднано в одне провадження.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року первісний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, а зустрічний позов ОСОБА_2 - без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 та її представник не з`явилися в судові засідання, призначені на 12 травня, 02 та 09 червня 2022 року, не повідомили про причини неявки, хоча про день, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток на електронну адресу ОСОБА_1, зазначену нею в позовній заяві, що підтверджено довідками про доставку електронних листів, сформованими електронною базою документообігу суду, долученими до справи. Матеріали справи містять лише заяву ОСОБА_1 про проведення підготовчого засідання за її відсутності, однак вона не подавала заяву про розгляд справи за її відсутності чи про відкладення судового розгляду. Тому, посилаючись на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про залишення первісного позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання дітей разом з матір`ю, та виходив з того, що малолітні діти мають прихильність до матері, емоційно прив`язані одна до одної, постійно проживають та виявили бажання проживати в подальшому разом з матір`ю, однак не заперечили проти побачень з батьком, про що самостійно заявили на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Крім того, в зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просить визначити місце проживання з ним лише молодшої дочки, що суперечить інтересам і бажанню обох дітей. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 працевлаштована, отримує регулярний дохід, забезпечує належні умови для навчання, розвитку та виховання малолітніх дітей, відстоює інтереси дітей, що свідчить про високий рівень психологічної прив`язаності матері до дітей та відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції з порушенням вимог статті 258 ЦПК України залишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду не ухвалою, а рішенням суду. Разом з тим висновки місцевого суду щодо наявності підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням процесуального закону. Оскільки ОСОБА_1 зазначила електронну адресу в позовній заяві, отримала на цю адресу ухвалу суду про відкриття провадження у справі, після виїзду з постійного місця проживання не повідомила суд про зміну своєї адреси, не цікавилися перебігом справи шляхом звернення із запитами до суду, зокрема засобами електронного зв`язку, то доводи її апеляційної скарги не заслуговують на увагу. При цьому висновок місцевого суду про належне повідомлення ОСОБА_1 про судові засідання, призначені на 12 травня, 02 та 09 червня 2022 року, шляхом направлення повідомлень на її електронну адресу, зазначену нею в позовній заяві, узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19. Висновки місцевого суду про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
24 лютого 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гірченко О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19 та від 14 липня 2021 року у справі № 127/30529/18-ц, аналіз яких свідчить про те, що учасник справи, у випадку незгоди з висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, має захищати свій інтерес під час судового розгляду справи, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення чи висновку органу опіки та піклування, з метою дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. Місцевий суд необґрунтовано відхилив його клопотання про проведення діагностичного обстеження психологічного стану ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та клопотання про витребування доказів, які підтверджують, що ОСОБА_1 створює перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми та участі в їх вихованні, а апеляційний суд безпідставно виходив з того, що ОСОБА_2 не заявляв зазначених клопотань. Крім цього, суди не дослідили зібрані у справі докази, якими підтверджується можливість ОСОБА_2 самостійно утримувати дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
10 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк К. В. також подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині залишення без розгляду первісного позову ОСОБА_1 та направити справу в зазначеній частині до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 754/16126/16, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, про можливість залишення позову без розгляду у разі повторної, тобто двічі поспіль, неявки в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. З 24 лютого 2022 року в Україні діяв та продовжує діяти правовий режим воєнного стану, тому ОСОБА_1 була змушена залишити місце свого проживання та разом з дітьми переїхати за межі України, у зв`язку з чим вона могла отримати повістку тільки на електронну адресу, вказану в позовній заяві, однак повідомлення про виклик до суду їй не надсилалися. В період з 24 лютого по 20 червня 2022 року всі судові реєстри та доступ до сервісу "Стан розгляду справ" були закриті, тому ОСОБА_1 не мала можливості дізнатися про розгляд справи місцевим судом. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання, а апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази щодо поважності причин її неявки в судове засідання та щодо неповідомлення її місцевим судом про час та місце розгляду справи.
23 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк К. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гірченка О. А., в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Сторони мають двох дітей, однак в зустрічному позові ОСОБА_2 просить визначити місце проживання разом з ним лише молодшої дочки, що може призвести до негативних наслідків для обох дітей, так як вони мають стійкий емоційний зв`язок одна з одною, часто граються, навчаються та проводять багато вільного часу разом. Вищезазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 454/2981/18.
07 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гірченко О. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну каргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюка К. В., в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині залишення позову ОСОБА_1 без розгляду є законними та обґрунтованими, так як наявними в матеріалах справи доказами підтверджено її належне повідомлення про день, час та місце судового розгляду шляхом направлення судових повісток на її електронну адресу, зазначену нею в позовній заяві.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Гірченка О. А. на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року і витребувано матеріали справи з Дніпровського районного суду міста Києва.
08 березня 2023 року справа № 755/18115/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюк К. В. на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Розглядаючи справу в частині зустрічного позову ОСОБА_2, суди встановили, що з 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у справі № 755/9720/18. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 червня 2020 року № 388 було затверджено висновок служби у справах дітей та сім`ї про підтвердження місця проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом з матір`ю ОСОБА_1 для їх тимчасового виїзду за межі України.
На підставі договору найму (оренди) нерухомого майна від 22 березня 2021 року ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_3 .
За актом обстеження житлових умов, складеним комісією Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, від 07 травня 2021 року, ОСОБА_1 проживає разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3, квартира двокімнатна, розташована на 18 поверсі 25-типоверхового будинку, загальною площею 55 кв. м, квартира мебльована сучасними меблями, облаштована необхідною побутовою технікою, зроблено сучасний ремонт, дітям створено належні умови для проживання, всебічного розвитку та навчання. Батько дітей ОСОБА_2 проживає окремо.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчаються в Українському коледжі ім. В. О. Сухомлинського міста Києва (спеціалізована школа № 272), що підтверджується довідками цього коледжу від 24 грудня 2020 року № 217, № 218.
Згідно з характеристикою від 11 листопада 2021 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю "Ултіматек", ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, працював на посаді адміністратора систем з 01 вересня 2020 року по 26 березня 2021 року, під час роботи зарекомендував себе як сумлінний та талановитий робітник, має організаторські здібності, вчасно та без затримок виконував поставлені робочі задачі, миттєво реагував та пропонував шляхи вирішення різних завдань, поставлених йому на виконання. Щодо особистих якостей ОСОБА_2 відзначено його доброзичливість, вихованість, високу культуру спілкування, врівноваженість, стресостійкість, виваженість та готовність завжди допомогти оточуючим.
За довідкою від 06 листопада 2021 року № 34, характеристикою від 17 листопада 2021 року № 35, актом обстеження житлових умов від 29 грудня 2021 року, складеними та затвердженими Житлово-будівельним кооперативом "Схід-5", ОСОБА_2 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2, сплачує всі комунальні послуги, бере активну участь в управлінні будинком, є старшим відповідальним по поверху, на якому проживає, вносить доцільні пропозиції на загальних зборах співвласників будинку. За період його проживання скарг від сусідів чи третіх осіб щодо поведінки ОСОБА_2 не надходило, сусіди характеризують його з позитивного боку як доброзичливу, ввічливу, тиху і спокійну людину. Сусідам відомо, що ОСОБА_2 має бажання виховувати своїх дітей, працює та добре облаштував свій побут.
У висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 квітня 2022 року № 103/1788/41/3, яким, ураховуючи думку дітей та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, визнано за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, з матір`ю ОСОБА_1, зазначено, що на час розгляду питання комісією встановлено, що батьки дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в жовтні 2018 року. Після розірвання шлюбу діти проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_3, де створено належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей. Між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дітей. Відповідно до виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань мати дітей ОСОБА_1 працює як фізична особа - підприємець, має стабільний дохід. На засіданні комісії ОСОБА_1 підтвердила своє бажання, щоб діти і надалі проживали з нею, так як в неї є можливості в повній мірі займатися їх вихованням та утриманням. Батько дітей ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, був присутній на засіданні комісії та пояснив, що він бажає, щоб діти проживали з ним, так як він має власне житло, постійний дохід та можливість створити всі умови для гармонійного розвитку дітей. Малолітні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, були присутні на засіданні комісії та підтвердили своє бажання і надалі проживати з матір`ю, а з батьком - постійно бачитися та спілкуватися.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зроблено висновок про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріалами цієї справи підтверджується, що в жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, в якому просила визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом з нею.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25 листопада 2021 року об 11 год 30 хв.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року підготовче засідання закрито та справу призначено до судового розгляду по суті з повідомленням учасників справи на 20 грудня 2021 року об 11 год 30 хв.
За клопотанням ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи 20 грудня 2021 року судове засідання було відкладене на 17 січня 2022 року об 11 год 30 хв.
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання малолітньоїОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 брала участь в судовому засіданні 17 січня 2022 року, в якому протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та вимоги за цими позовами об`єднано в одне провадження. Розгляд справи було відкладено на 10 лютого 2022 року об 11 год 30 хв для отримання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей.
10 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк К. В. звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що орган опіки та піклування не підготував висновокпро визначення місця проживання неповнолітніх дітей. В цей же день учасники справи не з`явилися в судове засідання, тому розгляд справи було відкладено на 14 березня 2022 року об 11 год 30 хв.
14 березня 2022 року судове засідання не відбулося у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України.
В подальшому ОСОБА_1 та її представник не з`явилися в судові засідання, призначені на 12 травня, 02 та 09 червня 2022 року, не повідомили про причини неявки, хоча про день, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток на електронну адресу ОСОБА_1, що підтверджено довідками про доставку електронних листів, сформованими електронною базою документообігу суду, долученими до матеріалів справи. З цих довідок про доставку електронних листів вбачається, що судові повістки були направлені на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_6, вказану ОСОБА_1 в позовній заяві, і доставлені до електронної скриньки 19 квітня 2022 року, 12 травня 2022 року, 02 червня 2022 року відповідно. Довідки підписані відповідальною особою за направлення судових повісток без зазначення посади та прізвища.