Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 408/8199/16-ц
провадження № 61-738св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-Восток",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Приватне науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-Восток" (далі - ПНВСП "Агро-Восток"), про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 11 березня 2011 року між ним та ПНВСП "Агро-Восток" було укладено договір кредитної лінії № 17 (далі - Кредитний договір), за яким позичальник отримав кредит у розмірі 3 510 000 грн з кінцевим терміном повернення до10 вересня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 18 лютого 2014 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 17/32, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки. Рішенням Господарського суду Київської області від 23 червня 2016 року у справі № 913/407/16, яке набрало законної сили, з ПНВСП "Агро-Восток" на користь ПАТ "Ощадбанк" було стягнуто: основну заборгованість за Кредитним договором в розмірі 2 459 900 грн; проценти за користування кредитом - 934 005,96 грн; три проценти річних на прострочену суму основної заборгованості - 128 710,50 грн; три проценти річних на прострочену суму процентів - 26 419,40 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту - 1 522 864,82 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати процентів - 206 888,39 грн. Разом з тим вказане судове рішення залишається не виконаним. Враховуючи викладене, ПАТ "Ощадбанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Кредитним договором станом на 31 жовтня 2016 року в розмірі 5 758 751,09 грн, з яких: 2 459 900 грн - тіло кредиту; 1 149 818,50 грн - проценти за користування кредитом; 163 028,89 грн - три проценти річних на прострочену суму основної заборгованості; 40 492,43 грн - три проценти річних на прострочену суму процентів; 1 687 292,15 грн - інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту; 258 219,12 грн - інфляційні втрати за прострочення сплати процентів.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Ощадбанк", в якому просив визнати недійним договір поруки від 18 лютого 2014 року № 17/32, укладений між ним і банком, посилаючись на те, що він не підписував оспорюваний правочин, а тому не може виступати поручителем ПНВСП "Агро-Восток" та не зобов`язаний виплачувати борги названого позичальника за Кредитним договором.
Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Піщуліної І. С. в задоволенні первісного позову ПАТ "Ощадбанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір поруки від 18 лютого 2014 року № 17/32, укладений між ПАТ "Ощадбанк", ПНВСП "Агро-Восток" та ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не підписував оспорюваний договір поруки, а тому цей договір не може створювати для нього обов`язку зі сплати кредитної заборгованості замість позичальника ПНВСП "Агро-Восток".
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково. Рішення Народицького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ощадбанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 4 310 221,04 грн, з яких: 2 459 900 грн - прострочена заборгованість за кредитом з 01 серпня 2014 року по 23 листопада 2016 року; 163 028,89 грн - три проценти річних за простроченим основним боргом з 01 серпня 2014 року по 23 листопада 2016 року; 1 687 292,15 грн - інфляційні втрати за простроченим основним боргом з 01 вересня 2014 року по 31 жовтня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що підписи в договорі поруки виконані ОСОБА_1, тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину. Задовольняючи частково первісний позов, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності вимог банку щодо стягнення з відповідача кредитної заборгованості та сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині вирішення позову АТ "Ощадбанк" про стягнення з ОСОБА_1 процентів за кредитом в розмірі 1 149 818,50 грн, трьох процентів річних на прострочену суму основної заборгованості в розмірі 163 028,89 грн, трьох процентів річних на прострочені проценти в сумі 40 492,43 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 687 292,15 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків у сумі 258 219,12 грн скасовано. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що у межах строку кредитування до 10 вересня 2014 року боржник за Кредитним договором та його поручитель (відповідач у справі) мали, зокрема повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 10 вересня 2014 року, відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за Кредитним договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитного договору права та інтереси позивача, якому кредитні кошти не були повернуті, забезпечуються положеннями статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, стягуючи з відповідача суми, передбачені статтею 625 ЦК України, за період після 01 серпня 2014 року, апеляційний суд не звернув уваги на те, що строк дії Кредитного договору закінчився 10 вересня 2014 року, відтак в період з 01 серпня 2014 року по 10 вересня 2014 року до спірних правовідносин не могли бути застосовані положення статті 625 ЦК України. Також в порушення норм процесуального закону апеляційний суд взагалі не розглянув вимоги позивача про стягнення процентів річних за Кредитним договором, нарахованих в період його дії, вказавши лише, що відповідач не надав контррозрахунку, а період невідповідності нарахування є дуже незначним. Однак, маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд ухилився від перевірки розрахунку, поданого позивачем, його дослідження і оцінки в сукупності з іншими доказами у справі та дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, в період дії Кредитного договору та про відмову у стягненні відсотків річних за цим договором у вищезгаданий період. При новому розгляді справи апеляційному суду належало перевірити та надати оцінку поданим сторонами доказам в їх сукупності, перевірити правильність наданого позивачем розрахунку, визначити, за які періоди виникла та нарахована заборгованість за відсотками та за який період і в якому розмірі відповідач повинен сплатити суми, визначені статтею 625 ЦК України. За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Ощадбанк", колегія суддів визнала частково обґрунтованими, тому частково скасувала постанову апеляційного суду з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та в частині задоволення позову ПАТ "Ощадбанк" щодо стягнення суми основної заборгованості за кредитом не оскаржувалася, тому в касаційному порядку не переглядалася.
Останньою постановою Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено частково. Рішення Народицького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Ощадбанк" про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, трьох процентів річних на прострочену суму заборгованості за кредитом, трьох процентів річних на прострочені проценти, інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту, а також інфляційних втрат за прострочення сплати процентів скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ощадбанк" проценти за користування кредитом згідно з Кредитним договором в розмірі 145 776,78 грн, три процентів річних на прострочену суму основної заборгованості в розмірі 162 778,20 грн, три процентів річних на прострочені проценти в розмірі 39 984,03 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 650 602 грн та інфляційні втрати за прострочення сплати процентів у розмірі 201 903,29 грн. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ "Ощадбанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами, трьома процентами річних та інфляційних втрат відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у справі, яка переглядається, боржник та поручитель зобов`язувалися погашати тіло кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом шляхом внесення періодичних (щомісячних) платежів. Строк повернення всієї суми позики настав 10 вересня 2014 року й саме в межах цього строку банк вправі був нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом. Після закінчення строку кредитування право кредитодавця нараховувати проценти за договором припиняється та саме з цього часу ПАТ "Ощадбанк" вправі ставити питання про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Як свідчить наданий банком розрахунок, з 01 травня 2014 року позичальник припинив вносити кошти в рахунок сплати процентів за користування кредитом. Отже, розмір заборгованості зі сплати процентів за Кредитним договором за період з 01 травня 2014 року по 10 вересня 2014 року становить 145 776,78 грн, а розмір трьох процентів річних за порушення строку повернення кредиту, нарахованих з 11 вересня 2014 року по 24 листопада 2016 року, - 162 778,20 грн. Крім того, на користь банку підлягають стягненню три проценти річних за несвоєчасну сплату відсотків за період з 11 вересня 2014 року по 24 листопада 2016 року в розмірі 39 984,03 грн, а також - інфляційній втрати за цей же період за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 650 602 грн та за порушення строків сплати процентів у сумі 201 903,29 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2023 року АТ "Ощадбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині відмови в задоволенні його позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити такі вимоги.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17. Кредитним договором встановлено розмір процентів за весь час фактичного користування коштами, в тому числі й за період після закінчення строку кредитування/дії кредитної лінії. Отже, в даному випадку АТ "Ощадбанк" має право нараховувати проценти за статтею 625 ЦК України відповідно до розміру, встановленого Кредитним договором, а позичальник зобов`язаний сплачувати їх в такому розмірі за весь час прострочення виконання договірного зобов`язання (неправомірного користування коштами) аж до моменту фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Народицького районного суду Житомирської області.
02 лютого 2023 року справа № 408/8199/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та в частині задоволення позову АТ "Ощадбанк" щодо стягнення суми основної заборгованості за кредитом не оскаржується, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 11 березня 2011 року між ПАТ "Ощадбанк" та ПНВСП "Агро-Восток" було укладено Кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 3 510 000 грн з кінцевим терміном повернення до 10 березня 2014 року.
Додатковою угодою про реструктуризацію боргу від 18 лютого 2014 року № 4 до Кредитного договору, укладеною між ПАТ "Ощадбанк" та ПНВСП "Агро-Восток", сторони погодили, що кредит надається у вигляді невідновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 10 вересня 2014 року. Сума максимального ліміту кредитування становить 2 459 900 грн.
Згідно з пунктом 2.7 Кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком фіксованою процентною ставкою. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним: проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки у розмірі 19 % річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором (підпункт 2.7.1 пункту 2.7 Кредитного договору); проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його) до розрахунку процентів не включається (підпункт 2.7.2 пункту 2.7 Кредитного договору); нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень пункту 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше п`ятого числа місяця наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 05 червня 2014 року (підпункт 2.7.3 пункту 2.7 Кредитного договору).
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 18 лютого 2014 року між ПАТ "Ощадбанк", ПНВСП "Агро-Восток" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 17/32, за яким поручитель ОСОБА_1 зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором та додатковими договорами до нього.
Згідно з пунктом 2.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені Кредитним договором, у тому числі, але не виключно у разі: часткового невиконання боржником зобов`язання, зокрема, щодо сплати процентів та/або погашення частини кредиту та/або щодо сплати комісійних винагород в строки, визначені Кредитним договором, в тому числі графіком погашення кредиту (за наявності); невиконання боржником зобов`язання щодо погашення кредиту при закінченні строку користування ним; виникнення підстав для дострокового повного/часткового погашення зобов`язання за вимогою кредитора.
ПНВСП "Агро-Восток" порушувало умови Кредитного договору в частині своєчасної сплати основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим 14 грудня 2015 року банк направив позичальнику та поручителю ОСОБА_1 відповідні вимоги.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23 червня 2016 року у справі № 913/407/16, яке набрало законної сили, з ПНВСП "Агро-Восток" на користь ПАТ "Ощадбанк" було стягнуто: основну заборгованість за Кредитним договором в розмірі 2 459 900 грн; проценти за користування кредитом - 934 005,96 грн; три проценти річних на прострочену суму основної заборгованості - 128 710,50 грн; три проценти річних на прострочену суму процентів - 26 419,40 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту - 1 522 864,82 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати процентів - 206 888,39 грн.
Разом з тим вказане судове рішення залишається не виконаним.
Задоданим банком до позовної заяви розрахунком станом на 31 жовтня 2016 року наявна заборгованість за Кредитним договором у розмірі 5 758 751,09 грн, з яких: 2 459 900 грн - тіло кредиту; 1 149 818,50 грн - проценти за користування кредитом; 163 028,89 грн - три проценти річних на прострочену суму основної заборгованості; 40 492,43 грн - три проценти річних на прострочену суму процентів; 1 687 292,15 грн - інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту; 258 219,12 грн - інфляційні втрати за прострочення сплати процентів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що "у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) виклала такі правові висновки.
Щодо змісту поняття "користування кредитом".
Скаржники посилаються на те, що у кредитних договорах, укладених між ними та ПрАТ "Азовелектросталь", було встановлено, що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.
Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.
Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.
Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.
У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.
Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.