Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 756/420/17
провадження № 61-18833св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Тарасовою-Патрай Ксенією Андріївною, та касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року у складі судді: Ткач М. М., та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Пікуль А. А., Левенця Б. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про розірвання договору банківського вкладу та стягнення грошових коштів.
Позов мотивований тим, що 21 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN47000700060956 на суму 2 373 дол. США зі сплатою 9 % річних, строком на 12 місяців, який пролонгований, а сума вкладу за договором збільшена станом на 25 травня 2014 року до 41 742,51 дол. США. Для внесення суми вкладу банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_1 та видав електронну ощадну книжку.
23 червня 2009 року між сторонами укладено договір банківського вкладу № SAMDN47000706220395 на суму 8 231,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком на 12 місяців, який був пролонгований, а сума вкладу за договором збільшена станом на 25 травня 2014 року до 35 629,03 дол. США. Для внесення суми вкладу банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_2 та видав електронну ощадну книжку.
З травня 2014 року банк припинив нарахування процентів та заблокував рахунки позивача.
Позивачка зазначала, що вона неодноразово зверталася до банку з проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути суму банківських вкладів з нарахованими процентами, проте банк відмовляв у зв`язку з припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на зазначених територіях, посилаючись на частину шосту статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо відповідальності Російської Федерації за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
12 вересня 2016 року від імені позивача представником за довіреністю ОСОБА_3 подано голові правління АТ КБ "ПриватБанк" нотаріально засвідчену заяву про розблокування рахунків та повернення банківських вкладів (депозиту) та процентів за цими банківськими вкладами (депозитами) за договором від 21 серпня 2007 року № SAMDN47000700060956 та за договором від 23 червня 2009 року № SAMDN47000706220395, однак АТ КБ "ПриватБанк" на вимогу вкладника вклади не повернув, лише 27 лютого 2020 року їй було перераховано кошти у розмірі 2 910 546,94 грн за виконавчим провадженням № 60941367 з примусового виконання виконавчого листа № 756/420/17, виданого 13 грудня 2019 року Оболонським районним судом міста Києва.
ОСОБА_1, з урахуванням ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року, просила:
стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь вклад та проценти за користування вкладом (9 % річних) за весь час користування коштами за договором від 21 серпня 2007 року № SAMDN47000700060956 у розмірі 66 555,50 дол. США, за курсом НБУ на день ухвалення рішення;
стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь вклад та проценти за користування вкладом (12,5 % річних) за договором від 23 червня 2009 року № SAMDN47000706220395 у розмірі 61 287,35 дол. США, за курсом НБУ на день ухвалення рішення.
Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 910 546,94 грн.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
між сторонами були укладені договори банківського вкладу, згідно з якими передбачено дострокове розірвання договорів. Позивач звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з нотаріально посвідченою заявою про розірвання укладених договорів, розблокування рахунків та повернення суми вкладів з нарахованими процентами, проте відповідач не повернув позивачу суми вкладів разом із нарахованими процентами, чим порушив умови укладених між сторонами договорів банківського вкладу та права позивача вільно розпоряджатися власними коштами. Дія договорів припинилася, тому суд першої інстанції перевіривши розрахунок заборгованості, стягнув з відповідача кошти на користь позивача за зазначеними договорами.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
суди вказуючи про те, що позивач виконала свій обов`язок з доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, не звернули уваги на те, що у матеріалах справи відсутні оригінали або належним чином посвідчені судом копії договорів банківських вкладів від 21 серпня 2007 року № SAMDN47000700060956, від 23 червня 2009 року № SAMDN47000706220395, а також квитанції до них як доказ зарахування грошових коштів на рахунки за цими договорами вкладу. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач довела внесення нею коштів на банківські вклади, є передчасними та суперечливими, оскільки позивач не надала оригінали квитанцій або інших документів, які б підтверджували внесення готівки у відповідній платіжній системі або зарахування коштів з одного депозитного рахунку на інший. Відповідно, судам необхідно встановити, чи дотримано обов`язкову письмову форму договору банківського вкладу;
суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на зазначені обставини уваги не звернув та не перевірив доводи банку про те, що позивач не надала оригінали договорів банківського вкладу та квитанції на доведення внесення нею грошових коштів на його виконання, відповідні висновки щодо заперечення банком таких обставин у рішенні не виклав.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог задоволено частково. Прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог у частині стягнення донарахованих процентів за новий період фактичного користування коштами, у іншій частині вимог відмовлено.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог у частині стягнення донарахованих процентів) задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 23 червня 2009 року в розмірі 35 629,03 дол. США, що еквівалентно 950 938,81 грн; нараховані проценти (за період з 25 травня 2014 року до 27 лютого 2018 року) в розмірі 11 907,35 дол. США, що еквівалентно 31 7807,17 грн, а також за договором банківського вкладу від 21 серпня 2007 року кошти у розмірі 41 742,51 дол. США, що еквівалентно 1 114 107,59 грн; та нараховані проценти (за період з 22 серпня 2013 року до 27 лютого 2018 року) в розмірі 13 494,66 дол. США, що еквівалентно 360 172,47 грн.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 нараховані проценти (за період з 28 лютого 2018 року до 13 лютого 2020 року) за договором банківського вкладу від 23 червня 2009 року в розмірі 698,91 дол. США, що еквівалентно 18 653,91 грн, а також нараховані проценти (за період з 28 лютого 2018 року до 13 лютого 2020 року) за договором банківського вкладу від 21 серпня 2007 року в розмірі 818,83 дол. США, що еквівалентно 21 854,57 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами були укладені договори банківського вкладу від 21 серпня 2007 року № SAMDN47000700060956, від 23 червня 2009 року № SAMDN47000706220395 та позивачем внесено кошти на депозитні рахунки банку, які підлягають поверненню із врахуванням відсотків. 12 вересня 2016 року позивач звернулася до банку з повідомленням про розірвання договорів банківського вкладу, які згідно з умовами договорів вважаються розірваними з 15 вересня 2016 року. Договори банківських вкладів не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії, а відтак, відповідно до частини другої статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу;
за умовами укладених між сторонами договорів банківського вкладу, які продовжувалися відповідно до умов, на яких вони укладені, у клієнта та банку є право дострокового розірвання договорів, про що потрібно повідомити за два банківські дні до дати розірвання. Згідно з даними листа АТ КБ "ПриватБанк" позивач від 12 вересня 2016 звернувся до відповідача зі зверненням, про розблокування рахунків та повернення коштів, тобто про розірвання договору вкладу (а.с.20, 25 том 1), проте отримав повідомлення від банку про те, що на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя АТ КБ "ПриватБанк" не має правових підстав та можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не має доступу до свого майна та договорів на окупованій території, припинив свою діяльність в Криму. За змістом частини третьої статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Оскільки 12 вересня 2016 року позивач звернулася до відповідача з повідомленням про розірвання договорів, то такі вважаються розірваними з 15 вересня 2016 року;
проценти за користування вкладами у розмірі 9 % річних за договором від 21 серпня 2007 року № SAMDN47000700060956 та 12,5 % річних за договором від 23 червня 2009 року № SAMDN47000706220395 нараховуються до дати розірвання договорів, а з 15 вересня 2016 року в розмірі процентної ставки за депозитними вкладами для фізичних осіб за вкладами "до запитання", що становить 1 %, відповідно до наказу голови правління АТ КБ "ПриватБанк" від 05 січня 2014 року № 07. Нарахування процентів за користування вкладами здійснено судом включно до 13 лютого 2020 року, тобто до дати списання грошових коштів по спірних правовідносинах з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", відкритого у НБУ;
договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку, є нікчемним в силу положень частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України, адже будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Крім того, договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року також є нікчемним відповідно до положень статті 228 ЦК України, адже він порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на незаконне заволодіння вкладами громадян України. Верховний Суд 20 січня 2021 року по аналогічній цивільній справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) та 15 березня 2021 року по аналогічній цивільній справі № 757/58605/19 (провадження № 61-2755св21) вже надав оцінку помилковим доводам АТ КБ "ПриватБанк" щодо належності відповідача. За таких обставин, суд приходить до висновку, що саме АТ КБ "ПриватБанк", а не ТОВ ФК "Фінілон", є належним відповідачем по цій справі - причому незалежно від того дійсним чи недійсними (нікчемним) є договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку на передачі їх вкладів банком іншій особі (ТОВ ФК "Фінілон").
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини таких слів: "Договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку, є нікчемним в силу положень частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України". Крім того, договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року також є нікчемним відповідно до положень статті 228 ЦК України, адже він порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на незаконне заволодіння вкладами громадян України".
В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами спірних договорів банківських вкладів та внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки ПАТ КБ "ПриватБанк";
за здійсненим судом першої інстанції перерахунком проценти за користування вкладами у розмірі 9% річних за договором № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року та 12,5% річних за договором №SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року нараховуються до дати розірвання договорів, а з 15 вересня 2016 року у розмірі процентної ставки за депозитними вкладами для фізичних осіб за вкладами "до запитання", що становить 1% відповідно до наказу Голови правління АТ КБ "Приватбанк" № 07 від 05 січня 2014 року. Нарахування процентів за користування вкладами здійснено судом першої інстанції включно по 13 лютого 2020 року, тобто, по дату списання грошових коштів по спірних правовідносинам з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", відкритого у Національному банку України;
колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банк зобов`язаний повернути вкладнику суми депозитного вкладу, внесеного ним згідно з умовами договору, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимоги позивача про стягнення суми вкладу і процентів за договором № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року та за договором №SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року обґрунтовані;
здійснюючи перерахунок процентів за користування вкладами по дату списання грошових коштів по спірних правовідносинам з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", відкритого у Національному банку України включно по 13 лютого 2020 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що проценти за користування вкладами у розмірі 9% річних за договором № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року та 12,5% річних за договором №SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року нараховуються до дати розірвання договорів, яке відбулось 15 вересня 2016 року, а з 15 вересня 2016 року - у розмірі процентної ставки за депозитними вкладами для фізичних осіб за вкладами "до запитання", що становить 1% відповідно до наказу Голови правління ПАТ КБ "Приватбанк" № 07 від 05 січня 2014 року;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) викладено правовий висновок про те, що згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом "на вимогу", якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами. Після пред`явлення вимоги про дострокове повернення вкладів та/або розірвання договорів депозиту банк має сплатити відсотки за користування цими грошовими коштами в розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 757/40017/17-ц (провадження № 61-4249св19), від 22 лютого 2021 року у справі № 757/61112/17-ц (провадження № 61-5331св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 199/5331/19 (провадження № 61-16448св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 703/4740/18 (провадження № 61-21829св19).
при вирішенні спору судом першої інстанції враховано, що укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" депозитні договори не містять визначеного розміру відсоткової ставки за користування грошовими вкладами в разі неналежного виконання зобов`язань за договорами після закінчення строку їх дії, у зв`язку з чим на підставі частини другої статті 1070 ЦК України після пред`явлення позивачем вимоги про розірвання договорів банківського вкладу, які згідно з умовами договорів вважаються розірваними з 15 вересня 2016 року, підлягають стягненню відсотки за ставкою, що зазвичай сплачується банком за вкладом "на вимогу", а саме за відсотковою ставкою за депозитними вкладами для фізичних осіб за вкладами "на вимогу" у розмірі 1% відповідно до наказу Голови правління АТ КБ "ПриватБанк" № 07 від 05 січня 2014 року;
судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14 лютого 2020 року з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", відкритого у Національному банку України, списані в рамках спірних правовідносин грошові кошти в сумі 3 201 779,20 грн. за призначенням платежу "на користь ОСОБА_1 згідно виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року № 756/420/17; виконавчий збір і витрати по виконавчому провадженню згідно постанови № 60941367 (а.с.157 том 2 виписка по рахунку). З дня списання з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів (14 лютого 2020 року) на користь позивача в межах відкритого виконавчого провадження розпоряджатися списаними грошовими коштами мала виключно державна виконавча служба, а не банк, що спростовує твердження позивача про те, що саме через неналежне виконання банком (відповідачем у справі) своїх обов`язків зазначені кошти надійшли на рахунок позивача лише 27 лютого 2020 року;
суд першої інстанції, встановивши та дослідивши всі фактичні обставини справи, оцінивши всі надані за час розгляду справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення спірних договорів банківських вкладів та внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки АТ КБ "ПриватБанк". Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги надані позивачем оригінали договорів № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року, № SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року та ощадні книжки з номером рахунку за вкладом, копії яких належним чином посвідчені судом першої інстанції та містяться в матеріалах справи (а. с. 214-217, том 2). До того ж, факт укладення договорів банківського вкладу, внесення грошових сум на вкладні (депозитні) рахунки та неповернення АТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", позивачу ОСОБА_1 суми вкладу та нарахованих відсотків за договорами банківських вкладів № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року, № SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року підтверджується наданим відповідачем під час судового розгляду справи витягом з електронного додатку - реєстру кредиторів до договору про переведення боргу №б/н від 17 листопада 2014 року (а. с. 145, том 2);
доводи апеляційної скарги відповідача про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" уклало договір з ТОВ ФК "Фінілон", відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року, № SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Посилання відповідача на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від кредитора ОСОБА_1 жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, колегія суддів відхиляє, оскільки вони суперечать вимогам статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, оскаржене рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 сум внесених за договорами банківського вкладу, відсотків за договорами відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні;
колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з висновком суду першої інстанції, що викладений в мотивувальній частині судового рішення на спростування доводів відповідача про те, що залучений до участі у справі банк АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі. Суд першої інстанції вважав, що договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку, є нікчемним. Оскільки позивач звернувся до суду у своїх інтересах, то суд першої інстанції не міг вирішувати питання про права та обов`язки всіх учасників правочину про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, чим порушив один з основних принципів цивільного судочинства, закріплений у статті 13 ЦПК України - принцип диспозитивності, який полягає в тому, що суд розглядає цивільні справи в межах вимог, заявлених особами, які беруть участь у справі. У справі, яка переглядається, предметом та підставою спору за пред`явленим позовом ОСОБА_1 є вимога позивача до банку про стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року, №SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року. Оскільки позивач звернувся до суду у своїх інтересах, то суд першої інстанції не міг вирішувати питання про права та обов`язки всіх учасників правочину про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, чим порушив один з основних принципів цивільного судочинства, закріплений у статті 13 ЦПК України - принцип диспозитивності, який полягає в тому, що суд розглядає цивільні справи в межах вимог, заявлених особами, які беруть участь у справі. В цій частині доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково, рішення суду першої інстанції змінив шляхом виключення з мотивувальної частини судового рішення посилання щодо нікчемності договору договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, підписану представником Тарасовою-Патрай К. А., в якій просила:
скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року в частині здійсненого розрахунку розміру відсотків, що підлягають стягненню та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути банку на користь ОСОБА_1 проценти по договору № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 нараховані за період 21 серпня 2013 року по 26 лютого 2020 року за ставкою 9% річних у сумі 24 237,75 дол. США; проценти по договору №SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року нараховані за період 25 травня 2014 року по 26 лютого 2020 року за ставкою 12,5% у сумі 25 658.32 дол. США.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суди неправильно застосували вимоги статей 653, 1061 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки між сторонами не була досягнута домовленість про момент розірвання договору банківського вкладу саме 15 вересня 2016 року;
суди зробили неправильний висновок про те, що договори банківського вкладу були розірвані автоматично (без згоди АТ КБ "ПриватБанк", без досягнення домовленості сторін) через два дні з дати отримання відповідної заяви клієнта, тобто з 15 вересня 2016 року. Цей висновок є неправильним, тому що відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо розірвання договору здійснюється за взаємною згодою сторін, договір вважається розірваним з моменту досягнення сторонами домовленості про розірвання договору, а якщо ж договір розривається у судовому порядку, зобов`язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили. Закон не вказує на момент припинення зобов`язань сторін у випадку розірвання договору в односторонньому порядку;
позивач має право отримати від Банка вклад та проценти за користуванням вкладом (9% річних та 12,5% відповідно) за весь час користування. Тому розрахунок процентів має бути здійснений до дати повернення коштів;
цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв`язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним. АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ ФК "Фінілон" грубо порушили конституційні права "кримських" вкладників, зокрема позивача, оскільки укладенням даного "правочину" дискриміновано право "кримських вкладників" на безперешкодне отримання своїх вкладів на першу вимогу саме від банку (первісного боржника). Крім того, даний Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року порушує не тільки конституційне право рівності громадян (стаття 24 Конституції України), а і конституційне право безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).
У грудні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суди під час розгляду справи неправильно застосували норми матеріального права, а саме застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц (провадження № 61-22658св18), від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц (провадження № 61-28787св18). Також заявник зазначав про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки у порушення вимог статті 51 ЦПК України суди не залучили до участі у справі належного відповідача ТОВ ФК "Фінілон";
суди безпідставно визнали встановленими обставини внесення по спірним договорам коштів та розміру заборгованості за ними на підставі єдиної групи однакових доказів.
у матеріалах справи відсутній жодний належний доказ, який би підтверджував наявність заборгованості саме Банку перед Позивачем починаючи з 17 листопада 2014 року і тим самим спростовував би існування договору переведення боргу укладеного між відповідачем та ТОВ "ФК "Фінілон". Матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджують факт переведення банком боргу (грошових коштів позивача) на ТОВ "ФК "Фінілон" на підставі Договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який позивачем не оскаржувався та не був визнаний судом недійсним за таким можливим позовом позивача. У порушення приписів ЦПК України суди не залучили належного відповідача ТОВ "ФК "Фінілон" до розгляду справи.
суди безпідставно не врахували в оскаржених рішеннях висновки Верховного Суду, викладені ним раніше під час розгляду цієї справи, та незаконно і безпідставно прийняв надані Позивачем документи за належні і допустимі докази на підтвердження внесення коштів, хоча вони такими доказами не є;
у матеріалах справи відсутні оригінали або належним чином посвідчені судом копії договору банківських вкладів від 21 серпня 2007 року № БАМИ/М7000700060956, від 23 червня 2009 року № БАМ1№47000706220395, а також квитанції до них як доказ зарахування грошових коштів на рахунки за ними договорами вкладу.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року: відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року; відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року: відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тарасова-Патрай К. А., на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду 06 липня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 756/420/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 756/420/17.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року вказано, що підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки у порушення вимог статті 51 ЦПК України суди не залучили належного відповідача у справі. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у справі.
В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року вказано, що підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 132/4438/18-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 751/2322/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц та у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі №6-544цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також необґрунтовано відхилили клопотання учасника справи щодо встановлення обставин на підставі судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Наведені в касаційній скарзі доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 21 серпня 2007 року в місті Керч Автономної Республіки Крим між банком та ОСОБА_1 укладено договір № SAMDN47000700060956 (вклад "Копілка").
Відповідно до умов пункту 1 договору № SAMDN47000700060956 клієнт передає, а банк приймає грошові кошти на строк 12 місяців по 21 серпня 2008 року включно у розмірі 2 374,00 дол. США з виплатою 9 % річних. Банк видав клієнту електронну ощадну книжку № НОМЕР_5, яка дозволяє отримати в банкоматах ПриватБанка інформацію про суму вкладу та відсотки до виплати. Для внесення суми вкладу банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_1 .
23 червня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір № SAMDN47000706220395 (вклад "Копілка"), за умовами якого клієнт передає, а банк приймає грошові кошти у розмірі 8 231,00 дол. США на строк 12 місяців по 23 червня 2010 року включно з виплатою 12,5% річних. Банк видав клієнту електронну ощадну книжку № НОМЕР_4, яка дозволяє отримати в банкоматах банку інформацію про суму вкладу та відсотків до виплати. Для внесення суми вкладу банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_2 - пункт 1 договору.
Відповідно до пунктів 5, 6 договорів № SAMDN47000706220395 та № SAMDN47000700060956 у випадку, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично продовжується ще на один строк, вказаний у пункті 1 договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк. При цьому нарахування нового строку вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Сторони мають право достроково розірвати даний договір у відповідності до чинного законодавства, попередивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору.
Сума вкладу за вказаними договорами неодноразово збільшувалася, а дія договорів продовжувалася, що підтверджується відповідними виписками банку.
З травня 2014 року банк припинив нарахування процентів та заблокував рахунки позивача у зв`язку з припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим (далі - АРК) та м. Севастополя.
Довідками №35593687 від 25 травня 2014 року, виданими позивачу, банк АТ КБ "ПриватБанк" підтвердив, що станом на 25 травня 2014 року на депозитному рахунку за договором № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року знаходяться грошові кошти у розмірі 41 742,51 дол. США, а на депозитному рахунку за договором № SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року - грошові кошти у розмірі 35 629,03 дол. США.
Відповідно до умов пункту 6 договорів вкладник скористалась своїм правом щодо розірвання договорів: № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року, № SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року та на підставі заяви представника позивача ОСОБА_3 щодо розблокування рахунків та повернення банківських вкладів (депозиту) та процентів за цими банківськими вкладами (депозитами), яка нотаріально засвідчена 12 вересня 2016 року і направлена на адресу банку, договори банківського вкладу: № SAMDN47000700060956 від 21 серпня 2007 року, № SAMDN47000706220395 від 23 червня 2009 року розірвані з 15 вересня 2016 року за ініціативою вкладника.
14 лютого 2020 року з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк" відкритого у Національному банку України, списані в рамках спірних правовідносин грошові кошти в сумі 3 201 779,20 грн за призначенням платежу "на користь ОСОБА_1 згідно виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року № 756/420/17; виконавчий збір і витрати по виконавчому провадженню згідно постанови № 60941367.
Позиція Верховного Суду
Щодо договору про переведення боргу
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).