Постанова
Іменем України
25 травня 2023 року
м. Київ
справа № 753/12581/20
провадження № 51-1375 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
потерпілого ОСОБА_7,
представника потерпілого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_10 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 12020100020002635 за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року засуджено ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду.
Вказаним вироком також вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та судових витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_10 визнано винуватим у тому, що він 10 травня 2020 року приблизно о 01:30, перебуваючи за кермом транспортного засобу - мотоцикла "Honda VRS 400", д.н.з. НОМЕР_1, який був припаркований ним біля узбіччя проїжджої частини на прилеглій території магазину "Яблучко", що у м. Києві на вул. Садовій, 93, ділянка 98, проігнорував законну вимогу інспектора роти № 1 батальйону № 1 полку № 2 УПП у м. Києві ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7, який був у форменому одязі працівника поліції та на службовому автомобілі патрульної поліції у складі екіпажу "Рубін-204", залишатися на місці і без його дозволу не приводити у рух транспортний засіб, завів двигун та почав рух.
Після чого, старший лейтенант поліції ОСОБА_7 повторно висловив вимогу залишатися на місці, однак не реагуючи на його вимоги, ОСОБА_10, діючи умисно, з метою зникнути з місця пригоди, продовжив рух.
Намагаючись припинити дії ОСОБА_10, старший лейтенант поліції ОСОБА_7 схопив руками за руки ОСОБА_10 та кермо мотоцикла, намагаючись його зупинити та вимкнути ключ запалення, при цьому продовжував висловлювати вимогу зупинити транспортний засіб.
Проте ОСОБА_10, усвідомлюючи, що керований ним мотоцикл є джерелом підвищеної небезпеки, а старший лейтенант поліції ОСОБА_7 знаходиться при виконанні своїх службових обов`язків, ігноруючи вимоги останнього, умисно та цілеспрямовано продовжив рух в напрямку працівника поліції та здійснив на нього наїзд, протягнувши декілька метрів за собою, після чого старший лейтенант поліції ОСОБА_7 впав на асфальтне покриття проїжджої частини.
У результаті дій ОСОБА_10 потерпілий - інспектор роти № 1 батальйону № 1 полку № 2 УПП у м. Києві ДПП старший лейтенант поліції ОСОБА_7 отримав легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, при цьому на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року змінено, та пом`якшено ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 345 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки.
В іншій частині вирок місцевого залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що екіпаж патрульної поліції здійснив не переслідування, а фактичне спостереження за ОСОБА_10 без відповідного на те дозволу. Вважає, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 отримані не при виконанні ним своїх службових обов`язків, оскільки, порушуючи вимоги Закону України "Про національну поліцію" та Правил дорожнього руху України, вимога про зупинку здійснювалась не за допомогою сигнального диска з червоним сигналом чи світловідбивачем, без увімкнених проблискових маячків на патрульному автомобілі, без спеціального звукового сигналу, гучномовного пристрою або ж спеціального табло, крім того не був здійснений відеозапис переслідування на портативний відеореєстратор. Переконаний, що ОСОБА_7 фактично сам поставив під загрозу своє життя та здоров`я, оскільки його дії не ґрунтуються на вимогах закону, ним неправомірно застосовано фізичний вплив до водія джерела підвищеної небезпеки. Таким чином вважає, що під час судового розгляду не було встановлено суб`єктивної та об`єктивної сторони злочину, та не доведено, що ОСОБА_10 мав умисел заподіяти тілесні ушкодження працівникові поліції при виконанні ним своїх службових обов`язків. Наголошує, що одразу після пригоди ОСОБА_10 прикували кайданками до паркану, побили, та тримали у такому стані аж до ранку, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи. Звертає увагу, що з цих підстав ОСОБА_10 звернувся до ДБР із заявою про вчинення злочину, що проігноровано судами обох інстанцій. З огляду на це вважає показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_11 неспроможними, оскільки вказані особи є зацікавленими та мають неприязні стосунки з ОСОБА_10 . До того ж вказує про неналежність показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які спостерігали за подією не з самого початку та на дистанції, та у події безпосередньо не приймали участі. На переконання захисника, місцевий суд, порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, надав неправильну оцінку показанням свідків, свідчень яких недостатньо для визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні інкримінованих йому дій. Крім того, вказує, що місцевий суд взагалі не взяв до уваги альтернативну версію подій, яку висловила під час судового розгляду сторона захисту, при цьому свого рішення в цій частині не мотивував. Зокрема, місцевий суд відкинув чіткі та послідовні показання ОСОБА_10 про те, що він не бачив службового автомобіля, не чув вимоги працівника поліції залишатися на місці, та не бачив хто саме його намагається зупинити. Стверджує, що місцевим судом допущено неповноту судового розгляду, а висновки, які викладені у мотивувальній частині вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, що свідчить про обвинувальний ухил під час розгляду кримінального провадження. Також зазначає, що висновок судово-медичної експертизи ОСОБА_7 є неповним, свідчить лише про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, підтверджує їх ступінь тяжкості, які він отримав у результаті падіння на асфальтне покриття, а не через контакт з мотоциклом, та не містить відомостей про механізм їх утворення, а тому не доводить винуватість ОСОБА_10 . Вказує, що не має доказового значення і протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10 травня 2020 року, який був складений після проведення комплексу слідчих дій, зокрема, огляду місця події, складання схеми дорожньо-транспортної пригоди, а також затримання ОСОБА_10 . Крім того, вказує, що огляд місця події від 10 травня 2020 року не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, складений за участю ОСОБА_10, який був у кайданках та без захисника. Звертає увагу, що такий протокол складений слідчим ОСОБА_14 за участі слідчого ОСОБА_15 та двох понятих, однак протокол ОСОБА_15 не підписаний, проте ним складено схему до протоколу. Також вважає недопустимим доказом протокол огляду відеозапису від 15 травня 2020 року, оскільки суд має сприймати безпосередньо сам відеозапис, а відомості, що викладені у протоколі, не відповідають тим обставинам, які зафіксовані на відеозаписі. При цьому стверджує, що такий відеозапис слідчим здобуто не у процесуальний спосіб, що залишено без відповідної оцінки суду першої інстанції. Наголошує, що в матеріалах кримінального провадження відсутня автотехнічна експертиза, яка могла б встановити механізм та обставини дорожньо-транспортної пригоди, що позбавило суд можливості з`ясувати дійсний перебіг подій, про які йдеться у обвинуваченні. Таким чином переконаний, що місцевим судом не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України. Окремо звертає увагу, що обвинувальний акт до суду прокурором направлено поза межами строку досудового розслідування, оскільки в матеріалах справи відсутня постанова про продовження відповідного строку, що є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначає, що відповідно до звукозапису судового засідання від 16 липня 2021 року, у останньому слові ОСОБА_10 висловив жаль та попросив вибачення у потерпілого ОСОБА_7, розповів про обставини справи, що не знайшло свого відображення у вироку суду. Звукозапис судового засідання від 20 липня 2021 року не прослуховується через наявність сторонніх звуків, у зв`язку з чим неможливо встановити, що саме було проголошено місцевим судом. Судом апеляційної інстанції було прийнято рішення про надання оцінки зазначеному у нарадчій кімнаті, однак оскаржувана ухвала апеляційного суду відомостей про це не містить. Таким чином вважає, що апеляційний суд вибірково дослідив докази у справі, допущені місцевим судом порушення не усунув, свого рішення не мотивував, не надав вичерпних відповідей на всі доводи сторони захисту. У зв`язку з чим вважає, що ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та невмотивованою, не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а кримінальне провадження закрити. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевим судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 345 КК України. При цьому не враховано відсутність у діях ОСОБА_10 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, що призвело до порушення вимог кримінального процесуального закону. Під час судового розгляду ОСОБА_10 категорично заперечив бажання заподіяти будь-кому тілесні ушкодження. Однак місцевий суд обґрунтував свої висновки припущеннями про наявність у ОСОБА_10 такого умислу, оскільки останній після вчиненого злочину не цікавився станом здоров`я потерпілого, у медичному закладі його не відвідував, допомоги на лікування не пропонував. За таких обставин вважає, що під час судового розгляду фактично було встановлено відсутність в діях ОСОБА_10 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України. Також стверджує про відсутність в діях ОСОБА_10 об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, оскільки під час судового розгляду не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_10 та отриманням потерпілим ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. На думку захисника, вказане підтверджується відеозаписом події, відповідно до якого автомобіль патрульної поліції з вимкненими проблисковими маячками під`їхав до ОСОБА_10, який вже почав розвертатися, ОСОБА_7 направився до мотоцикла та став з лівої сторони, після чого мотоцикл почав рух. У результаті того, як свідок ОСОБА_11 потягнув ОСОБА_10 за праву руку, останній втратив рівновагу та впав разом з мотоциклом, потерпілий ОСОБА_7 перечепився через цей мотоцикл та впав на проїжджу частину. Не зважаючи на це, суд надав перевагу показанням потерпілого ОСОБА_7, свідка ОСОБА_11, які є неправдивими, нещирими та не відповідають фактичним обставинам справи, що свідчить про однобічність та обвинувальний ухил під час розгляду кримінального провадження. З цих же підстав захисник вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та відеозапису події, показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Стверджує, що протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10 травня 2020 року жодним чином не підтверджує винуватість ОСОБА_10, оскільки містить виключно пояснення потерпілого. Вказує, що не доводять наявність у діях ОСОБА_10 умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень протокол огляду місця події від 10 травня 2020 року та схема до нього. З дослідженого відеозапису, показань засудженого та самого потерпілого вбачається, що ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження після падіння на асфальтне покриття, оскільки перечепився через мотоцикл, що залишилось поза увагою суду. Крім того, наголошує, що у протоколі огляду відеозапису від 15 травня 2020 року, на який посилається місцевий суд як на доказ винуватості ОСОБА_10, викладені відомості, які відсутні на самому відеозаписі. Однак місцевий суд упереджено поставився до дослідження такого доказу, не надав йому оцінки з точки зору достовірності. Вважає, що під час судового розгляду суд першої інстанції неправильно оцінив сукупність доказів у справі, що призвело до ухвалення помилкового рішення. У свою чергу апеляційний суд проігнорував обґрунтовані посилання сторони захисту, зазначений вирок залишив без зміни, чим порушив вимоги процесуального закону.
У письмових запереченнях на касаційні скарги захисників представник потерпілого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 вказує про безпідставність доводів сторони захисту, у зв`язку з чим просить такі касаційні скарги залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисників не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційні скарги сторони захисту в повному обсязі, просив їх задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити.
Потерпілий ОСОБА_7, його представник ОСОБА_8 та прокурор ОСОБА_5 заперечували щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисники вказують про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважають, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисники не погоджуються з висновками місцевого суду про встановлення в діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_10, який не заперечував факт події, однак заперечував наявність у нього умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, на підставі показань потерпілого ОСОБА_7, який повідомив про обставини, за яких він отримав такі тілесні ушкодження.
Крім того, висновки суду ґрунтуються на показаннях свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які розповіли про обставини наїзду на працівника поліції, та описали події, які вони сприймали особисто.
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину дані, що містяться в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10 травня 2020 року, відповідно до якого 10 травня 2020 року невідома особа, керуючи мотоциклом "Хонда", д.н.з. НОМЕР_1, не виконала законну вимогу працівника поліції, здійснюючи опір, допустила наїзд на ОСОБА_7, у результаті чого останній отримав тілесні ушкодження.
З вироку вбачається, що місцевим судом досліджено протокол огляду місця події від 10 травня 2020 року та схему місця дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до яких 10 травня 2020 року на вул. Садовій, 93, ділянка 98, у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_10, який, керуючи мотоциклом "Хонда", д.н.з. НОМЕР_1, здійснив наїзд на працівника поліції, схематично відображено розташування транспортного засобу на проїжджій частині, описано його пошкодження та навколишню обстановку.
Крім того, місцевим судом досліджено, проаналізовано та покладено в основу обвинувального вироку відомості, які містяться у протоколі огляду відеозапису від 15 травня 2020 року та на оптичному носії (диску), який є додатком до вказаного протоколу, та місцевим судом детально описано події, які зафіксовані на цих доказах.
Зокрема, як встановив, та, відповідно, зазначив місцевий суд у своєму вироку, до магазину "Яблучко" під`їжджає ОСОБА_10 на мотоциклі, за ним слідує автомобіль патрульної поліції та блокує виїзд мотоцикла, після чого ОСОБА_10 дивиться в бік вказаного автомобіля та починає відкочувати мотоцикл назад для того, щоб розвернутися. У цей час з патрульного автомобіля виходить потерпілий ОСОБА_7 у форменому одязі, підбігає до мотоцикла та стає безпосередньо перед ним, блокуючи у такий спосіб його рух. Через деякий час мотоцикл починає рух в сторону ОСОБА_7 та здійснює на нього наїзд, протягує декілька метрів за собою до проїжджої частини, де потерпілий падає на асфальтне покриття.
Предметом оцінки місцевого суду, як видно з мотивувальної частини вироку, був також протокол огляду відеозапису від 27 липня 2020 року та оптичний диск (додаток до цього протоколу), на якому зафіксовано ОСОБА_10, який лежить на асфальті біля службового автомобіля у кайданках, недалеко від нього на проїжджій частині лежить травмований працівник поліції ОСОБА_7 .
Також судом першої інстанції співставлено та проаналізовано дані, що містяться у протоколах тимчасового доступу до документів (інформації), які містять охоронювану законом таємницю від 22 червня 2020 року та 23 червня 2020 року та додатків до вказаних протоколів щодо вилучення амбулаторної картки та історії хвороби стосовно ОСОБА_7, відповіді на запит № 1168/Б від 20 травня 2020 року та додатку до неї щодо виїзду 10 травня 2020 року бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, а також дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи № 402-1059-2020 від 31 липня 2020 року, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_7 виявлено легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, з детальним описом та механізмом їх утворення.
Водночас місцевий суд, про що зазначено у тексті оскаржуваного вироку, дослідив відомості, які містяться у висновку судово-медичної експертизи № 043-405-2020 від 13 травня 2020 року, відповідно до змісту якого у ОСОБА_10 виявлено легкі тілесні ушкодження, що не мають ознак небезпеки для життя.
На підставі дослідження сукупності доказів, місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_10 знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.
Так у вироку місцевий суд зазначив, що факт не виконання ОСОБА_10 законної вимоги працівника поліції та наїзду на потерпілого ОСОБА_7 за обставин, про які зазначено в обвинувальному висновку, підтверджується показаннями потерпілого, свідків, які є чіткими, логічними, послідовними, письмовими доказами та дослідженими відеозаписами із камер спостереження, які є безспірними та такими, що доповнюють один одного.
Зокрема, судом першої інстанції було зазначено, що оцінка вищенаведених доказів вказує на те, що ОСОБА_10 розумів та усвідомлював, що перед ним знаходиться працівник поліції, від якого неодноразово прозвучала вимога зупинитися, що підтверджують свідки, однак, не маючи наміру виконувати таку вимогу, будучи без шолома безпеки, не маючи відповідних документів на право керування транспортним засобом, ОСОБА_10 вчинив дії з метою покинути місце пригоди, здійснив наїзд на працівника поліції, протягнув його декілька метрів за собою, у результаті чого останній впав на асфальтне покриття та отримав тілесні ушкодження. При цьому факт виконання працівником поліції ОСОБА_7 службових обов`язків є очевидним та безспірним.
Надаючи оцінку показанням самого обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що він не бачив службового автомобіля, не чув вимоги працівника поліції, не бачив хто саме його намагається зупинити, а мотоцикл почав рух через дії самого ОСОБА_7, місцевий суд поставився критично до таких показань та розцінив їх як позицію захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за свої дії.
Як акцентував увагу місцевий суд у вироку, ОСОБА_10 перебував у безпосередній близькості до службового автомобіля, який заблокував йому рух, та, спрямувавши свій погляд прямо на вказаний автомобіль, починає вживати заходів для відкочування мотоцикла назад для розвороту, щоб об`їхати цей автомобіль. До того ж суд дійшов висновку про нещирість показань ОСОБА_10 в тій частині, що він від працівників поліції не втікав, а лише намагався повернутися додому за гаманцем, оскільки зупинившись, не здійснював жодних рухів, спрямованих на пошук гаманця чи встановлення місця його знаходження, а одразу, дивлячись на службовий автомобіль, здійснює дії з метою покинути місце пригоди.
При цьому, суд першої інстанції у своєму вироку вказав, що аналіз досліджених доказів дозволяє дійти висновку про те, що ОСОБА_10 розумів, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу, який знаходиться при виконанні службових обов`язків, висловлює вимогу зупинитися та залишатися на місці, на таку вимогу не реагує, та маючи намір покинути місце пригоди, приводить двигун керованого ним мотоцикла у робочий стан та починає рух транспортного засобу, який є джерелом підвищеної небезпеки, безпосередньо на працівника поліції ОСОБА_7 .
Місцевий суд у вироку наголосив, що у цей момент ОСОБА_10 усвідомлював протиправність своїх дій та передбачав можливі наслідки у виді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, та враховуючи конкретні цілеспрямовані дії у виді збільшення швидкості та наїзду на потерпілого, бажав настання таких наслідків.
Таким чином, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_10 місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.