Постанова
Іменем України
29 травня 2023 року
м. Київ
справа № 336/5109/19
провадження № 61-3051св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління національної поліції у Запорізькій області, Запорізька обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В., та касаційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Головного управління національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП в Запорізькій області), Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09 червня 2016 року слідчим слідчого відділу Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області за погодженням із прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 2 його повідомлено про підозру у вчиненні злочину, що передбачений частиною четвертою статті 301 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 29 липня 2016 року він отримав повідомлення про підозру за частиною першою статті 301 КК України.
Вироком Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, що передбачені частинами першою, четвертою статті 301 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях ознак складу злочинів. Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року вирок Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року залишені без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
З моменту першого повідомлення про підозру, а саме: з 09 червня 2016 року, він набув статус підозрюваного, тобто особи, що піддана кримінальному переслідуванню. У зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням до підозрюваного на підставі ухвали слідчого судді від 10 червня 2016 року застосовано захід забезпечення кримінального провадження у вигляді домашнього арешту, який суттєво звузив право позивача на вільне пересування та іншим чином обмежив його у здійсненні конституційних прав. Проведенням незаконного обшуку за місцем його проживання порушено гарантоване Конституцією України право на недоторканість приватного володіння, а сам обшук спричинив глибоких моральних страждань як позивачеві, так і членам його родини, в якій на той час виховувались дві малолітні доньки. Під час обшуку вилучено належне йому і членам його сім`ї майно, що також є посяганням на право мирного володіння своїми речами і спричинило родині додаткові емоційні страждання. Внаслідок незаконного переслідування, чисельних викликів його до правоохоронних органів, обшуку та тиску зі сторони співробітників поліції його дружина та діти майже два роки перебували в пригніченому психологічному стані, а відносини в сім`ї суттєво погіршилися. Його емоційний стан під час перебування кримінального провадження на стадії досудового розслідування та в суді був близьким до критичного, у зв`язку з безперервними хвилюваннями щодо незаконного переслідування, порушення звичних життєвих зав`язків, відносин з близькими та знайомими, значна кількість яких через обвинувачення не спілкується з ним. Найбільш непоправним наслідком незаконного переслідування є безперестанне відчуття розчарування, безпорадності перед власною державою, іменем якої здійснювалося провадження щодо нього.
Враховуючи глибину моральних страждань, заподіяних незаконними діями правоохоронних органів та суду, позивач просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн, а також судові витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 4 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу адвоката Мітасова Н. І., 4 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу адвоката Степанової Н. Г. Інші вимог залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на користь позивача підлягає стягненню сума в 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, яка відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Вказана сума з урахуванням строку кримінального переслідування позивача, який тривав 19 місяців та 21 день, не є меншою, ніж встановлений частиною 3 статті 13 Закону України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" мінімум відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу, суд першої інстанції виходив із складності справи, суті позовних вимог, критерію реальності адвокатських послуг, наявності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ГУНП в Запорізькій області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задоволено частково. Апеляційну скаргу Казначейства задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року змінено шляхом викладення другого абзацу резолютивної частини у такій редакції:
"Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на відшкодування моральної шкоди у розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень, стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) 4000 (чотири тисячі) гривень витрат з отримання професійної правничої допомоги адвоката Мітасова Н. І., 4000 (чотири тисячі) гривень витрат з отримання професійної правничої допомоги адвоката Степанової Н. Г.".
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з`ясувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення на користь позивача 150 000,00 грн.
Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено частково. Прийнято у справі додаткову постанову про відшкодування витрат на правову допомогу. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати на правову допомогу, понесені під час розгляду справи в апеляційному суді, в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що представник позивача довів, що визначений ним розмір правової допомоги у сумі 3 000,00 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У березні 2023 року Казначейство подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 592/4428/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 657/2649/15-ц.
У квітні 2023 року Запорізька обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення шляхом зменшення розміру суми, стягнутої на відшкодування моральної шкоди, із 150 000,00 грн до 128 050,00 грн.
У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16.
У квітні 2023 року Казначейство подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
У касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 592/4428/16-ц.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю заявника
У касаційній скарзі Запорізька обласна прокуратура просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю її представника.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Частиною першою статті 400 ЦПК Українивстановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Сторона відповідача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційних скаргах.. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю відповідача не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник відповідача лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.
Верховний Суд, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику представника прокуратури в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
Вироком Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, що передбачені частинами першою, четвертою статті 301 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів (а. с. 10-25 т. 1).
Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року виправданий вирок Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення (а. с. 27-29 т. 1).
Відповідно до висновку судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Белічко А. М. від 17 травня 2022 року № СЕ-19/104-21/28230-ПС за результатом проведеної судової психологічної експертизи встановлено, що у ОСОБА_1 на час проведення психологічного дослідження виявлені наявні негативні прояви в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які можуть перешкоджати функціонуванню його як особистості. Не виявилось можливим встановити, чи є психотравмувальною для ОСОБА_1 ситуація, яка є предметом розгляду цивільної справи (а. с. 12-25 т. 2).
Правове обґрунтування
Щодо розміру відшкодування
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, водночас визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі визначити й більший розмір відшкодування.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, потрібних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.