Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 463/5112/17-ц
провадження № 61-8247св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідач - Львівська міська рада,
треті особи: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Управитель", Виконавчий комітет Львівської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2021року у складі судді Мармаша В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до Львівської міської ради, треті особи: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Управитель" (далі - ЛКП "Управитель"), Виконавчий комітет Львівської міської ради (далі - ВК Львівської міської ради), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації нерухомого майна.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що приміщення під індексами IV, V, XII, XIII, загальною площею 27,9 кв. м, на АДРЕСА_1, є підвальними приміщеннями, мають статус допоміжних приміщень у будинку і належать усім співвласниками будинку на праві спільної сумісної власності, а тому рішення ВК Львівської міської ради про реєстрацію за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради права комунальної власності на ці приміщення як на нежитлові є незаконним.
Будинок на АДРЕСА_1 складається з двох квартир: НОМЕР_5, яка належить на праві власності ОСОБА_5, та НОМЕР_4, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . Будинок є двоповерховим, введений в експлуатацію у 1928 році та будувався як вілла для проживання однієї сім`ї, а підвальні приміщення будинку при будівництві призначалися виключно як допоміжні для обслуговування будинку.
Відповідно до наказу Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради від 29 грудня 2006 року № 158-Д, будинок на АДРЕСА_1 знято з балансу Львівської міської ради і 04 січня 2007 року переданий за актом приймання-передачі з балансу ЛКП "№ 500" власникам будинку.
Проте Львівська міська рада вважає спірні приміщення нежитловими приміщеннями, заперечуючи право власності мешканців будинку на ці приміщення як на допоміжні підвальні приміщення.
Спірні приміщення будинку ніколи не були зареєстровані на праві комунальної чи державної власності, вони використовувалися як допоміжні приміщення для обслуговування будинку, у них знаходиться технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, ключі від приміщень знаходяться у мешканців будинку, ремонтні роботи у цих приміщеннях проводяться силами та за кошти мешканців будинку.
З моменту приватизації квартир у будинку та реєстрації цих квартир на праві приватної власності за мешканцями будинку, право комунальної власності на будинок припинилося, будинок та, відповідно, усі існуючі у ньому допоміжні приміщення, належить на праві спільної власності усім власникам квартир у будинку.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили визнати незаконним рішення ВК Львівської міської ради від 08 лютого 2019 року № 106 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1" та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності, номер: 30583552 від 28 лютого 2019 року, внесений державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Дмитрів Х. В., про реєстрацію за Львівською міською радою права комунальної власності на приміщення під індексами IV, V, XII, XIII, загальною площею 27,9 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2021року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірні приміщення протягом тривалого часу з початку проведення інвентаризації будинку мали статус саме житлових, у зв`язку з чим були самостійним об`єктом нерухомого майна, і за своїм призначенням та юридичним статусом не можуть вважатися допоміжними приміщеннями вказаного будинку.
Крім того, вимога позивачів про визнання незаконним рішення ВК Львівської міської ради від 08 лютого 2019 року № 106 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1" заявлена до неналежного відповідача - Львіської міської ради. Інші вимоги позивачів є неефективним способом захисту.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні приміщення протягом тривалого часу, з початку проведення інвентаризації будинку, мали статус саме житлових приміщень, у зв`язку з чим були самостійним об`єктом нерухомого майна.
Крім того, ОСОБА_4 звертався до суду з позовом (справа № 1309/8269/12) про визнання за ним права власності на спірні приміщення, як на нежитлові приміщення площею 27,9 кв. м (індекси приміщень IV, V, XII, XIII), що додатково підтверджує статус цих приміщень як нежитлових, а не допоміжних.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2021року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18, від 22 лютого 2018 року у справі № 914/1951/13, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
Також у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: висновок судово-будівельної експертизи, мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 квітня 2013 року у справі № 1309/8269/12, звіт суб`єкта оціночної діяльності СПД ФО ОСОБА_6 від 09 жовтня 2017 року, фотографії тощо.
Крім того, заявниця зазначила, що її не було повідомлено про день, час та місце судового засідання, призначеного на 12 липня 2022 року, у якому постановлено рішення суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
20 вересня 2022 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., Розпорядженням від 23 березня 2023 року № 385/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу справи, справу передано судді-доповідачу Ступак О. В.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
У будинку на АДРЕСА_1 знаходяться дві житлові квартири: НОМЕР_5 та НОМЕР_4. Квартира НОМЕР_4 належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 13 травня 1996 року, виданим Виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів № НОМЕР_1, та реєстраційним посвідченням ЛОДК БТІ та ЕО від 18 травня 2001 року.
Квартира НОМЕР_5 належить на праві власності ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 28 липня 1995 року, виданим Виконавчим комітетом львівської міської Ради народних депутатів № НОМЕР_2, та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 березня 2004 року, посвідченим державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Осадчук І. М., та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ЛОДК БТІ та ЕО від 07 травня 2004 року № 3520650.
Крім житлових приміщень на цокольному поверсі будинку на АДРЕСА_1 розміщені приміщення під індексами IV - 1,0 кв. м, V - 3,0 кв. м, XII - 13,4 кв. м, XIII - 10,5 кв. м, загальною площею 27,9 кв. м. Також на цокольному поверсі будинку знаходяться приміщення під індексами "2-1" - 9,3 кв. м, "2-2" - площею 11,2 кв. м, "ІІІ" - 1,2 кв. м, загальною площею 21,7 кв. м.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" № 311 закладено правові основи для розподілу нерухомого майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.
За постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема міста Львова, передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.
На виконання цієї постанови ВК Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області". Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1, передано із державної в комунальну власність територіальної громади м. Львова згідно з рішенням Виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області від 10 березня 1987 року № 176, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31 серпня 2006 року.
Відповідно до пункту 1 наказу Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради від 29 грудня 2006 року № 158-Д вирішено зняти будинок АДРЕСА_1 з балансу Львівської міської ради. Водночас відповідно до цього рішення з балансу міської ради знято лише 197,6 кв. м на АДРЕСА_1, що згідно з актом приймання-передачі становить площу виключно двох квартир позивачів у будинку й не поширюється на інші приміщення у будинку, у тому числі ті, що є предметом спору у справі.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2019 року № 3981 статус приміщень у будинку АДРЕСА_1, позначених цифрами IV площею 1,0 кв. м, XII - 13,4 кв. м, XIII - 10,5 кв. м (загальна площа 27,9 кв. м) - підвальні. Приміщення у будинку АДРЕСА_1, позначені цифрами IV площею 1,0 кв. м, V - 3,0 кв. м, XII - 13,4 кв. м, XIII - 10,5 кв. м, відносяться до допоміжних приміщень.
Інженерні комунікації, які знаходяться у приміщеннях будинку АДРЕСА_1, позначених цифрами IV площею 1,0 кв. м, V - 3,0 кв. м, XII - 13,4 кв. м, XIII - 10,5 кв. м, є загальнобудинковими та необхідними для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою. У зазначених приміщеннях будинку проходять загальнобудинкові мережі (водопостачання, каналізації, ливневої каналізації, оглядові колодязі, димовентиляційні канали), тому ці приміщення є необхідними для обслуговування житлового будинку.
Правове обґрунтування
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників (частина друга статті 369 ЦК України).
У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункти 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
У частині другій статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і та інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.