Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 755/11119/17
провадження № 61-2439св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Житлово-експлуатаційна організація № 411, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Житлово-експлуатаційна організація № 411, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2017 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1, у якій зареєстрована і проживає з 1992 року.
Відповідач є її рідним братом, не є власником спірної квартири та не проживає у ній з 1995 року, однак зареєстрований.
Також вказувала на те, що ОСОБА_2 не бере участі у витратах на утримання квартири та по сплаті комунальних послуг, з 1995 року жодного разу в ній не з`являвся та не цікавиться житлом, його майно у квартирі відсутнє.
Реєстрація відповідача у спірній квартири перешкоджає їй користуватися майном; вона сплачує за відповідача комунальні послуги та не має можливості оформити на себе право власності на квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суд міста Києва заочним рішенням від 16 січня 2018 року позов задовольнив.
Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач більше шести місяців не проживає у спірній квартирі, за комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат на утримання житла, тому наявні підстави для задоволення позову.
ОСОБА_2 у лютому 2020 року подав заяву про перегляд заочного рішення.
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 03 березня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишив без розгляду.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заявником пропущено строк для звернення із заявою про перегляд заочного рішення і не подано клопотання про поновлення зазначеного строку.
ОСОБА_2 у березні 2020 року подав заяву про перегляд заочного рішення.
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 14 липня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення визнав неподаною та повернув заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що заявник не усунув визначені судом недоліки.
ОСОБА_2 у квітні 2021 року подав заяву про перегляд заочного рішення.
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 12 квітня 2021 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строків на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишив без розгляду.
Ухвала мотивована тим, що позиція відповідача щодо обізнаності про розгляд справи та ухвалення судом заочного рішення спростовується доказами, які переконливо свідчать про те, що відповідач отримав заочне рішення в приміщенні суду 07 лютого 2020 року, скористався правом подати заяву про перегляд заочного рішення, однак з різних підстав подані до суду заяви поверталась заявнику (залишались без розгляду), про що постановлено відповідні ухвали суду, які набрали законної сили та відповідачем не оскаржувались, тому наведені відповідачем підстави щодо наявності непереборних обставин, які перешкоджали відповідачу своєчасно подати заяву про перегляд заочного рішення ґрунтуються на припущеннях та не можуть слугувати підставою для поновлення процесуального строку.
ОСОБА_2 у червні 2022 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 повернув особі, яка її подала.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заява відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без розгляду з підстав пропуску визначеного законом строку на подання такої заяви, тому заявником подано апеляційну скаргу на заочне рішення суду без дотримання особливого порядку оскарження, встановленого законом для відповідача.
ОСОБА_2 у вересні 2022 року подав апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2022 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року у цій справі.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана з пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження та заявником не зазначено поважних причин пропуску вказаного строку, а тому пропущений строк не підлягає поновленню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у лютому 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та переглянути ухвалу суду першої інстанції від 12 квітня 2021 року і направити справу для розгляду по суті до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що у матеріалах справи відсутні докази отримання ним ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року; не зрозуміло на яку адресу було направлено зазначену ухвалу, оскільки він не має місця реєстрації.
Про наявність заочного рішення він дізнався 07 лютого 2020 року (дата отримання) у Центрі надання адміністративних послуг під час отримання повторного паспорта.
Суд першої інстанції повідомляв його про розгляд справи, проте всі судові повістки повернулися із відмітками "за закінченням терміну зберігання", тобто він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що позбавило його надати заперечення проти позову, а також докази, які підтверджують факт його проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Дніпровського районного суду міста Києва.
Цивільна справа № 755/11119/17 надійшла до Верховного Суду 15 березня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 12 квітня 2021 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строків на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишив без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 05 вересня 2022 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без руху для подання до Київського апеляційного суду обґрунтованої заяви про поновлення, визначеного статтею 354 ЦПК України, п`ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року.
На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року ОСОБА_2 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року.
В обґрунтування вимог заяви зазначав, що у період з 20 квітня 2021 року до 23 жовтня 2021 року він перебував у реабілітаційному центрі та не мав фінансової можливості звернутись до суду з апеляційною скаргою. Окрім того, вказував на те, що звернутись з апеляційною скаргою раніше він не мав можливості, оскільки перебував у Київському слідчому ізоляторі.
Також апеляційним судом встановлено, що оскаржувана ухвала Дніпровського районного суду міста Києва постановлена 12 квітня 2021 року без участі сторін.
Відповідно до супровідного листа Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року копія оскаржуваної ухвала була направлена ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку, проте доказів отримання копії цієї ухвали суду відповідачем матеріали справи не містять.
На обкладинці справи міститься розписка про те, що ОСОБА_2 07 липня 2022 року ознайомлювався з матеріалами справи.
Апеляційна скарга на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року була подана ОСОБА_2 05 вересня 2022 року, тобто через 1 рік та 5 місяців.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Фундаментальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, принципи диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Диспозитивність цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Згідно із частиною сьомою статті 14 ЦПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня (частини третя, п`ята статті 272 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.