Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 304/296/15-ц
провадження № 61-19693св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, Перечинська міська рада Закарпатської області,
третя особа - районне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Перечинської районної ради Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року в складі судді Ганька І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Перечинської міської ради Закарпатської області та просила визнати незаконними і скасувати: рішення виконкому Перечинської селищної ради народних депутатів від 16 вересня 1993 року № 45; рішення виконкому Перечинської селищної ради народних депутатів від 28 серпня 1997 року№ 48; видане ОСОБА_3 свідоцтво про право особистої власності від 25 вересня 1997 року; також просила виділити їй частку домоволодіння АДРЕСА_1 .
На обґрунтування вимог зазначала, що їй на праві власності належить частина домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 липня 1993 року є власником іншої частини спірного житлового будинку, разом зі своєю дружиною проживає у ньому, користується ним вцілому, вважає себе одноосібним власником, змінив замки на воротах, відтак позбавив її можливості користуватися належною їй частиною домоволодіння. У добровільному порядку досягнути домовленості про виділ чи поділ будинку з відповідачем неможливо.
Рішенням виконкому Перечинської селищної ради народних депутатів № 45 від 16 вересня 1993 за заявою ОСОБА_3 узаконено раніше побудовані приміщення у домоволодінні АДРЕСА_1 : кімнату площею 18,7 кв. м, житлову кімнату площею 15,3 кв. м та побудоване над ними господарське приміщення розміром 8,4 м х 2,8 м.
Рішенням виконкому Перечинської селищної ради народних депутатів № 48 від 28 серпня 1997 року прийнято в експлуатацію та затверджено акт здачі в експлуатацію прибудови розміром 5,10 м х 8,40 м до житлового будинку АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення 25 вересня 1997 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право особистої власності на прибудову "Аʼ" до житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказані рішення виконкому та свідоцтво про право особистої власності, видане на імʼя ОСОБА_3, є незаконними.
Спірна прибудова - літня кухня під літерою "Б", яка у технічному паспорті відображена як приміщення № 6, згідно виданого ОСОБА_3 свідоцтва про право власності входить до складу прибудови "Аʼ", хоча таке приміщення існувало на час видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 грудня 1989 року та входило до спадкової маси.
Таку прибудову зведено до моменту набуття ОСОБА_3 права спільної часткової власності на частину домоволодіння (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 липня 1993 року).
Оскільки домоволодіння належить їй та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, тому прибудова під літ. "Аʼ" (літня кухня) також є їх спільною власністю.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року позов задоволено частково.
Проведено поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до варіанту № 1 висновку № 8901 судової будівельно-технічної експертизи від 29 липня 2016 року, а саме:
виділено ОСОБА_1 як другому співвласнику згідно Плану реального розподілу приміщень житлового будинку на АДРЕСА_1 наступне нерухоме майно: кухня площею 7, 8 кв. м; суміщений санвузол площею 5, 4 кв. м; житлова кімната площею 19, 7 кв. м та коридор площею 4, 9 кв.м;
виділено ОСОБА_3 як першому співвласнику згідно Плану реального розподілу приміщень житлового будинку на АДРЕСА_1 наступне нерухоме майно: підвал площею 10, 4 кв. м; житлова кімната площею 20, 2 кв. м; суміщений санвузол площею 7, 4 кв. м; хол площею 6, 8 кв. м; кухня-столова площею 18, 9 кв. м та ганок площею 15, 2 кв. м.
Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вбиральню, огорожу, ворота/хвіртку та колодязь.
Витрати, пов`язані з влаштуванням перегородок, відповідно до експертизи, покладено на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 порівну. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 34 409, 00 грн за відступ від частки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 узаконив добудову "Аʼ" до спірного будинку у встановленому законом порядку, тому відсутні підстави для визнання незаконними та скасування рішень виконкому Перечинської селищної ради № 45 від 16 вересня 1993 року та № 48 від 28 серпня 1997 року і свідоцтва про право особистої власності від 25 вересня 1997 року.
При вирішенні питання про поділ спірного будинку слід використати варіант № 1, запропонований у висновку судової будівельно-технічної експертизи, оскільки він більш точно охоплює приміщення спірного будинку, що входили у спадкову масу відповідно до правовстановлюючих документів сторін на момент прийняття ними спадщини.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні вимог про скасування та визнання незаконними рішень виконкому Перечинської селищної ради та свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок змінено в частині правового обґрунтування підстав для відмови в задоволенні цих вимог.
Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустила позовну давність в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому Перечинської селищної ради народних депутатів № 45 від 16 вересня 1993 року та № 48 від 28 серпня 1997 року, а також свідоцтва про право особистої власності від 25 вересня 1997 року. Відтак суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вказаних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Вимоги про виділ частки у домоволодінні задоволенню не підлягають, оскільки спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим можливий тільки поділ цього майна в натурі між сторонами, внаслідок чого право спільної часткової власності на нього припиняється. Провівши поділ майна та виділивши кожному зі співвласників частину приміщень та залишивши їх іншу частину у спільному користуванні співвласників, про що позовних вимог не заявлялось, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а також скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року в справі № 6-48цс15 та у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 146/293/16-ц (провадження № 61- 4845св18), від 11 квітня 2018 року в справі № 146/296/16-ц (провадження № 61-11966св18), від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 28 лютого 2019 року в справі № 472/34/15-ц, від 25 вересня 2019 року в справі № 272/62/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 559/2644/16-ц, від 05 лютого 2021 року в справі № 754/11486/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині визнання незаконними та скасування рішень та свідоцтва про право власності у звʼязку з пропуском позовної давності апеляційний суд не вказав, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, не перевірив, коли позивач повинна була та могла довідатися про порушення своїх майнових прав. ОСОБА_1 стало відомо про існування оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування у 2015 році, після чого вона в межах трирічного строку звернулася до суду за захистом своїх прав.
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року в частині розподілу судових витрат та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року в частині розподілу судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 441/1502/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Апеляційний суд у порушення вимог частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивачки витрат за проведення експертизи та судового збору на користь держави.
Окрім того, апеляційний суд помилково стягнув на його користь з позивачки 1 183,15 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, оскільки ним відповідно до ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2017 року було сплачено 4 019, 40 грн судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано її матеріали з Перечинського районного суду Закарпатської області.
10 січня 2022 року справа № 304/296/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просив залишити її без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 - залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 1968 року № 168 належала 1/8 частина домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно договору дарування від 24 серпня 1970 року № 1086 ОСОБА_1 належало 5/16 частин вищевказаного домоволодіння, а на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 грудня 1989 року № 2069 - 1/16 його частина.
У свідоцтві про право на спадщину за законом від 16 грудня 1989 року зазначено, що домоволодіння складається з будинку під літ. "А", надвірних споруд: літня кухня "Б", сараї "В", "Г", гараж "Е", вбиральня "Д", навіс "З", огорожа колодязь.Відтак, ОСОБА_1 належало на праві власності 1/16 частина надвірної споруди літня кухня "Б".
Отже, ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, вцілому належала 1/2 частина спірного домоволодіння.
ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину від 27 липня 1993 року належить на праві власності частина спірного домоволодіння АДРЕСА_1 . У даному свідоцтві про право на спадщину зазначено, що загальнокорисна площа будинку становить 118 кв. м, житлова - 54, 40 кв. м, до складу домоволодіння входять надвірні споруди: два сараї "В", "Д", вбиральня "Г", огорожа 1-5.