Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 524/5680/19
провадження № 61-9275св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20 серпня 2021 року під головуванням судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору передачі обладнання укладеним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь у солідарному порядку заборгованість у сумі 28 474 доларів США та 3% річних від простроченої суми за період з 02 жовтня 2017 року по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що 04 липня 2017 року він на прохання відповідачів передав їм у борг грошові кошти в сумі 28 474 доларів США на строк до 01 жовтня 2017 року, що підтверджується розпискою. В строк зазначений в розписці відповідачі борг не повернули.
Зазначав, що неодноразово звертався до відповідачів з вимогою про повернення коштів, проте до цього часу в добровільному порядку гроші повернуті не були.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому просив суд визнати укладеним 07 липня 2017 року договір передачі обладнання між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову вказував, що між сторонами існували партнерські підприємницькі стосунки і розписка, на яку посилається позивач, стосується остаточного врегулювання питання розподілу майна внаслідок припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ошер 46" (далі - ТОВ "Ошер 46"), учасниками якого вони були.
Зазначав, що розписка врегульовує питання розподілу майна, яке не обліковувалося на балансі товариства, але використовувалося в його господарській діяльності. Відповідно до цієї домовленості ОСОБА_1 отримував обладнання з виробництва паливних пеллет в натурі, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - солому в тюках, кожний тотожної вартості.
Вважав, що розписка фактично забезпечувала виконання ним та ОСОБА_3 усних домовленостей про передачу ОСОБА_1 обладнання, яке на той час обліковувалося на балансі ТОВ "Будтехмонтажінвест", власниками якого вони були.
Вказував, що він та ОСОБА_3 мали намір до 01 жовтня 2017 року переоформити обладнання на себе і передати його ОСОБА_1 .
Зазначав, що 07 липня 2017 року в усній формі було укладено договір передачі обладнання в натурі ОСОБА_1, який повністю був виконаний в той же день, оскільки обладнання знаходилося під контролем ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Автозаводський районний суд м. Кременчука рішенням від 20 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року, позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив, стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 липня 2017 року в розмірі 28 474 долари США та 3% річних за період з 02 жовтня 2017 року по 20 серпня 2021 року в розмірі 3 318,58 доларів США, а всього 31 792,58 доларів США. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання укладеним 07 липня 2017 року договору передачі обладнання між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики в розмірі 28 474 доларів США у встановлений строк до 01 жовтня 2017 року не виконали, у зв`язку із чим у них утворилася заборгованість.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з їх недоведеності, оскільки рішення про передачу обладнання у зв`язку з розподілом майна внаслідок припинення ТОВ "Ошер 46" від 07 липня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згодилися передати ОСОБА_1 ухвалено без участі ОСОБА_1
Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області додатковим рішенням від 28 вересня 2021 року стягнув в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 18 280 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Місцевий суд зазначав, що справа знаходилася у провадженні суду тривалий час - з серпня 2019 року. Її розгляд ускладнювався процесуальною поведінкою відповідачів за первісним позовом. Адвокат Потреба С. М. представляв інтереси ОСОБА_1 . Врахувавши загальну кількість судових засідань та час, який витрачено адвокатом, суд дійшов висновку, що заявлені витрати були необхідними та розумними.
Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 31 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Ухвалив у справі додаткове судове рішення. Стягнув з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі по 10 000 грн з кожного.
Апеляційний суд, врахувавши клопотання адвоката Пінчук Ю. В. яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також об`єм наданих адвокатом послуг в суді апеляційної інстанції, витрачений адвокатом час та, виходячи з критерію реальності та розумності вартості адвокатських послуг, вважав, що слід стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 10 000 грн з кожного, що є необхідними й обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2022 рокув якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахуваливисновків, викладених, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у якій зроблено висновок, що солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства, у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 щодо можливості врахування судами електронних доказів (скріншот), від 04 квітня 2022 року у справі № 711/2459/20, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 у якій зроблено висновок, що суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17.
Аргументом касаційної скарги також є те, що судами не досліджено роздруківку скріншоту електронного доказу, а саме про розміщення оголошення на відповідному сайті про продаж обладнання, а також докази щодо передачі ОСОБА_1 обладнання в натурі.
Заявник також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_5 .
Доводом касаційної скарги також є те, що на думку заявника апеляційним судом було безпідставно відхилено його клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибуття до апеляційного суду з посиланням на воєнний стан.
Вважає, що суд апеляційної інстанції знехтував рекомендаціями Ради суддів України щодо роботи суддів у воєнний час, розглянув справу та прийняв постанову 26 квітня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у грудні 2022 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Потреба С. М. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, оскільки вважав, що аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Вказує, що обставини справи щодо отримання відповідачами за первісним позовом всієї суми боргу були встановлені судами попередніх інстанцій в повному обсязі.
Боргова розписка від 04 липня 2017 року не містить жодних посилань на те, що вона складена для врегулювання фінансових взаємовідносин припинення ТОВ "Ошер 46", а тому підстави для задоволення зустрічного позову відсутні. Жодним доказом у справі не підтверджено, що між сторонами укладено в усній формі договір передачі ОСОБА_1 обладнання, а також доказів обізнаності позивача про існування такого обладнання.
Вказує, що аргументи касаційної скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права, які виявились у відмові у допиті свідка ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, оскільки таке клопотання було подане після встановленого законом терміну.
Відзив на касаційну скаргу також містить клопотання про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі, що буде визначена відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Автозаводського районного суду м. Кременчука справу № 524/5480/19.
19 грудня 2022 року справа № 524/5480/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є громадянином Канади, який має право на постійне проживання в Україні (а. с. 7, 8 том 1).
Під час перебування в Україні він проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі доручення від ОСОБА_1 ОСОБА_6 передав у борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 28 474 доларів США на строк до 01 жовтня 2017 року, що підтверджується оригіналом розписки від 04 липня 2017 року, який долучений до матеріалів справи (а. с. 19 том 2).
Судами встановлено, що текст "Розписка м. Кременчук 4 липня 2017 року я, ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Крюківським РВ УМВС України в Полтавській обл. 17 грудня 1996 року, мешкаю за адресою: АДРЕСА_2 та" і далі "Грошові кошти у сумі двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят чотири долара США зобов`язуємось повернути до 01 жовтня 2017 р. підпис ОСОБА_3 4.07.2017" було виконано власноручно ОСОБА_3 . Текст у розписці: "Я, ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Автозаводським РВ КМУ УМВС України в Полтавской обл. 22 августа 1977 г., проживаю за адресом АДРЕСА_3, взяли у ОСОБА_7, справка на постоянное проживание серия ПЛ 142/2011 виданий УГИРФО УМВД Украини Полтавской обл. 21.03.2011 года, которий проживает за адресом АДРЕСА_1, в долг деньги в сумме 28 474 доларов США (двадцать восемь тисяч четиреста семьдесят четире долара США)" виконаний ОСОБА_2
ОСОБА_2, і ОСОБА_3 не заперечували, що зазначені фрагменти тексту розписки та підписи належать їм.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив, що 04 липня 2017 року за дорученням ОСОБА_1 він передав належні позивачу кошти в сумі 28 474 доларів США ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про що ті видали йому розписку. Свідок заперечував доводи позичальників про те, що фактично грошові кошти не передавалися, а розписка гарантувала виконання ними інших зобов`язань, нібито пов`язаних з передачею у власність ОСОБА_1 обладнання з виробництва паливних пеллет. Свідок пояснив, що таке обладнання дійсно певний період часу знаходилося на території ТОВ "Конкорд ХХІ", оскільки це підприємство надавало в оренду приміщення для виробництва. 31 жовтня 2016 року обладнання було демонтовано, відвантажене та вивезене силами продавця - ТОВ "Будтехмонтажінвест", що підтверджується актом (а. с. 176 том 1).
ОСОБА_2 зазначив, що він, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є засновниками ТОВ "Ошер 46". Також вказував, що він та ОСОБА_3 є засновниками Товариства "Будтехмонтажінвест", а ОСОБА_1 та ОСОБА_8 учасниками Товариства "Конкород ХХІ".
Згідно протоколу загальних зборів засновників ТОВ "Ошер 46" 24 травня 2017 року затверджено ліквідаційний баланс товариства.
18 березня 2015 року було укладено договір поставки № 01/1003/2015, відповідно до умов якого "Торговий дім "Денасмаш" продало, а ТОВ "Будтехмонтажінвест" придбало обладнання
Відповідно до протоколу № 3 загальних зборів засновників Товариства "Будтехмонтажінвест" від 07 липня 2017 року було вирішено питання про передачу обладнання з балансу товариства його засновникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без виділення в натурі їх часток в цьому обладнанні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від та незважаючи на найменування документа, і в залежності від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15), від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Частина перша статті 1050 ЦК України передбачає, що в разі, коли позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналізуючи зміст складеної за підписами відповідачів розписки, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що вона містить в собі визначені сторонами умови отримання позичальниками в борг коштів із зобов`язанням їх повернення до 01 жовтня 2017 року, тобто сторонами чітко визначено термін повернення коштів.
Окрім того, як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачі не заперечували факту написання ними розписки.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що в ході судового розгляду, відповідачами не було надано доказів на підтвердження відсутності узгодження між сторонами істотних умов договору позики. Відтак факт отримання грошових коштів відповідачами підтверджується змістом розписки, яка власноручно ними складена. Вказаною розпискою також визначено період повернення грошових коштів.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновками суддів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики в розмірі 28 474 доларів США у встановлений строк до 01 жовтня 2017 року не виконали, у зв`язку із чим у них утворилася заборгованість, яка підлягала стягненню разом із 3 % річних.
Разом із тим колегія суддів зазначає наступне.
У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.
У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12 (провадження № 14-526цс18)).
Як свідчить аналіз судових рішень у них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов`язання в такому випадку. Також немає вказівки й на пункт розписки від 04 липня 2017 року, який встановлює виникнення солідарного зобов`язання.
Оскільки на підставі розписки від 04 липня 2017 року виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці.
Таким чином рішення місцевого суду, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції в частині стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 04 липня 2017 року в розмірі 28 474 долари США та 3% річних за період з 02 жовтня 2017 року по 20 серпня 2021 року в розмірі 3 318,58 доларів США, а всього 31 792,58 доларів США підлягає зміні, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні виконати обов`язок у рівних частках.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 344/434/16-ц.
З огляду на вищенаведене колегія суддів доходить висновку, що аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги є прийнятними.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору передачі обладнання укладеним Верховний Суд доходить таких висновків
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.