Постанова
Іменем України
29 травня 2023 року
м. Київ
справа № 756/10782/19
провадження № 61-2156 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Некрасова Світлана Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року
у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А.,
Вербової І. М., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО)
Некрасова С. І., про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . Кожному
з них належить по 1/2 частині вказаної квартири, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право на спадщину.
25 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування частки квартири
АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Некрасовою С. І., зареєстрований в реєстрі за номером 1743.
Проте, ОСОБА_1 ніколи не мав намірів дарувати свою частку квартири, особисто не знає ОСОБА_4 та ніколи його не бачив. Указане житлове приміщення є єдиним місцем проживання ОСОБА_1, який протягом останніх десяти років не працював, зловживав алкоголем. Він не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, веде антисоціальний спосіб життя, з 2016 року приводив до квартири невідомих людей. Догляд за ним здійснювала його тітка - ОСОБА_5, її чоловік - ОСОБА_6,
та колишній чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_7, який проживав разом із ОСОБА_1 у квартирі на підставі договору оренди.
ОСОБА_5 неодноразово зверталася до правоохоронних органів
із заявами з приводу вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_1, останній кілька разів пропадав безвісти, а з камер відеоспостереження будинку стало відомо, що його вивозили невідомі люди, які забрали усі документи на квартиру. У подальшому з`ясувалося, що цими людьми були ОСОБА_4, ОСОБА_8 та дружина останнього - ОСОБА_9 .
За зверненнями ОСОБА_5 відкрито відповідне кримінальне провадження.
У липні 2019 року ОСОБА_9 змінила вхідні двері у вказану квартиру.
09 вересня 2019 року ОСОБА_6 знайшов на вулиці ОСОБА_1, який пояснив, що став жертвою обману та шахрайських дій ОСОБА_10, обставин підписання договору дарування своєї частки квартири у повній мірі
не усвідомлював.
Вєтєр- ОСОБА_11 вважала, що вказаний вище договір дарування частки квартири є прихованим договором довічного утримання, оскільки
на момент його укладення ОСОБА_1 іншого житла або коштів, щоб його винаймати, не мав. Із матеріалів кримінального провадження стало відомо, що сім`я ОСОБА_10 зобов`язалася здійснювати догляд за ОСОБА_1 . Разом із цим, вони такого догляду не здійснюють, не надають йому допомоги, не забезпечують одягом та взуттям, ліками, не сплачують
комунальні послуги.
Крім того, ОСОБА_4, як співвласник квартири, вселив до неї безхатька, який завдає квартирі матеріальної шкоди, а заміна вхідних дверей до квартири порушує права іншого співвласника - ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір дарування частки квартири
АДРЕСА_1, укладений 25 червня
2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Некрасовою С. І., зареєстрований в реєстрі
за номером 1743.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки
від 21 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2
до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус КМНО Некрасова С. І., про визнання договору дарування недійсним залишено без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус КМНО Некрасова С. І., про визнання договору дарування недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири
АДРЕСА_1
від 25 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Некрасовою С. І., реєстраційний номер 1743.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 768,40 грн.
Заочне рішення суду першої інстанції, проти ухвалення якого не заперечив представник позивачів, мотивовано тим, що у провадженні суду першої інстанції знаходилася також цивільна справа № 756/10735/19 за заявою
ОСОБА_2, ОСОБА_3, заінтересовані особи: ОСОБА_1, орган опіки і піклування Оболонської районної державної адміністрації
в місті Києві, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, встановлення піклування, призначення піклувальника, в якій на підставі ухвали від 04 лютого 2021 року було проведено амбулаторну
судово-наркологічну експертизу відносно ОСОБА_1 . Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 20 травня 2021 року № 248 ОСОБА_1 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем, має синдром залежності, виражені розлади особистості
та поведінки, за своїм психічним станом не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує встановлення над ним опіки.
Суд першої інстанції, застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду у даній категорії справ, надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, показанням свідків і виходив із того, що ОСОБА_1 не мав вільного волевиявлення на укладення правочину, тому наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійним (стаття 215
ЦК України).
При цьому ОСОБА_1 після укладення договору дарування частки квартири продовжив проживати у спірній квартирі, іншого місця проживання немає, за своїм матеріальним станом може бути віднесений
до мало захищеної категорії населення.
Разом із цим, права та інтереси іншого позивача - ОСОБА_2,
не порушено укладенням оспорюваного нею правочину, тому відсутні правові підстави для задоволення позову у частині її позовних вимог.
Крім того, районний суд, ухвалюючи заочне рішення у справі (стаття 280 ЦПК України), зазначив, що протокольною ухвалою від 16 червня 2020 року явку ОСОБА_4 було визнано обов`язкою. Проте, останній не з`явився
у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час
і місце розгляду справи, заяв та клопотань до суду не подав.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 06 червня 2022 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня
2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду, надав оцінку поданим сторонам доказам, показанням свідків, а також обставинам, встановленим у справі
№ 756/10735/19, погодився з висновками суду першої інстанції
про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Разом із цим, апеляційний суд надав оцінку обґрунтуванням заявленого позову і зазначив про те, що ОСОБА_1 виявляє характерні для хронічного алкоголізму ознаки психічної та фізичної залежності від алкоголю, а отже, договір дарування своєї частини спірної квартини незнайомій людині було вчинено ним, як помилковий правочин, а не унаслідок обману.
Апеляційний суд не погодився з посиланням суду першої інстанції
на недотримання при укладанні оспорюваного правочину частини третьої статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі, змінивши рішення суду першої інстанції
у цій частині, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 було спрямовано
на укладення іншого правочину, ніж той, який був укладений ним
із ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; судами не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші учасники справи судові рішення судів попередніх інстанцій
не оскаржили у касаційному порядку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року клопотання
ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, так як
позов не мотивовано належним чином, викладені в ньому обставини
не відповідають фактичним обставинам спору, вони спростовуються матеріалами справи. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку безпідставно не враховано судами.
Суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку наявним
у матеріалах справи доказам, у тому числі положенням оспорюваного позивачами договору дарування, врахували докази, подані представником позивачів, які йому не направлялися. При цьому 10 грудня 2020 року
ОСОБА_1, участь якого була обов`язковою в суді першої інстанції, подав до суду заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі, єдиний процесуальний документ, підписаний безпосередньо ним,
а не представником. Проте, судом не враховано вказану заяву.
Крім того, суди по-різному мотивували ухвалені ними судові рішення
й поклали в основу рішення про визнання недійсним договору дарування різні правові підстави. Вважає, що позивачами не доведено,
що оспорюваний ними договір дарування укладений ОСОБА_1
під впливом помилки.
ОСОБА_1 свідомо уклав із ним договір дарування частки квартири,
не потребував фінансової підтримки чи сторонньої допомоги при його укладенні, був обізнаний про всі умови договору. Домовленостей
про довічне утримання між сторонами не було. Вказує, що поведінка позивачів є недобросовісною, він та члени його сім`ї не мають відношення до кримінальних проваджень, про які зазначається у позові.
При цьому судами надано невірну оцінку висновку судово-психіатричного експерта від 20 травня 2021 року № 248, так як він не встановлює стан ОСОБА_1 саме на момент укладення правочину. Сумнівними є правові підстави адвоката, представника ОСОБА_2, представляти
її інтереси у даному спорі, оскільки остання проживає на тимчасово окупованій території України, у судові засідання не з`являлася.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України