Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 442/5699/21
провадження № 61-6866св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маслоленд",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дяківа Дмитра Івановича на постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 18 грудня 2013 року він позичив відповідачці кошти в розмірі 70 тис. дол. США, що підтверджується власноручно написаною розпискою, згідно з якою ОСОБА_2 зобов`язується повернути кошти до 18 лютого 2014 року. За вказаною розпискою передано у заставу нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
18 січня 2014 року він повторно позичив ОСОБА_2 кошти в сумі 225 тис. дол. США, що підтверджується розпискою, згідно з якої кошти мали бути повернуті до 01 березня 2014 року.
ОСОБА_2, позичаючи кошти в розмірі 225 тис. дол. США, мотивувала таке тим, що дані кошти вона бере на розвиток підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Маслоленд" (далі - ТОВ "Маслоленд"), а тому у 2014 році він звернувся до суду з позовом до ТОВ "Маслоленд" про стягнення коштів за борговими розписками, однак у задоволенні цього позову судом відмовлено з тих підстав, що позичальником за борговими розписками є ОСОБА_2 як фізична особа, що підтверджується рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, постановою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 442/5960/15 (провадження № 61-19509св20).
Вважав, що він пропустив строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин, оскільки лише після прийняття Верховним Судом постанови від 16 червня 2021 року у справі № 442/5960/15 йому стало відомо про те, що позичальником за борговими розписками є саме ОСОБА_2 як фізична особа.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у розмірі 295 000,00 дол. США, що станом на 13 липня 2021 року згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 8 242 300,00 грн, та понесені судові витрати, поновивши строк звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2022 року, ухваленим у складі судді Хомика А. П., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, про застосування якого заявила відповідачка, оскільки ОСОБА_1 знав про порушення свого права ще у 2014 році, звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, однак залишив цей позов без розгляду, і на свій розсуд, не отримавши рішення суду про задоволення позову чи відмову у ньому, звернувся до суду з повторним позовом до ОСОБА_2 як директора ТОВ "Маслоленд". Вказане не може бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду із цим позовом у розумінні положень частини п`ятої статті 267 ЦК України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 295 000,00 дол. США, що станом на 27 червня 2022 року становить 8 628 750,00 грн, та судові витрати
у справі зі сплати судового збору в розмірі 28 477,15 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами позики, а тому наявні правові підстави для стягнення з останньої на користь позивача заборгованості за договорами позики.
При цьому апеляційний суд виходив із того, що у боргових розписках ОСОБА_2 на своєму підписі поставила печатку ТОВ "Маслоленд" та видала позивачу квитанції до прибуткових касових ордерів, що є вагомим аргументом того, що позивач вважав, що остання позичила кошти саме як керівник ТОВ "Маслоленд", а тому позивач у вересні 2014 року звертався до суду з позовом до ТОВ "Маслоленд" про стягнення боргу за договором позики. Для встановлення того, хто саме є боржником за вказаними розписками знадобився тривалий судовий процес та лише постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 442/5960/15-ц остаточно встановлено, що позичальником за борговими розписками є ОСОБА_2 як фізична особа, а тому апеляційний суд вважав, що зазначені обставини є такими, що перервали строк позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дяків Д. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що позивач у 2014 році звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, однак надалі звернувся до суду з заявою про залишення цього позову без розгляду та ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики залишено без розгляду (справа № 442/4014/14-ц), а залишення позову без розгляду не перериває строк позовної давності. Апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 261 ЦК України без урахування частини першої статті 261 ЦК України та не врахував, що позивач знав про своє право стягнути заборгованість саме з ОСОБА_2 ще у 2014 році.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року (провадження № 6-17цс17), у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 серпня 2015 року у справі № 333/2966/14-ц та у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 352/969/13-ц (провадження № 61-9823св19).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року відмовлено.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 грудня 2013 року ОСОБА_2 надала розписку про те, що вона взяла позику у ОСОБА_1 70 000,00 дол. США з місячним відсотком у розмірі 2 %, яку зобов`язалась повернути до 18 лютого 2014 року. У заставу дала нежитлове приміщення загальною площею 85,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язалась повернути до 18 лютого 2014 року. Розписка написана в присутності двох свідків. У разі неповернення вказаної суми дане приміщення переходить у власність ОСОБА_1 .
Відповідно до розписки від 18 січня 2014 року ОСОБА_2, засновник та директор ТОВ "Маслоленд", отримала 225 тисяч дол. США від ОСОБА_1 під заставу універсального торгового центру "Матадор", АДРЕСА_2. Дані грошові кошти зобов`язалась повернути в повному обсязі до 01 березня 2014 року. В заставу надала земельну ділянку площею 2,1032 га та нежитлові будівлі. Розписка дана в присутності двох свідків.
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Маслоленд" про стягнення боргу за договором позики (справа № 442/6733/14).
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ "Маслоленд". Провадження у справі № 442/6733/14 закрито.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 грудня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ "Маслоленд" задоволено частково, ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції (справа №442/6733/14).
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 травня 2015 року стягнуто з ТОВ "Маслоленд" на користь ОСОБА_1 295 000,00 дол. США, що еквівалентно 6 233 350,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат(справа №442/6733/14).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області 31 серпня 2015 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 травня 2015 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 (справа №442/6733/14).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року залишено без змін (справа №442/6733/14).
Постановою Верховного Суду України від 18 січня 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (справа №442/6733/14).
У вересні 2015 року дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ТОВ "Маслоленд" про стягнення боргу за договором позики (справа № 442/5960/15-ц).
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2017 року справи № 442/5960/15-ц та № 442/6733/14 об`єднані в одне провадження.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 грудня 2017 року про виправлення помилки, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ТОВ "Маслоленд" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 147 050,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13 вересня 2017 року становить по 3 846 741,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат (справа № 442/5960/15-ц).
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року (провадження № 61-19509св20), апеляційну скаргу ТОВ "Маслоленд" задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (справа № 442/5960/15-ц).
У вказаній справі судами встановлено, що кошти на рахунок ТОВ "Маслоленд" ОСОБА_2 не зарахувала, а отже позика була взята особисто фізичною особою ОСОБА_2, а не ТОВ "Маслоленд", де директором та засновником в одній особі була ОСОБА_2 .
Також у червні 2014 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики у розмірі 295 000,00 дол. США, який ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2015 року залишено без розгляду на підставі заяви позивача (справа № 442/4014/14-ц).
У грудні 2015 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики від 18 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року, у задоволенні якого відмовлено рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 серпня 2016 року (справа № 442/7821/15-ц).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду відповідає не у повній мірі.
Щодо розгляду справи по суті