Постанова
Іменем України
25 травня 2023 року
місто Київ
справа № 395/763/19
провадження № 61-12005св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
треті особи: Новомиргородська районна державна нотаріальна контора, Новомиргородська дільниця Обласного комунального підприємства Кіровоградського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 21 червня 2022 року, ухвалене суддею Бадердіновою А. В., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1 у червні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Новомиргородська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, Новомиргородська дільниця Обласного комунального підприємства Кіровоградського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3 . Просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 березня 2015 року державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Заліпським В. О., реєстровий номер 301, спадкоємцю ОСОБА_2 на спадкове майно її батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка обґрунтовувала вимоги позову тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Кіровоградської області 24 березня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 301 у спадковій справі, заведеній у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, його донька ОСОБА_2 отримала у порядку спадкування спадкове майно, на частину якого у спадкодавця не було правовстановлюючих документів, а іншої частини спадкового майна взагалі не було. Спадщина, на яку нотаріусом незаконно видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, складається з частки у праві власності у розмірі 1/4 частини на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями: сарай - літ. "Б", погріб - літ. "В", сарай - літ. "В", сарай - літ. "Д", гараж літ. "Ж", вбиральня - літ "У", огорожа №-№ 3, вимощення - літ І II, та знаходиться в АДРЕСА_1 .
Позивачка є співвласником будинку АДРЕСА_1, їй належить на праві особистої приватної власності частина майна, яке нотаріус помилково зазначив у згаданому свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому ОСОБА_2 24 березня 2015 року. Цим порушено її право особистої власності, а тому на підставі статті 1301 ЦК України вона звернулася до суду з позовом про визнання недійсним виданого ОСОБА_2 свідоцтва право на спадщину за законом.
Позивачка стверджувала, що зазначене у оспорюваному свідоцтві про право на спадщину за законом таке майно, як гараж, огорожа та вимощення, належать їй на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Заліпським В. О. 24 січня 2009 року у спадковій справі № 177/08, зареєстрованого в реєстрі за № 142.
Зазначила, що відповідно до рішення виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 грудня 2008 року № 1382 "Про оформлення права власності на самовільне будівництво господарських споруд на АДРЕСА_1" її мати ОСОБА_5, а надалі і позивачка як спадкоємець, є власником гаража розміром 8, 3 м х 4, 8 м.
Повідомила, що її мати ОСОБА_5, будучи співвласником будинку на присадибній земельній ділянці, якою вона тривалий час користувалася за погодженням всіх співвласників, у 2000 році побудувала за свої особисті кошти гараж, а в 2002 році - огорожу і вимощення. Тому матір позивачки ОСОБА_5 була власником цього майна, а потім і позивачка, оскільки в подальшому його успадкувала.
Зазначила, що оскільки в технічному паспорті на садибний індивідуальний житловий будинок у АДРЕСА_1, виготовленому 10 липня 2014 року зазначено, що ОСОБА_4 (батько ОСОБА_2 ) придбав 1/4 частку у праві на житловий будинок та господарські будівлі і споруди на підставі договорів купівлі-продажу від 26 листопада 1980 року, за реєстраційним номерами 1141, 1143, проте в договорах таке майно, як гараж, огорожа і вимощення, немає.
За таких обставин, на переконання позивачки, ОСОБА_4 не був власником гаража, огорожі і вимощення, а тому ОСОБА_2 не могла прийняти від нього як спадщину гараж, огорожу і вимощення через брак у спадкодавця правовстановлюючих документів.
Додатково зазначила, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а такі об`єкти як гараж (літ. "Ж"), огорожа (літ. №-№ 3) та вимощення (літ. І ІІ) побудувала мати позивачки ОСОБА_5 згідно з технічним паспортом на будинок у 2000-2002 роках, тобто більше ніж через 18 років після його смерті. Тож оскільки ОСОБА_4 не міг брати участі у будівництві зазначених об`єктів у 2000-2002 роках, то ОСОБА_2, відповідно, не могла їх прийняти як спадщину відповідно до оспорюваного свідоцтва від 24 березня 2015 року.
Оскільки у спадковій справі померлого ОСОБА_4 немає правовстановлюючих документів, які підтверджують його право власності на гараж, вимощення та огорожу, тому ці споруди безпідставно внесені до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 24 березня 2015 року.
Вважала, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування такого майна як гараж, вимощення та огорожа, а тому свідоцтво потрібно визнати недійсним.
Іншого майна, зазначеного у свідоцтві, а саме 1/4 частки будинку, сарай (літ. "Б"), погріб (літ. "В"), сарай (літ. "Д") та убиральня (літ. "У") не існувало з 2006 року, що підтверджується експертним висновком шифр 658/2006 за липень 2006 року та постановою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2007 року у справі без номера.
У зв`язку з наведеним позивачка стверджувала, що ОСОБА_2 не могла і не мала права отримати свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року на майно, яке не входило до спадщини ОСОБА_4 .
Стислий виклад заперечень сторони відповідача та позиція третіх осіб
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що позивачка не довела та не підтвердила належними і допустимими доказами, що відповідачка не мала права на спадкування, а також що у зв`язку із видачею оспорюваного свідоцтва право на спадкування за законом порушені її права. Стверджувала, що позивачка не довела обставин, на які вона посилається в позовній заяві, та не довела наявність порушеного права під час отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 .
Також зазначила, що позов подано зі спливом позовної давності.
ОСОБА_3 подала письмові пояснення, в яких зазначила, що на момент звернення до суду з позовом ОСОБА_2 за будь-яких умов не могла порушити, не визнати суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивачки ОСОБА_1, адже у подальшому право власності на об`єкти за оспорюваним свідоцтвом про право на спадкування за законом перейшло до ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а тому, на переконання третьої особи, ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у цій справі. Також зазначила, що ОСОБА_1 звернулася до суду зі спливом позовної давності.
Новомиргородська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області заперечувала проти задоволення позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 21 червня 2022 року Маловисківський районний суд Кіровоградської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 березня 2015 року державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Заліпським В. О., реєстровий номер 301, спадкоємцю ОСОБА_2 на спадкове майно її батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позову, суд першої інстанції виснував, що внаслідок видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом порушено права ОСОБА_1, оскільки як у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 січня 2009 року, виданому на ім`я ОСОБА_1, так і у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, виданому на ім`я ОСОБА_2, яка є спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а також у договорі купівлі-продажу від 02 серпня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 1/4 частку будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1, до складу спадщини включено нерухоме майно, власником якого на підставі чинного рішення органу місцевого самоврядування була ОСОБА_5, після смерті якої спадщину прийняла ОСОБА_1 . Наявність цього нерухомого майна у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, виданому на ім`я ОСОБА_2, є перешкодою у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 нерухомим майном, отриманим у спадщину, що і стало підставою для звернення позивачки до суду за захистом свого права.
Суд вважав помилковими твердження третьої особи ОСОБА_3, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, зазначивши, що суд врахував, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом ОСОБА_2 продала успадковану частину будинку з господарськими будівлями ОСОБА_3, та рішення суду у цій справі може вплинути на її права та обов`язки як власника майна, а тому вона була залучена судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору стороні відповідача.
Дослідивши обставини справи, суд вважав, що позивачка звернулася до суду з позовом у межах позовної давності.
Постановою від 12 жовтня 2022 року Кропивницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 21 червня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що наявність нерухомого майна, яке не входило до складу спадщини ОСОБА_4, в оспорюваному свідоцтві про право на спадщину за законом є перешкодою у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 нерухомим майном, отриманим у спадщину, що і стало підставою для звернення позивачки до суду за захистом свого порушеного права.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги, що позивач знала про порушення свого права у 2015 році, звертаючись зі спільною заявою до органу місцевого самоврядування разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з огляду на те, що спільне звернення із відповідною заявою не є достатнім доказом на підтвердження того, що ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом оспорюваного свідоцтва.
Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував клопотання ОСОБА_3 на спростування доводів позивачки про зруйнований стан будинку, про ознайомлення суду з матеріалами інвентарної історії будинку садибного типу, з огляду на те, що обставини, які хотіла спростувати ОСОБА_3, не були підставою для задоволення позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_3 25 листопада 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 21 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявниця, наполягаючи на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження судових рішень визначила те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), щодо застосування принципу реєстраційного підтвердження володіння;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, відповідно до яких свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), щодо порядку внесення змін до свідоцтва про право на спадщину як способу захисту прав спадкоємців. Суд визначив, що у разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом не обумовлюється тим, що зміни до нього повинні вноситися внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), щодо вибору правомірного способу захисту порушених прав;
- суд першої інстанції залучив ОСОБА_3 до участі у справі лише на стадії, що передує судовим дебатам, що призвело до позбавлення заявниці можливості повністю реалізувати свої процесуальні права та обов`язки, передбачені правилами статті 43 ЦПК України;
- апеляційний суд відмовив у долученні до матеріалів справи письмових доказів, у тому числі висновку експерта щодо стану будинку.
Заявниця зазначає, що позивачка не надала правовстановлюючих документів на гараж під літ. "Ж", огорожу під літ. №-№ 3 та вимощення під літ. І ІІ, а надані технічний паспорт та рішення виконавчого комітету не є належними доказами того, що співвласникам домоволодіння виділено їх частки в натурі або змінено їх розмір.
Також стверджує, що позивачка не спростувала наявної правової підстави для видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивачка подала відзив на касаційну скаргу третьої особи, просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Зазначила, що доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, адже зводяться до переоцінки доказів у справі
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрив касаційне провадження у справі.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі договорів купівлі-продажу від 26 листопада 1980 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 придбали по 1/4 частці будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці, площею 1 312, 3 кв. м, який складається з одноповерхового дерев?яномазаного житлового будинку, облицьованого цеглою, загальною площею 108, 8 кв. м, та надвірних будівель: сарай під літ. "Г", погріб під літ. "В", вбиральня під літ. "У".
Відповідно до експертного висновку про технічний стан будівлі, розташованої на АДРЕСА_2, зробленого Проектно-вишукувальним інститутом "Кіровоградагропроект" у 2006 році, за комплексним станом конструктивних елементів будівля під літ. "А" на момент обстеження знаходилася в аварійному стані, подальша експлуатація будівлі житлового будинку є неможливою. Обстежена будівля не підлягає ремонту, оскільки затрати на її ремонт перевищують витрати на будівництво нового аналогічного будинку. Будівлі господарського призначення під літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "У" на момент обстеження знаходилися у напівзруйнованому або повністю зруйнованому стані і не підлягають ремонту.
Постановою від 04 травня 2007 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 до виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області про скасування рішення про відмову у постановці на квартирний облік та зобов`язання поставити на квартирний облік і надати житло Новомиргородський районний суд Кіровоградської скасував рішення виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 серпня 2006 року № 149 та зобов`язав виконком Новомиргородської міської ради Кіровоградської області вчинити дії щодо постановки на квартирний облік і надання житла ОСОБА_6 .
Згідно з рішенням виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 грудня 2008 року № 1382, обговоривши заяву ОСОБА_1 про оформлення права власності на самовільне будівництво господарських споруд померлою ОСОБА_5 на власній присадибній ділянці на АДРЕСА_1 та враховуючи акт перевірки дотримання вимог чинного законодавства в галузі будівництва від 23 грудня 2008 року, оформлено за ОСОБА_5 право власності на самовільно побудовані: тамбур, розміром 1, 40 м х 2, 88 м; гараж розміром 8, 30 м х 4, 80 м, та збільшено загальну площу на 6, 6 кв. м, збільшено житлову площу на 1, 5 кв. м без порушення технічних норм забудови.