Постанова
Іменем України
25 травня 2023 року
місто Київ
справа № 334/1250/22
провадження № 61-12728св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2022 року, постановлену суддею Гнатюком О. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2022 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження нерухомим майном, нежитловим приміщенням АДРЕСА_1, шляхом скасування обтяження (арешту).
Вимоги пред`явленого позову обґрунтовував тим, що ухвалою від 03 жовтня 2019 року у справі № 336/6320/19 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя забезпечив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, наклав арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 157, 60 кв. м, власником якого був ОСОБА_3 .
Це нерухоме майно на момент постановлення зазначеної ухвали суду перебувало в іпотеці позивача на підставі договору іпотеки від 29 липня 2019 року та у виконавчому провадженні № 61035311 передано на реалізацію через електронні торги.
Позивач ОСОБА_1 зазначав, що він як іпотекодержатель заявив про залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною. 04 листопада 2020 року державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) склав акт про реалізацію предмета іпотеки, на підставі якого 08 квітня 2021 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Єдемська-Фастовець О. А. видала свідоцтво № 781 про придбання нерухомого майна з торгів та зареєструвала за ним право власності на спірне нерухоме майно.
Відтак позивач є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1, втім не може реалізувати своє право власності в повному обсязі через існування арешту.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 18 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, Ленінський районний суд м. Запоріжжя закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами немає спору про право власності на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява про скасування арешту має розглядатися в порядку, передбаченому главою 10 розділу І ЦПК України. Позивач як особа, яка є власником майна, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки процесуальним законом у такому випадку передбачений інший порядок судового захисту: в порядку скасування заходів забезпечення позову за правилами статті 158 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 не є учасником справи № 336/6320/19, під час розгляду якої накладено арешт на спірне нерухоме майно.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 19 грудня 2022 року із застосуванням системи "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2022 року про закриття провадження у справі та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягав на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно розтлумачили правила пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та, закриваючи провадження у справі, фактично позбавили його права на судовий захист, оскільки він не є учасником справи № 336/6320/19, тому не має процесуальної можливості подати заяву про скасування заходів забезпечення позову.
Також заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не роз`яснили йому те, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, що свідчить про необґрунтованість їх висновків.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 16 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ухвалою від 03 жовтня 2019 року у справі № 336/6320/19, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя забезпечив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, наклав арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 157, 60 кв. м, власником якого був ОСОБА_3 .
Відповідно до акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного 04 листопада 2020 року старшим державним виконавцем Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_1 був визнаний переможцем електронних торгів щодо спірного нежитлового приміщення.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 157, 60 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678446223101.
Право, застосоване судом
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.