1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 569/2151/21

провадження № 61-8376св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2021 року в складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 липня 2022 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивувало тим, що 19 липня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір RОНРGА20410236, за умовами якого банк зобов`язався надати кредитні кошті на споживчі цілі у виді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 70 000 дол. США та 8 000 дол. США на сплату страхових платежів строком до 18 липня 2017 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити 0,92% процентів на місяць за користування кредитними коштами в порядку, встановленому кредитним договором.

Відповідно до додаткової угоди від 24 лютого 2012 року ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строк до 19 липня 2022 року та в порядку, встановлених кредитним договором та додатковою угодою до нього.

У забезпечення виконання зобов`язання за договором № RОНРGА20410236 АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки.

Станом на 25 листопада 2020 року у зв`язку із непогашенням заборгованості за кредитним договором у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 478 272,83 дол. США, яка складається із: 78 166,31 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 108 764,21 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 13 798,83 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 277 543,48 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 122 563,04 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 25 листопада 2020 року складає 3 477 113,44 грн, яка складається з: 108 764,21 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 13 798,83 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, а також судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Своїм рішенням від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, Рівненський міський суд Рівненської області у задоволені позову відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2013 року у справі № 1715/18134/12 задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № ROHPGA20410236 від 19 липня 2007 року в розмірі 100 610, 42 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28 серпня 2012 року складає 765 609,30 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок загальною площею 72,50 кв.м, житлова площа 35 кв.м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" укладенням від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У мотивувальній частині цього рішення суду зазначено, що судом встановлено порушення зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 100 610,42 дол. США, що становить 765 609,30 грн, яка складається з: 88 952 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 5 555,04 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 624,93 дол. США - заборгованість за комісію; 657,68 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання; 31,29 дол. США - штраф (фіксована складова); 4 789,48 дол. США - штраф (процентна складова).

В рішенні зазначено, що у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку. Водночас права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечується положеннями статті 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, місцевий суд виснував про відсутність підстав для стягнення суми боргу на підставі статті 1050 ЦК України, водночас позов не містить вимог про стягнення з відповідачів процентів, передбачених статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у серпні 2022 року, АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги щодо нарахованих процентів за період з 27 січня 2012 року до 28 серпня 2012 року в розмірі 5 555,04 дол. США та направити у цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження АТ КБ "ПриватБанк" зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частини другої статті 1050 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 липня 2022 року у справі № 661 /3425/19 (провадження 61-3300св21); від 21 липня 2022 року у справі № 0417/11962/2012 (провадження 61-15576св21); від 29 липня 2022 року у справі № 1519/4718/2012 (провадження 61-11388св21); від 05 серпня 2022 року у справі № 761 /29016/15 (провадження 61-16197св21).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" подана до Верховного Суду у серпні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

23 березня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 19 липня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № RОНРGА20410236, за умовами якого банк зобов`язався надати кредитні кошті на споживчі цілі у виді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 70 000 дол. США та 8 000 дол. США на сплату страхових платежів строком до 18 липня 2017 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити 0,92% процентів на місяць за користування кредитними коштами в порядку, встановленому кредитним договором.

19 липня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 уклали договір поруки.

Відповідно до додаткової угоди від 24 лютого 2012 року сторони погодили, що банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошті на споживчі цілі у виді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 70 000 дол. США та 35 103,40 дол. США на сплату страхових платежів строком до 19 липня 2022 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити 12,06 % процентів річних за користування кредитними коштами, починаючи з 27 січня 2012 року, а також сплатити винагороду на умовах передбачених цим договором.

Станом на 25 листопада 2020 року у зв`язку із невиконанням зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 478 272,83 дол. США, яка складається із: 78 166,31 дол. США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 108 764,21 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 13 798,83 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 277 543,48 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Рішенням від 24 вересня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області у справі № 1715/18134/12 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_2 задовольнив та звернув стягнення на житловий будинок загальною площею 72,50 кв. м, житловою площею 35 кв. м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року № RОНРGА20410236 в розмірі 100 610,42 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28 серпня 2012 року становило 765 609,30 грн.

Виселив ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_2 з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині позовної вимоги щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 27 січня 2012 року до 28 серпня 2012 року в розмірі 5 555,04 дол. США, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу законності і обґрунтованості в цій частині.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2013 року у справі № 1715/18134/12 АТ КБ "ПриватБанк", звернувшись 10 липня 2012 року до відповідачів із вимогою про усунення порушень щодо виконання умов спірного кредитного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, що передбачає частина друга статті 1050 ЦК України.


................
Перейти до повного тексту