Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 932/12680/20
провадження № 61-11448св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Лариса Юльянівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Л. Ю. про визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він з 15 жовтня 2010 року перебував на квартирному обліку. 02 березня 2011 року йому батько подарував будинок. 09 вересня 2016 року він уклав шлюб з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилася донька. 02 березня 2018 року він продав свій будинок, відповідач зняла грошові кошти із депозитного рахунку та вони сплатили перший внесок за квартиру у новобудові - квартира АДРЕСА_1 . З 28 березня 2018 року по 08 липня 2019 року було зроблено ряд внесків за квартиру, внаслідок чого подружжя набуло право власності на квартиру та оформили її на відповідача.
Враховуючи, що він перебував на квартирному обліку та мав намір отримати квартиру від держави, тому дружина з його згоди подарувала квартиру своїй матері ОСОБА_2 . З червня 2020 року він не проживає у квартирі. Шлюб між ним та ОСОБА_3 розірвано. Проте спірна квартира є спільним майном подружжя із рівними частками кожного із подружжя. Оскаржений договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, є фіктивним. Дарування здійснено з метою збереження обліку потребуючих поліпшення житлових умов, а після дарування він здійснював в квартирі ремонт, там було зареєстровано місце проживання сім`ї позивача.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 серпня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 3-938 та посвідчений Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою, де дарувальником є ОСОБА_3, а обдаровуваною є ОСОБА_2 ;
визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на 1/2 вказаної квартири за ОСОБА_1, на інші 1/2 частину за ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Л. Ю. про визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була куплена та оформлена на ОСОБА_3 в період перебування у шлюбі із ОСОБА_1, ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тому суд приходить до висновку, що вказана квартира була спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Поведінка позивача, який підписав договір купівлі-продажу квартири, в якому сторони стверджують, що цей договір не є фіктивним і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, а згодом звернувся до суду із позовом про визнання зазначеного договору фіктивним, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісною.
Позивачем не доведено, що укладаючи договір дарування, його сторони, зокрема обдаровувана, не мали на меті встановлення правових наслідків. Щодо мети збереження перебування на квартирному обліку, то суд оцінює такі посилання позивача критично, адже, по-перше факт купівлі квартири на ім`я ОСОБА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто факт набуття квартири подружжям відбувся. Крім того таке відчуження підпадає під ознаки штучного погіршення житлових умов. Виходячи із логіки позивача, учасники відносин мали б відразу оформити право власності на квартиру за ОСОБА_2 . По-друге, враховуючи житлову площу квартири (12,1 кв. м.) та склад сім`ї позивача із трьох осіб, набуття квартири у власність не свідчило б про забезпечення сім`ї позивача жилою площею за визначеними законом нормами, а відповідно про те, що підстави для поліпшення житлових умов відпали. Саме останнє є підставою для зняття із квартирного обліку.
Посилання позивача на факт реєстрації у квартирі сім`ї позивача та відповідача, а також про здійснення позивачем ремонту у квартирі не спростовують наведених висновків, адже не можуть свідчити про мету укладення правочину його сторонами саме в момент його укладення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2022 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Л. Ю. про визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності - задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 серпня 2019 року, укладений між дарувальником ОСОБА_3 та обдаровуваною ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом другої Дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Л. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3-938.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 47,4 кв. м., житловою площею 12,1 кв. м.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 47,4 кв. м., житловою площею 12,1 кв. м.
Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 2 926,00 грн з кожної.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира є спільним майном подружжя із рівними частками кожного із подружжя, а договір дарування є фіктивним, оскільки дарування здійснено з метою збереження обліку потребуючих поліпшення житлових умов, а після укладення договору дарування він зареєструвався у квартирі та проживав, здійснював в квартирі ремонт, також у квартирі зареєструвалися після укладення договору дарування його дружина ОСОБА_3 та була зареєстрована їх неповнолітня дитина ОСОБА_8 . Позивач надав суду накладні від 22 липня 2019 року на суму 12 372,00 грн, від 01 листопада 2019 року на суму 3 060,56 грн, квитанцію про сплату 265,44 грн, виписку по особовому банківському рахунку, що підтверджують проведення ним ремонту у спірній квартирі та оплату за житлово-комунальні послуги по вказаній квартирі сім`єю позивача (т. 1 а. с. 54-59). Обдаровувана ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру, однак у цій квартирі власник ОСОБА_2 не проживає та не зареєстрована. У квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_9, відповідач ОСОБА_3 та неповнолітня дитина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 та неповнолітня дитина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, продовжують проживати в цій квартирі.
Отже, матеріалами справи підтверджується відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) обдаровуваному ОСОБА_2 . Тому вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним оспорюваного договору дарування квартири, згоду на укладення якого він надавав своїй дружині, оскільки квартира була придбана у період перебування їх у шлюбі, підлягають задоволенню.
Враховуючи, що спірна квартира придбана у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_7, вона є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7, за якими слід визнати право власності по 1/2 частині вказаної квартири за кожним.
Аргументи учасників справи
17 листопада 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не посилається на жодні докази, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 умислу на укладення фіктивного договору дарування. Дарувальник ОСОБА_3 не вводила в оману обдаровувану ОСОБА_2 щодо фактичних обставин правочину та своїх дійсних намірів, не приховувала належне на праві власності нерухоме майно від конфіскації або звернення стягнення на користь кредиторів. ОСОБА_3 не діяла для вигляду, вона подарувала спірне нерухоме майно ОСОБА_2, і не вчиняла інший правочин під виглядом договору дарування. Дарування було безумовним, не фіктивним або удаваним, що вбачається зі змісту самого договору дарування від 01 серпня 2019 року (пункт 8 договору). В пункті 4 договору зазначено, що від обдаровуваної не приховано обставин, що мають істотне значення, укладення договору не пов`язане із виконанням обдаровуваною будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому. Згідно з пунктом 5 договору дарування передача права власності обдаровуваній ОСОБА_2 на майно відбувається за письмовою згодою чоловіка дарувальника ОСОБА_1, згідно його заяви від 25 липня 2019 року.
Після укладення договору дарування від 01 серпня 2019 року ОСОБА_2 було вчинено ряд дій, які свідчать саме про фактичне виконання договору дарування, набуття ОСОБА_2 права власності на майно, володіння, користування і розпорядження ним: відповідно до положень чинного законодавства було зареєстроване право власності на спірне майно, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблений запис від 01 серпня 2019 року; ОСОБА_2 прийняла подарунок, одержавши оригінал договору дарування після його нотаріального посвідчення, про що зазначено в пунктах 7, 18 договору, ключі від квартири та ін.; ОСОБА_2 переоформила особові рахунки на своє ім`я; ОСОБА_2 користувалася та розпоряджалася своїм майном. Крім того, ОСОБА_2, як власник спірного майна, несла витрати на його утримання, що підтверджується рядом квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг. Всі ці дії свідчать про те, що договір дарування не був фіктивним.
Позивачем не було надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження того, що договір дарування був укладений з метою збереження перебування позивача на обліку для осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Згідно пункту 1 договору дарування спірна квартира, має житлову площу 12,1 кв. м, а отже позивач безпідставно вважав, що належні йому на праві спільної сумісної власності подружжя 6,05 кв. м житлової площі в квартирі можуть стати на заваді перебування на квартирному обліку. До того ж, позивач був власником житлового будинку АДРЕСА_2, загальною площею 51,7 кв. м та житловою - 37,0 кв. м (отриманий позивачем за договором дарування від 02 березня 2011 року), що не перешкоджало йому перебувати на квартирному обліку, як особі, яка потребує поліпшення житлових умов.
Апеляційний суд помилково та без достатніх доказів дійшов до висновку, що позивач одноособово здійснював ремонт у квартирі та здійснював оплату за житлово-комунальні послуги. Однак, згідно акту, складеного 11 листопада 2022 року, позивач ОСОБА_1 ніколи не проживав і не проживає у спірній квартирі. Сам позивач під час судового засідання в Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська зазначав, що він проживає за адресою: АДРЕСА_3, де раніше був зареєстрований. Квитанції, що надані позивачем і знаходяться в матеріалах справи на аркушах 54-59 не містять відомостей, що саме позивачем ОСОБА_1 були проведені оплати, а отже такі докази не є належними, допустимими та достовірними у цій справі на підтвердження обставин здійснення саме позивачем ремонтних робіт та оплати комунальних послуг. Натомість у ОСОБА_2 наявні також квитанції про оплату комунальних послуг та квитанції (накладні) про проведення ремонтних робіт, що в свою чергу ще раз доводить, що договір дарування від 01 серпня 2019 року не був фіктивним, а направлений на фактичне виконання сторонами умов договору щодо дарування нерухомого майна.
3 28 квітня 1978 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується копією ордеру № 4471 та актом перевірки житлових умов заявника від 08 серпня 2017 року (а. с. 37 т. 1). Згідно акту про фактичне проживання за адресою без реєстрації від 11 листопада 2022 року ОСОБА_2 постійно проживала до липня 2022 року за адресою: АДРЕСА_5 . Тому посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживала та не була зареєстрована - необґрунтовані.
Позивач маючи можливість зареєструватися в спірній квартирі до укладення 01 серпня 2019 року договору дарування, цього не зробив та його реєстрація відбулася 22 серпня 2019 року, вже після укладення договору дарування зі згоди ОСОБА_2 .
Тому висновок апеляційного суду щодо фіктивності договору дарування від 01 серпня 2019 року зроблений на припущеннях, без наявності належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів.
Встановивши наявність умислу в діях позивача ОСОБА_1 щодо розпорядження належним йому спільним майном подружжя на користь ОСОБА_2 задля збереження перебування на обліку, як потребуючого поліпшення житлових умов, апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, що якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти результату, такий правочин не може бути фіктивним та не взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, що договір дарування від 01 серпня 2019 року не може бути визнаний фіктивним, оскільки у дарувальника ОСОБА_3 та обдаровуваної ОСОБА_2 не було умислу на укладення фіктивного договору, і після отримання в дар нерухомого майна остання виконувала, як власник майна, всі обов`язки по утриманню житла, користувалася, володіла та розпоряджалася ним на власний розсуд (проживала в спірному майні, сплачувала комунальні платежі, відкрила особові рахунки, надала дозвіл на реєстрацію та проживання членів своєї сім`ї тощо).
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що згідно із матеріалами справи, всі сторони справи знали про те, що договір дарування укладається фіктивно і не буде мати під собою жодних юридичних наслідків. Подружжя ОСОБА_1 продовжувало після укладення договору дарування здійснювати всі ті ж права і обов`язки, які здійснювали і до укладання договору дарування. Це підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, показаннями свідків та позивача, допитаного в якості свідка та відсутністю відзивів із запереченнями або будь-яких інших доказів з боку відповідачів. Від самого початку відповідачі не заперечували щодо позову та підстав позову, жодних доказів, які б спростовували позицію та доводи позивача ними не подано у встановлений законом спосіб та строк. Фактичні обставини справ, на які посилається заявник, не є аналогічними даній справі, тому такі судові рішення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а в іншій частині вони повністю відповідають постанові Великої Палати Верховного Суду та практиці Верховного Суду щодо фіктивних правочинів. Документи долучені відповідачами до касаційної скарги є такими, що подані не у відповідності до ЦПК України, а тому не можуть братись до уваги при винесенні судового рішення судом касаційної інстанції.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 . У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року відмовлено.
В ухвалі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі 6-197цс14).