Постанова
Іменем України
22 травня 2023 року
м. Київ
справа № 523/13340/20
провадження № 61-12952св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року у складі судді Аліної С. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" (далі - ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна") про визнання незаконними наказів про звільнення та скасування наказу про звільнення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 лютого 2016 року між ним та ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" укладено безстроковий трудовий договір. За час його роботи у відповідача він до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Починаючи з 19 квітня 2019 року, позивач бажав розірвати трудові відносини за власним бажанням. Протягом двох років, він неодноразово письмово повідомляв роботодавця про припинення виконання ним трудових обов`язків та його особисте не бажання працювати у ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна".
19 квітня 2019 року та 19 липня 2020 року позивач подав заяви про своє небажання працювати у ТОВ відповідача з вимогою звільнити його з власної ініціативи, а саме на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, обидві заяви були розглянуті особисто директором ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенком О. П., який відмовив у звільненні письмово.
З приводу незаконних і протиправних відмов у звільненні позивач неодноразово звертався з відповідними позовами до суду (справа № 523/6928/19, справа № 523/11799/20, справа № 757/33859/19-ц).
12 серпня 2020 року він був ознайомлений з наказом № 35-к від 10 серпня 2020 року про його звільнення з ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та одночасно отримав трудову книжку.
Позивач вказує, що генеральний директор ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенко О. П. діяв усупереч положенням частини третьої статті 40 КЗпП України, а саме видав наказ про його звільнення в період його тимчасової непрацездатності, оскільки він знаходився на лікарняному у період з 10 по 14 серпня 2020 року.
Також позивач зазначає, що генеральний директор ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенко О. П. вніс до офіційних документів (наказу № 35-к від 10 серпня 2020 року) завідомо неправдиві відомості про те, що він нібито, у період з 06 липня по 06 серпня 2020 року, без надання пояснень, був відсутній на робочому місці.
За його заявою слідчим СВ Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві за фактами внесення керівництвом ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" завідомо неправдивих відомостей до податкової звітності підприємства щодо того, що позивач нібито в період з 12 червня 2019 року по 25 червня 2020 року знаходився у відпустці за власний рахунок (заяви про надання відпустки не писав, а натомість представники ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" постійно до суду надавали численні акти про його відсутність на робочому місці), тобто за ознаками частини першої статті 366 КК України, внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020100060002270 від 25 червня 2020 року.
09 вересня 2020 року генеральний директор ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенко О. П. видав наказ № 40-к про звільнення позивача на підставі одних і тих самих документів, а саме: актів про відсутність на робочому місці, складених співробітниками Одеського офісу ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" у період часу з 10 липня 2020 року по 31 липня 2020 року; акту від 06 серпня 2020 року, складеного фахівцем з персоналу Базіленко Я. А., юрисконсультом Бурдою А. О. та начальником юридичного відділу Федечко Д. Ю.; доповідної записки від 06 серпня 2020 року фахівця з персоналу Базіленко Я. А. керівництву товариства.
Рішення про звільнення позивача з ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", а саме наказ № 35-к від 10 серпня 2020 року та наказ № 40-к від 09 вересня 2020 року видані за результатами розгляду і з прямим посиланням на одні й ті ж самі документи. Фактично, обидва накази про його звільнення є тотожними як за змістом, так і за текстом.
18 червня 2021 року позивач звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову, в якій просив суд визнати незаконним наказ № 35-к від 10 серпня 2020 року генерального директора ТОВ ""Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенка О. П. про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 України; визнати незаконним та скасувати наказ № 40-к від 09 вересня 2020 року генерального директора ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенка О. П. про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач вказує, що генеральний директор ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенко О. П. двічі притягнув його до дисциплінарної відповідальності за одним і тим самим, сфальсифікованим, як вважає позивач, фактом порушення трудової дисципліни.
Позивач вважає, що відповідач, видавши наказ № 40-к від 09 вересня 2020 року, порушив положення статті 148 КЗпП України, притягнувши позивача до відповідальності у строк понад місяць від дня виявлення так званого проступку, а також не дотримався вимог статті 149 КЗпП України щодо відібрання пояснень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним наказ № 35-к від 10 серпня 2020 року генерального директора ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенка О. П. про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 40-к від 09 вересня 2020 року генерального директора ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенка О. П. про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вирішено питання про розподіл судових витрат
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ ""Луї Дрейфус Компані Україна" факт порушення трудової дисципліни та винність позивача належними та допустимими доказами не довів.
Робочим місцем ОСОБА_1, згідно з текстом трудового договору від 01 лютого 2016 року, визначено адресу: АДРЕСА_1 . В актах про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці вказано іншу адресу: АДРЕСА_2 . Відповідач не надав суду доказів про зміну робочого місця позивача, тобто про зміну пункту 2.5 трудового договору. В матеріалах справи відсутні будь-які письмові відомості про надання позивачу ОСОБА_1 іншого робочого місця або адреси місця його роботи у ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна".
Прогулом слід вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом. Характер виконуваної роботи на такій посаді (менеджера в оптовій торгівлі) не передбачає присутність такого працівника саме на робочому місці, протягом усього робочого дня, оскільки існують обов`язки, які він має здійснювати поза робочим місцем, так і поза самою роботою.
Суд першої інстанції зауважив, що в оскаржуваних наказах № 35-к від 10 серпня 2020 року та № 40-к від 09 вересня 2020 року відповідачем не вказано конкретної адреси вчинення позивачем прогулу без поважних причин.
З оскаржуваних наказів № 35-к від 10 серпня 2020 року та № 40-к від 09 вересня 2020 року вбачається, що відповідач звільнив ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом без поважних причин у період з 10 по 31 липня 2020 року, вказавши у різних наказах один і той самий період, один і той самий прогул без поважних причин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна".
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року скасовано рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 40-к від 09 вересня 2020 року генерального директора ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенка О. П. про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Разом із апеляційною скаргою заявник подав нові докази, а саме лист № 8690 від 15 травня 2019 року на підтвердження того, що працівник ОСОБА_1 був повідомлений про зміну місця роботи з адреси: АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_3 .
Однак, ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" не надало доказів на підтвердження того, що вказаний лист був отриманий позивачем та він дійсно був належним чином повідомлений про зміну місця роботи, що є зміною істотних умов праці відповідно до чинного законодавства. Доказів внесення змін до трудового договору, укладення додаткових угод до трудового договору щодо зміни місця роботи позивача ОСОБА_1 матеріали справи не містять та сторонами до суду не подавались. На цій підставі ці докази відхилені апеляційним судом та вказано про відсутність прогулів з боку позивача.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дисциплінарне стягнення, в тому числі за прогул, може бути накладено протягом одного місяця з дня його виявлення. До цього періоду часу не враховується період перебування працівника на лікарняному або у відпустці.
За обставинами справи та відповідно до актів, складених роботодавцем, прогули були вчинені за період з 12 червня 2019 року по 09 липня 2020 року, тобто більш ніж за рік, а також 10, 13-17, 20-24, 27-31 липня 2020 року.
Таке дисциплінарне порушення не є триваючим та щодо кожного з них час притягнення відраховується окремо. За вчинений останній прогул працівником 31 липня 2020 року дисциплінарне стягнення могло бути накладено 31 серпня 2020 року, а враховуючи час перебування працівника на лікарняному (з 10 серпня 2020 року по 14 серпня 2020 року включно) - 04 вересня 2020 року (останній можливий день притягнення до відповідальності працівника). Разом із тим, наказ про звільнення датовано 09 вересня 2020 року. Тобто дисциплінарне стягнення накладено поза межами строку, встановленого статтею 148 КЗпП України.
Оскільки фактично наказ № 35-к від 10 серпня 2020 року був скасований та не створює жодних юридичних наслідків, підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем дотримано строки звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо:
- застосування статті 235 КЗпП України у випадку, якщо працівник, пред`явивши до роботодавця позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення, не заявив вимогу про його поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16-ц;
- необхідності обрахунку строку для звернення особи до суду окремо за кожною позовною вимогою у випадку пред`явлення декількох позовних вимог, незважаючи на кількість позовних вимог та підстави їх виникнення, які викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 300/3142/20. Як наслідок, суд апеляційної інстанції, фактично встановивши в оскаржуваній постанові пропуск позивачем встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду для оскарження наказу № 40-к від 09 вересня 2020 року, не відмовив у задоволенні цієї вимоги ОСОБА_1 усупереч висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 644/1564/18, від 11 березня 2021 року у справі № 686/8529/20, від 31 березня 2020 року у справі № 409/530/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 336/4364/17, від 06 березня 2019 року у справі № 450/1886/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 461/1903/16-ц, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17;
- застосування принципу диспозитивності під час розгляду справи, згідно з яким суд не може виходити за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, викладені у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 145/1630/17, від 03 березня 2021 року у справі № 759/14200/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 607/6271/17, внаслідок чого суди задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, що не заявлялися ним як підстави позову у цій справі;
- визначення моменту, з якого має відраховуватися місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення, визначений у частині першій статті 148 КЗпП України, викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15, від 11 вересня 2020 року у справі № 638/14690/18-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 428/6597/19, внаслідок чого судом апеляційної інстанції неправильно визначено, що строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 мав розраховуватися з дати вчинення останнього прогулу, 31 липня 2020 року, а не з дати виявлення ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" вчинення ОСОБА_1 прогулу, як це мало б бути згідно з наведеними висновками Верховного Суду.
Саме по собі подання роботодавцю працівником заяви про його звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (за умови, що підстави для звільнення не підтвердилися) не може бути підставою для не виходу працівника на роботу і не свідчить про поважність причин його відсутності на роботі, викладений у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 та від 16 грудня 2020 року у справі № 127/32612/18.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника заявника, незважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи.
Провадження у суді касаційної інстанції
16 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відмовлено ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
06 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.
20 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 лютого 2016 року між ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" та ОСОБА_1 укладено трудовий договір ( т. 1, а.с. 37-41).
Відповідно до пункту 1.1 трудового договору роботодавець наймає працівника на посаду менеджера в оптовій торгівлі і працівник цим погоджується виконувати зазначені в цьому договорі трудові обов`язки відповідно до статуту роботодавця, а також Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів України, що можуть бути застосовані до цих відносин.
За пунктом 1.3 трудового договору договір складається як трудовий договір, що укладений на невизначений строк, зберігає свою чинність, доки не буде розірваний будь-якою із сторін, і регулюється Кодексом законів про працю України.
Згідно із пунктом 1.5 трудового договору у разі, якщо роботодавець або працівник мають намір припинити цей договір, вони повинні надіслати один одному письмове повідомлення про такий намір за п`ятнадцять календарних дній до припинення цього строку.
У пункті 2.5 трудового договору вказано, що працівник працюватиме в основному за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач не надав суду доказів про зміну робочого місця позивача, тобто про зміну пункту 2.5. трудового договору, укладеного між ними.
У матеріалах справи відсутні будь-які письмові відомості про надання позивачу ОСОБА_1 іншого робочого місця або адреси місця його роботи у ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна".
10 червня 2020 року ОСОБА_1 видана довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12ААБ про те, що за результатами повторного огляду ОСОБА_1, йому встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. Інвалідність встановлено до 01 липня 2022 року (т. 1, а. с. 10).
Відповідно до наказу № 35-к від 10 серпня 2020 року "Про звільнення", який видано генеральним директором ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенком О. П., з 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з посади менеджера в оптовій торгівлі, так як останній був відсутній на роботі з 06 липня 2020 року по 06 серпня 2020 року включно, без поважних причин, і не надав пояснення щодо наявності поважних причин. Підстава звільнення: доповідна записка фахівця з персоналу Базіленко Я. А. від 06 серпня 2020 року; акт від 06 серпня 2020 року складений фахівцем з персоналу Базіленко Я. А., юрисконсультом Бурдою А. О., начальником юридичного відділу Федечком Д. Ю.; акти про відсутність на робочому місці з 10 липня 2020 року по 31 липня 2020 року включно. ОСОБА_1 ознайомлений з наказом 06 серпня 2020 року, трудову книжку отримав 12 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 11).
Згідно з витягом із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 14 серпня 2020 року, яка видана Комунальним некомерційним підприємством "Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 2" Одеської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні у період з 10 по 14 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 13-14).
09 вересня 2020 року генеральним директором ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" видано наказ № 39-К "Про скасування наказу № 35-К від 10 серпня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1"", з тих підстав що, 04 вересня 2020 року товариство отримало інформацію від адвоката Тетері С. І., яка надає товариству правову допомогу на підставі договору про надання правової допомоги № 19/05-03 від 28 травня 2019 року, про те, що 10 серпня 2020 року в останній робочий день ОСОБА_1 знаходився на лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві "Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 2" Одеської міської ради з видачою листка непрацездатності.
Також 09 вересня 2020 року генеральним директором ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" Карпенком О. П. видано наказ № 40-к "Про звільнення ОСОБА_1" з посади менеджера в оптовій торгівлі (т. 1, а. с. 47), згідно з яким ОСОБА_1 звільнений у зв`язку з відсутністю на роботі з 10 по 31 липня 2020 року включно без поважних причин, і не надав пояснень щодо наявності поважних причин такої відсутності. Підстава звільнення: доповідна записка фахівця з персоналу Базіленко Я. А. від 06 серпня 2020 року; акт від 06 серпня 2020 року, складений фахівцем з персоналу Базіленко Я. А., юрисконсультом Бурдою А. О., начальником юридичного відділу Федечком Д. Ю.; акти про відсутність на робочому місці з 10 по 31 липня 2020 року включно.
Накази № 39-К та № 40-К від 09 вересня 2020 року направлено поштовою кореспонденцією на адресу ОСОБА_1 та отримано останнім 23 вересня 2020 року (т. 1, а. с. 235).
Встановлено, що в оскаржуваних наказах № 35-К від 10 серпня 2020 року та № 40-К від 09 вересня 2020 року не вказано конкретної адреси вчинення прогулу без поважних причин з боку ОСОБА_1 .
У матеріалах справи містяться акти, які стали підставою для видання наказу про звільнення від 09 вересня 2020 року. Так, актом від 10 липня 2020 року зафіксовано, що ОСОБА_1, менеджер в оптовій торгівлі ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", м. Одеса, вул. Генуезька, 24Б, оф. 516, відсутній на робочому місці в період з 12 червня 2019 року по 09 липня 2020 року включно, в робочі дні протягом робочого дня з 9:00 год по 18:00 год (т. 1, а. с. 164).
Актом від 10 липня 2020 року зафіксовано, що ОСОБА_1, менеджер в оптовій торгівлі ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", м. Одеса, вул. Генуезька, 24Б, оф. 516, відсутній на робочому місці 10 липня 2020 протягом робочого дня з 9:00 год по 18:00 год (т. 1, а. с. 171).
Аналогічні акти були складені 13-17 липня 2020 року, 20-24 липня 2020 року, 27-31 липня 2020 року (т. 1, а. с. 172-186).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 двічі звертався до генерального директора ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" з письмовими заявами про його звільнення, а саме 19 квітня 2019 року і 19 липня 2020 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За частиною першою статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За положеннями частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення - догана або звільнення.
Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
За частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача.
До зазначеного висновку колегія суддів доходить, виходячи з таких міркувань.
Дисциплінарне стягнення, в тому числі за прогул, може бути накладено протягом одного місяця з дня його виявлення. До цього періоду часу не враховується період перебування працівника на лікарняному або у відпустці.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець пропустив строк, визначений положеннями частини першої статті 148 КЗпП України, для накладення дисциплінарного стягнення на позивача.
За вчинений останній прогул працівником 31 липня 2020 року дисциплінарне стягнення могло бути накладено 31 серпня 2020 року, а враховуючи час перебування працівника на лікарняному з 10 по 14 серпня 2020 року - 04 вересня 2020 року. Натомість, з`ясувавши 20 серпня 2020 року факт перебування працівника на лікарняному, роботодавець видав відповідний наказ про звільнення лише 09 вересня 2020 року.
Колегія суддів також враховує, що за даними Єдиного реєстру судових рішень ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" про зобов`язання видати наказ про звільнення працівника за порушення роботодавцем умов трудового договору (справа № 523/6928/19). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у цій справі (провадження № 61-999ск21) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .