ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С., Гриціва М. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 провадження № 14-109цс22 у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНСУ" до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку", про виселення із житлового будинку.
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АНСУ" (далі - ТОВ "АНСУ", товариство) звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 25 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "ВБР") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № IKIZG.137452.001, за умовами якого остання отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 240 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до 24 червня 2023 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вказаним кредитним договором 25 червня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є належні іпотекодавцю житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,25 га, що знаходяться на АДРЕСА_1 .
07 листопада 2017 року між ПАТ "ВБР" і ТОВ "АНСУ" укладено договір про відступлення прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, відповідно до якого товариство набуло статус нового кредитора за кредитним договором та іпотекодержателя за договором іпотеки.
ТОВ "АНСУ" зазначило, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору 18 липня 2018 року товариство у позасудовий спосіб звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього. Після оформлення права власності на нерухомість товариство намагалося отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація з 28 лютого 2015 року та проживання у житловому будинку ОСОБА_1, яка не є колишнім власником житлового будинку, не була позичальником за кредитним договором, а її реєстрацію у спірному житловому будинку без згоди банку здійснено після укладення договору іпотеки.
03 травня 2019 року ТОВ "АНСУ" направило ОСОБА_1 вимогу про добровільне звільнення житла, однак остання, отримавши її, не виконала цю вимогу.
Ураховуючи викладене, ТОВ "АНСУ" як новий власник спірного майна на підставі частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) просило виселити ОСОБА_1 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року змінено постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі, якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV"Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
Як виняток, допускаєтьсявиселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
З таким рішенням Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось, оскільки його обґрунтування та мотиви прийняття, на наше переконання, не відповідають нормам матеріального права.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час подачі позову до суду) громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Частиною третьою статті 109 ЖК УРСР та частиною другою статті 40 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час подачі позову до суду) передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналізуючи наведені вище правові норми слід дійти висновку, що чинним законодавством визначено два способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду) та позасудовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей (частина перша статті 40 Закону № 898-IV).
Загальною нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно (в позасудовому порядку) або примусово (в судовому порядку).
При застосуванні кожного із цих способів звернення стягнення на іпотечне майно (позасудового чи судового) існують процедурні питання, пов`язані із виселенням з цього майна, які обумовлені у частині другій статті 40 Закону № 898-IV та частинах другій - четвертій статті 109 ЖК УРСР.
Так, питання, пов`язані із виселенням з іпотечного майна, звернення стягнення на яке відбулося у позасудовому порядку, висвітлені у частині другій статті 40 Закону № 898-IV та частині третій статті 109 ЖК УРСР.
За змістом цих норм звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Таким чином усуваються перешкоди новому власнику у користуванні майном.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
У той же час, відповідно до останнього речення частини четвертої статті 109 ЖК УРСР відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.