ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2023 року
м. Київ
справа № 497/582/2020
провадження № 51-715 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 3 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160000000903 від 3 вересня 2014 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Болградського районного суду Одеської області від 4 серпня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі п. "в" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання. Вирішено цивільний позов і питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За цим вироком ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 16:30, керуючи автомобілем ВАЗ-21114, номерний знак НОМЕР_1, на 1 км + 250 м автомобільної дороги Табаки
- Болград - Ізмаїл у напрямку с. Виноградівка порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), був неуважним, рух керованого транспортного засобу не контролював, за дорожньою обстановкою не слідкував, обрав швидкість руху без її урахування і не реагував на її зміну, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості, втратив контроль над автомобілем, виїхав на зустрічну смугу руху та зіткнувся з мотоциклом марки "ІЖ Юпітер-3", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) настала смерть потерпілого.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 10.1 та розмітки 1.1 Розділу 1 п. 34 ПДР перебуває у причинному зв`язку із наслідками ДТП.
Одеський апеляційний суд 3 листопада 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Болградського районного суду Одеської області від 4 серпня 2022 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що:
? сторона захисту не заявляла про порушення прав ОСОБА_7 під час проведення 25 листопада 2014 року слідчого експерименту за його участю як свідка, проте місцевий суд невірно застосував практику Суду та безпідставно визнав протокол, складений за результатами цієї слідчої дії, недопустимим доказом;
? суд необґрунтовано визнав допустимим доказом постанову прокурора про визначення підслідності від 13 лютого 2019 року та застосував положення ст. 218 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у редакції, яка на момент винесення вказаної постанови не діяла;
? дані, отримані за результатами проведеного 3 липня 2019 року слідчого експерименту, та висновок експертів від 7 квітня 2020 року № 19-3982/19-3983 (далі - висновок № 19-3982/19-3983) є недопустимими доказами, оскільки слідчий здійснював досудове розслідування з порушенням підслідності;
? під час вказаного експертного дослідження швидкість автомобіля взято з висновку експертизи від 4 жовтня 2018 року № 23439/1651, а мотоциклу - з протоколу слідчого експерименту від 25 листопада 2014 року, які були визнані судом недопустимими доказами;
? апеляційний суд на ці порушення уваги не звернув, всупереч вимогам статей 22, 404 КПК України повторно докази не дослідив та належним чином не спростував доводи апеляційної скарги;
? під час вирішення цивільних позовів суди також не врахували обставини вчиненого правопорушення та дані про особу ОСОБА_7 ;
? ухвалені рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Так, суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження № 12014160000000903, визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
За результатами апеляційного розгляду Одеський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційних скарг ОСОБА_7 та його захисника, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі у цій частині, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту були визнані безпідставними, на думку колегії Суду, є обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі усіх об`єктивно з`ясованих обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, і сукупністю зібраних доказів, оціненою з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вищезазначеного правопорушення цей суд обґрунтував показаннями, наданими безпосередньо в судовому засіданні потерпілими ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, свідками ОСОБА_12, ОСОБА_13, даними протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновками експертиз та іншими письмовими доказами.
Щодо доводів захисника про порушення прокурором у цьому кримінальному провадженні порядку визначення підслідності та визнання судом зібраних під час його проведення доказів недопустимими
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 3 вересня 2014 року до ЄРДР за № 12014160000000903 внесено відомості за фактом зіткнення ІНФОРМАЦІЯ_2 автомобіля та мотоцикла на 1 км + 250 м автомобільної дороги Табаки - Болград
- Ізмаїл (т. 1, а. п. 132). Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалося слідчими слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області.
Згодом за постановою прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_14 від 13 лютого 2019 року подальше досудове розслідування цього кримінального провадження доручено здійснювати Болградському відділенню поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі
- Болградське ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області), з тих підстав, що кримінальне правопорушення вчинене на території Болградського району Одеської області, тобто в межах територіальної юрисдикції вищевказаного відділення поліції (т. 2, а. п. 148).
Приписами ч. 2 ст. 218 КПК України (у редакції, яка діяла на час винесення прокурором постанови про визначення підслідності) передбачено, що якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України та пов`язаного з цим удосконалення роботи деяких державних правоохоронних органів" від 17 листопада 2021 року № 1888-IX норми цієї частини викладено у такій редакції:
"Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов`язаний протягом п`яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Прокурор розглядає письмове повідомлення слідчого протягом десяти днів з дня його отримання та в разі підтвердження наведених у ньому обставин зобов`язаний прийняти постанову про визначення підслідності.
Прокурор у разі самостійного встановлення обставин, що свідчать про необхідність визначення іншої підслідності, протягом десяти днів з дня встановлення таких обставин зобов`язаний прийняти постанову про визначення підслідності".
Варто зауважити, що згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України, прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену ст. 15 Закону України "Про прокуратуру", та діє у межах своїх повноважень.
Водночас ч. 2 ст. 15 цього Закону передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Отже, з системного тлумачення вищевказаних норм, зокрема, ч. 2 ст. 218 КПК України (як у редакції на час винесення прокурором постанови про визначення підслідності, так і на час судового розгляду) та ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що законодавець наділив прокурора повноваженнями визначати підслідність кримінального провадження у випадках, передбачених ч. 1 ст. 218 КПК України, при цьому, не роблячи акцент на тому чи обіймає він адміністративну посаду в системі прокуратури України.
Тому, хоч і слушними є доводи захисника про те, що суд першої інстанції послався на положення ч. 2 ст. 218 КПК України у редакції, яка не була чинна на час прийняття прокурором процесуального рішення, проте таке посилання з урахуванням викладеного, на думку Суду, жодним чином не вплинуло на законність й обґрунтованість ухваленого судового рішення.
З огляду на викладене доводи захисника про те, що прокурор ОСОБА_14 діяв поза межами наданих повноважень, є безпідставними.
Крім того, підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК України.
За змістом ч. 1 ст. 216 КПК України слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України.
У розумінні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.
Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб`єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.
Як уже зазначалося вище, подальше здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні правомірно доручено Болградському ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Надалі заступник начальника відділення - начальник слідчого відділення Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_15 18 березня 2019 року доручив проведення досудового розслідування старшому слідчому цього відділення поліції ОСОБА_16 (т. 2, а. п. 151).
Отже, у цьому кримінальному провадженні подальше досудове розслідування доручено в межах одного органу слідчому підрозділу Національної поліції нижчого рівня, уповноваженому на здійснення досудового розслідування, без порушення правил підслідності, які визначені у ст. 216 КПК України.
Таким чином, твердження захисника про недопустимість доказів з цих підстав не можна вважати слушними.
Стосовно доводів захисника щодо помилковості висновків суду першої інстанції про визнання недопустимими даних протоколу слідчого експерименту від 25 листопада 2014 року, який проведено за участю ОСОБА_7, та похідного доказу
Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Статтею 419 КПК України передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Частиною 1 ст. 87 КПК України регламентовано, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Слід наголосити, що кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості в порядку, передбаченому ст. 89 КПК України.
Разом з тим, як зазначалося вище, незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Так, з вироку місцевого суду вбачається, що цей суд, врахувавши приписи п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК України (у новій редакції - п. 1 ч. 3 ст. 87 цього Кодексу), які були чинними станом на 25 листопада 2014 року, дійсно не взяв до уваги докази сторони захисту, а саме відомості викладені в протоколі слідчого експерименту від 25 листопада 2014 року, мотивуючи своє рішення тим, що ця слідча дія була проведена зі свідком ОСОБА_7, якому надалі в цьому кримінальному провадженні було повідомлено про підозру.