Постанова
Іменем України
25 травня 2023 року
м. Київ
справа № 466/2075/21
провадження № 61-9082св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління поліції охорони у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2022 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке.
23 грудня 2019 року йому зателефонувала невідома жінка та повідомила, що з 23 грудня 2019 року охорона квартири АДРЕСА_1, здійснюватися не буде, у зв`язку з переходом Управління поліції охорони у Львівській області з телефонного зв`язку на радіозв`язок.
Відповідач здійснив відключення охорони квартири всупереч пункту 9.4 договору про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України за адресою: АДРЕСА_2 від 01 квітня 2008 року (далі - договір від 01 квітня 2008 року № 01-1852) та всупереч пункту 9.2 договору, розірвав зазначений договір.
З виписки за картковим рахунком щодо здійснення регулярних платежів у 2018 - 2019 роках йому стало відомо, що з його пенсійного рахунку на рахунок Управління поліції охорони у Львівській області, крім визначеної договором плати за надані послуги, з січня 2018 року до березня 2019 року перераховувались грошові кошти у сумі 300,00 грн, та з квітня до грудня 2019 року у сумі 350,00 грн. Проте додаткових угод до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852 з ним чи з його матір`ю ОСОБА_2 щодо розрахунку вартості охоронних послуг не укладалось.
09 січня 2020 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення трьох ключів від квартири та перерахування зайво сплачених коштів на його картковий рахунок, проте зазначена вимога залишилася без виконання.
Вважав, що діями та бездіяльністю відповідача йому завдано майнової шкоду у розмірі 11 960,96 грн, з яких: 7 650,00 грн - шахрайське списання грошових коштів з карткового рахунку; 400,00 грн - вартість виготовлення ключів; 3 910,96 грн - кошти, витрачені на купівлю медикаментів та огляд лікарів.
Крім того, йому завдано моральної шкоду, яка виражається у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я, яку він оцінює у 700 000,00 грн.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на підставі частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 11 960,96 грн на відшкодування майнової шкоди та 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 23 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстакнції, мотивоване тим, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, такий договір укладено між відповідачем та його матір`ю ОСОБА_2, а вона до суду з відповідним позовом не зверталася.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що 05 серпня 2022 року він заявив відвід колегії суддів апеляційного суду, оскільки під час розгляду справи № 466/2887/20 суддя-доповідач Крайник Н. П. зазначила, що також користується послугами відповідача. Проте, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів, у задоволенні відводу необґрунтовано відмовлено.
У порушення норм процесуального права його не було повідомлено про судове засідання, призначене на 19 серпня 2022 року.
Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема квитанції про оплату послуг з охорони квартири, товарних чеків, якими підтверджується придбання медикаментів, документів, які підтверджують надання медичних послуг, його заяву від 09 березня 2021 року, матеріали цивільної справи № 466/2787/20 та ухвалене в ній судове рішення. Не надали їм відповідної оцінки, а також не обґрунтували причини їх відхилення.
Оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимого доказу, а саме, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно отриманих коштів.
Суди не врахували, що згідно з частиною першою статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Він довів належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та понесеними ним збитками.
Крім того, суди не надали належної правової оцінки його доводам про те, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, не дослідили наданих на підтвердження зазначених обставин доказів, та не обґрунтували причини їх відхилення.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/17, від 14 липня 2021 року у справі № 127/13984/18; ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід; розгляд справи за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; недослідження зібраних у справі доказів; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Громов Ю. А., на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пункту 8 частини першої, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що відповідно до матеріалів справи № 466/2887/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області, третя особа ОСОБА_2, про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, 01 квітня 2008 року між ОСОБА_2 (матір`ю ОСОБА_1 ) та Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області укладений договір № 01-1852 про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України за адресою: АДРЕСА_2 .
27 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області підписаний додаток № 1 до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, згідно з яким, з 01 серпня 2008 року вартість охорони квартири становить 99,00 грн на місяць.
01 травня 2011 року між ОСОБА_2 та Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області підписаний додаток № 1 до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, згідно з яким, з 01 травня 2011 року вартість охорони квартири становить 110 грн.
01 червня 2016 року між ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності НАМ 354859, та Управлінням поліції охорони в м. Львові підписаний додаток № 1 до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, згідно з яким, з 01 червня 2016 року вартість охорони квартири становить 187,00 грн.
22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області, в якому, посилаючись неналежне виконання відповідачем договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, просив стягнути з відповідача 7 527,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2020 року у справі № 466/2887/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, з тих підстав, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, а отже, його права не є порушеними та не підлягають захисту в судовому порядку.
Суди встановили, що 23 грудня 2019 року відповідач припинив надання послуг з охорони квартири АДРЕСА_1 у звʼязку з переходом Управління поліції охорони у Львівській області з телефонного звʼязку на радіозвʼязок.
26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у відділенняПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" з метою зупинення регулярного платежу за послуги з охорони квартири, який здійснюється з його пенсійної картки. Йому було надано виписку за 2018-2019 роки за всіма регулярними платежами, які здійснювалися з його карткового рахунку.
ОСОБА_1 сплачував за послуги з охорони квартири з січня 2018 року до березня 2019 року щомісячно в розмірі 300,00 грн, а з квітня 2019 року до грудня 2019 року у розмірі 350,00 грн.
09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення трьох ключів (два від будинку та один від горища) та перерахування на його картковий рахунок зайво сплачених ним коштів.
09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони у Львівській області із заявою про перерахунок на його картковий рахунок зайво сплачених, на його думку, коштів в сумі 7 650,00 грн. Зазначену вимогу відповідач не виконав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вирішення вимоги про відшкодування майнової шкоди
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 та постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також той факт, що саме відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 520/4080/16).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, такий договір укладений між відповідачем та його матір`ю ОСОБА_2, яка до суду з відповідним позовом не зверталася. Доказів наявності договірних правовідносин між ним та відповідачем він надав.
Позивач не довів, що саме діями чи бездіяльністю відповідача йому завдано майнову шкоду у розмірі 11 960,96 грн.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 та постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/17 щодо застосування норм матеріального права.
Щодо вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.