Постанова
Іменем України
23 травня 2023 року
м. Київ
справа № 715/1197/19
провадження № 61-8255св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року у складі судді Маковійчук Ю. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користування житловим будинком шляхом виселення.
На обґрунтування позову посилалася на те, що на підставі договорів довічного утримання від 15 березня 2019 року № 634 та № 636, укладених між нею та ОСОБА_5, вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 129,7 кв. м, житловою площею 56,9 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1, та власницею земельної ділянки, на якій розташований зазначений житловий будинок.
У житловому будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вона та її батько ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, у будинку зареєстровані, але не проживають.
26 березня 2019 року вона попередила кожного із відповідачів про виселення з житлового будинку та заборону користуватися земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку у строк до 26 травня 2019 року. Проте відповідачі добровільно не бажають звільнити спірний житловий будинок, хоча ОСОБА_2 з сім`єю забезпечений житлом та земельними ділянками, які знаходяться у с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області.
З урахуванням наведеного просила суд усунути перешкоди у праві користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом виселення відповідачів з житлового будинку.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи членами сім`ї ОСОБА_5, набули сервітутного права користування цим житлом за фактом набуття статусу члена його сім`ї. Після припинення права власності ОСОБА_5 та набуття права власності на житловий будинок ОСОБА_1, вони не є членами її сім`ї. ОСОБА_2 має власне житло, а отже, право відповідачів на користування спірним житловим будинком підлягає припиненню на вимогу власника цього майна.
Щодо вирішення вимог до ОСОБА_4, то першої інстанції зазначив, що вона проживає у спірному житловому будинку разом із своєю малолітньою дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 . Іншого житла ОСОБА_4 не має та не володіє жодними житловими приміщеннями. Виселення ОСОБА_4 зі спірного житлового будинку призведе до втрати місця постійного проживання її малолітньої дитини ОСОБА_6 . Тому позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі не бажають добровільно звільнити житло, яке належить на праві власності ОСОБА_1, чим перешкоджають останній вільно, на власний розсуд користуватись та розпоряджатись своїм майном. Захист права власності позивачки переважає над правом відповідачів і втручання у право відповідачів на повагу до житла є легітимним та співрозмірним з переслідуваною законною метою - захист права власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили нотаріальної справи щодо оформлення договорів довічного утримання. Дослідження зазначеного доказу має важливе значення для правильного вирішення справи. Зокрема у пункті 6 договору довічного утримання зазначено, що будь-якої добудови, перебудови чи самочинного перепланування зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами не проводилось. Проте у період з 2012 року до 2018 року відповідачі здійснили добудову та реконструкцію житлового будинку. Суд першої інстанції, аналізуючи підставу набуття позивачкою права власності на спірний будинок, не врахував, що у договорі довічного утримання від 15 березня 2019 року зазначені неправдиві відомості, оскільки він був укладений на підставі дубліката технічного паспорта від 08 лютого 2018 року, який виготовлений із зазначенням відомостей про нерухоме майно станом на 07 лютого 2012 року.
Суд першої інстанцій вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення про виселення відповідачів на підставі частини другої статті 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проте позивачка таких вимог не заявляла, а посилалася на статтю 405 ЦК України.
Також суд першої інстанції з власної ініціативи долучив до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суди не врахували, що відповідачі тривалий час проживають у спірному будинку та мають тривалий зв`язок зі спірним будинком як із житлом.
Касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог до ОСОБА_4, а тому Верховний Суд відповідно до вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані рішення в зазначеній частині не переглядає.
Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 11 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц;
недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);
встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У жовтні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили порушення їхнього права на житло та недобросовісності дій сторін при укладенні договору довічного утримання та проведення ними самочинної добудови та реконструкції житлового будинку спростовуються змістом рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2021 року у справі № 715/1588/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про встановлення факту спільного будівництва, визнання права власності на частку нерухомого майна та будівельних матеріалів, визнання недійсним договору довічного утримання.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки проживання відповідачів у спірному будинку позбавляє позивачку можливості виконувати умови договору довічного утримання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставах, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що 15 березня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір довічного утримання № 635, відповідно до умов якого відчужувач передає у власність, а набувач приймає у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розміщений на АДРЕСА_1 .
15 березня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір довічного утримання № 637, відповідно до умов якого відчужувач передає у власність, а набувач приймає у власність земельну ділянку загальною площею 0,1869 га, кадастровий номер - 7321086400:01:001:0072. Місце розташування земельної ділянки - с. Стерче Глибоцького району Чернівецької області.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка кадастровий номер 7321086400:01:001:0072 за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 березня 2019 року №159759239 та договорами довічного утримання від 15 березня 2019 року № 634 та № 636.
Крім позивачки в житловому будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6
ОСОБА_5 у житловому будинку зареєстрований, однак не проживає.
ОСОБА_2 на праві приватної власності на час пред`явлення позову належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 липня 2019 року № 174632792), який він відчужив за договором купівлі-продажу від 12 січня 2021 року ОСОБА_7 .
Крім того, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,7691 га, кадастровий номер 7321085400:01:004:0408, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Тереблеченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області та земельна ділянка площею 0,2899 га, кадастровий номер 7321085400:01:006:0226, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Тереблеченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області.
26 березня 2019 року ОСОБА_1 направила відповідачам попередження про виселення у строк до 26 травня 2019 року з спірного житлового будинку, та попередження про припинення користування земельною ділянкою площею 0,1869 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер 7321086400:01:001:0072.
Також встановлено, що відповідачі не бажають добровільно звільнити житло, яке належить на праві власності ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.