Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 367/3254/15-ц
провадження № 61-513св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Саранюк Л. П. від 24 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., від 03 листопада 2022 року.
Короткий зміст заявлених вимог
1. У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" (далі - КП "Святошинське лісопаркове господарство"), ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.
2. Свої позовні вимоги перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, мотивував тим, щопрокуратурою Київської області за результатами перевірки законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. Зокрема, рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
3. На підставі вказаного рішення селищної ради на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 217588 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0084, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у місті Ірпені за № 011096601151.
4. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2010 року ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .
5. Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває в постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", а її передача у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Лісового кодексу України (далі - ЛК України).
6. Вказана земельна ділянка, відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, знаходиться на території національного природного парку "Голосіївський" та відноситься до земель природно-заповідного фонду.
7. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
8. Прокурор також вказував, що про допущені порушення довідався після перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови від 16 травня 2014 року № 51, тому позовну давність при пред`явленні позову не пропущено.
9. Ураховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217588, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0084, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0084, вартістю 36 671,20 грн.
10. Справа судами переглядалась неодноразово.
Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій
11. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, відмовлено.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при виділенні земельної ділянки було порушено норми ЗК України та ЛК України, однак прокурор звернувся з позовом до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.
13. Оригінали рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на вулицях Київській та Щорса в селищі Гостомель Київської області, а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися відповідні рішення, були надані для вивчення прокурору міста Ірпеня Київської області 25 жовтня 2010 року, коли був чинним пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), і позовна давність не поширювалася на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
14. Оскільки 15 січня 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким було виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, то саме з цієї дати почався відлік позовної давності, яка спливла 15 січня 2015 року.
15. Постановою апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів, які вказують на те, що земельна ділянка була передана у власність фізичної особи з порушенням вимог чинного законодавства та такою передачею було порушено права Кабінету Міністрів України.
17. Апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка у власність ОСОБА_2 була виділена 11 березня 2010 року, тоді як межі парку "Голосіївський" було розширено у травні 2014 року, а отже посилання прокурора на виділення земельної ділянки за рахунок території парку "Голосіївський" є необґрунтованими.
18. Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
19. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив питання, чи розширення території парку "Голосіївський", визначене Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", передбачено за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", чи за рахунок земель держави в особі Кабінету Міністрів України; не перевірив, у чиєму розпорядженні перебувала спірна земельна ділянка до моменту передачі у приватну власність, чи дійсно КП "Святошинське лісопаркове господарство" було постійним користувачем цієї земельної ділянки та чи передавалась вона державі в особі Кабінету Міністрів України.
20. Крім того, апеляційним судом не враховано, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 22 липня 1967 року № 566 в межі селища Гостомель включено село Мостище (територія сучасних вулиць Київської і Щорса). Згідно з рішенням Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 "Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) рад депутатів трудящих Київської області" було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом з адміністративними межами селища Гостомель, яке входило до складу міста Ірпінь. Зазначені рішення не скасовані та є чинними.
21. Також апеляційний суд не перевірив, чи знаходиться спірна земельна ділянка в межах населеного пункту селища Гостомель, у чиєму розпорядженні перебуває ця ділянка, чи має право Кабінет Міністрів України розпоряджатися нею. Отже, фактично апеляційний суд не з`ясував, чи порушені права держави в особі саме Кабінету Міністрів України оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування та видачею на його підставі державного акта на право власності на цю земельну ділянку, а також її подальшим відчуженням.
22. Крім того, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18).
23. Постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року залишено без змін.
24. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовисновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
25. Посилання Кабінету Міністрів України на те, що про порушення права йому стало відомо лише з позовної заяви прокурора у 2015 році, не заслуговують на увагу, оскільки КП "Святошинське лісопаркове господарство", яке на час прийняття рішення Гостомельською селищною радою Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" здійснювало лісогосподарську діяльність на закріпленій території, протягом 2009-2011 років повідомляло як правоохоронні органи (в тому числі органи прокуратури), так і інші контролюючі органи про відчуження земельних ділянок, в тому числі й спірної. Тому Кабінет Міністрів України міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила.
26. Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційну скаргу прокурора Київської області задоволено частково.
27. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку змінено, шляхом викладення їхніх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
28. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в резолютивних частинах щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог по суті залишено без змін.
29. Постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
30. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку у зв`язку з пропуском строку позовної давності, не звернули увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
31. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
32. Отже, заявлені в цій справі першим заступником прокурора Київської області позовні вимоги про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га, а також про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217588, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0084 площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, визнані такими, що не відповідають належному способу захисту.
33. Однак апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції не звернув уваги на те, що у спірних правовідносинах важливо встановити не момент, коли позивачу стало відомо про порушення його права власності, яким фактично є результат проведеної прокуратурою перевірки або пред`явлення цього позову, а коли Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про вибуття з володіння держави відповідного майна. Тобто дослідження та оцінка моменту вибуття нерухомого майна у будь-якому виді з власності позивача і встановлення обізнаності Кабінету Міністрів України із самим фактом такого порушення права власності має здійснюватися в сукупності спірних відносин, які виникли між сторонами і стали наслідком звернення з цим позовом.
34. Апеляційний суд, перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності при зверненні з цим позовом, таких обставин не встановив і не зазначив, з якого часу Кабінет Міністрів України міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, не звернув уваги на те, що юридична особа КП "Святошинське лісопаркове господарство" і держава є різними суб`єктами права. При цьому відносини підпорядкування, в яких знаходиться КП "Святошинське лісопаркове господарство" до територіальних органів, діяльність яких спрямовується і координується Урядом, саме по собі не є доказом того, що державі в особі відповідного органу були відомі чи мали бути відомі обставини, про які знав інший суб`єкт права - юридична особа, зокрема відповідне підприємство.
35. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було здійснене Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею.
36. Подібні висновки щодо незаконності розпорядження Гостомельської селищної ради Київської області землями КП "Святошинське лісопаркове господарство" та Національного природного парку "Голосіївський" викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 367/3240/15-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, на які послався заявник в касаційній скарзі.
37. Апеляційний суд не з`ясував чи витребування майна в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном, чи відповідає така мета загальним інтересам суспільства.
38. Крім того, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, апеляційний суд не встановив, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їхнього володіння. Отже, суд не дотримався балансу інтересів сторін при вирішенні справи щодо витребування у відповідача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.
39. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки укладеному між первісним набувачем та останнім набувачем договору купівлі-продажу від 10 червня 2010 року. Судом не досліджено належним чином зазначений договір, його зміст, не з`ясовано правовідносини, які виникли з цього договору, тобто не встановлено обставин набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність.
40. Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову змінено. У решті рішення залишено без змін.
41. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до вимог частини дев`ятої статті 149 ЗК України повноваження Кабінету Міністрів України щодо виділення земельних ділянок державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні, а саме лісів, виникає у разі вилучення таких земельних ділянок в обсязі понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб. При цьому ця норма передбачає повноваження і інших органів на вчинення розпорядження державними землями, в тому числі землями лісового фонду.
42. Кабінет Міністрів України був би уповноважений на здійснення вказаних дій (відтак і представлення інтересів держави у спірних правовідносинах) у разі вилучення земельної ділянки лісу для не лісогосподарських потреб одним масивом площею понад 1 гектар. В той жде час предметом спору у цій справі є питання щодо земельної ділянки, яка має площу лише 0,1 га, що в 10 разів є меншим від розміру землі, відносно якої у Кабінету Міністрів України виникають повноваження на представлення інтересів держави у подібного роду правовідносинах.
43. Таким чином, Кабінет Міністрів України не є тим органом, який уповноважений представляти інтереси держави у цих правовідносинах. Отже прокурор, використавши надані йому повноваження самостійно обирати особу, від імені якої він звертається до суду, пред`явив позов у цій справі саме від імені Кабінету Міністрів України. За таких умов ті інтереси держави, які має право представляти вказаний орган, порушені не були, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги
44. 09 січня 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.
45. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій прокурор зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-805цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 367/3829/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 367/3527/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 367/3240/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 367/2528/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 367/3256/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 367/3255/15, від 27 травня 2020 року у справі № 367/4664/15, від 17 червня 2020 року у справі № 367/3381/15, від 26 травня 2021 року у справі № 367/3381/15, від 22 грудня 2021 року у справі № 367/3253/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 367/3252/15-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, від 31 серпня 2022 року у справі № 367/5171/17, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
46. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, не звернув увагу на те, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 60 громадянам (включно і ОСОБА_2 ) єдиним масивом в районі вулиць Київська і Щорса. Отже рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V одночасно передано лісових земель безкоштовно у приватну власність громадян загальною площею значно більшою ніж 1 га. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що в цій справі Кабінет Міністрів України не є тим органом, який уповноважений представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, чим обмежив право Кабінету Міністрів України на судовий захист порушених інтересів держави.
47. Крім того, в порушення вимог статті 261 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не встановлено, з якого моменту власне у Кабінету Міністрів України виникло право на звернення до суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
48. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року поновлено заступнику керівника Київської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 367/3254/15-ц.
49. Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу № 367/3254/15-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
50. Селище міського типу Гостомель Київської області було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1938 року в існуючих межах Гостомельської сільради Київської області.
51. Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 22 липня 1967 року село Мостище було віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області.
52. Згідно з рішенням виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року "Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) рад депутатів трудящих Київської області" було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами селища Гостомель, який входив до складу м. Ірпінь.
53. Рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
54. На підставі вказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096601151.
55. Відповідно до Указу Президента України "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" від 01 травня 2014 року змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6 462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.
56. Указом Президента України "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" від 01 травня 2014 року Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача. Тобто земельна ділянка виділена задовго до зміни меж національного природного парку "Голосіївський", до того ж межі цього природного парку до цього часу не встановлені.
57. На запит прокуратури Київської області Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області повідомило, що в зв`язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку "Голосіївський", Управління не має можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку "Голосіївський" (в тому числі спірної земельної ділянки).
58. Відповідно до відповіді КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 21 листопада 2014 року № 873 згідно з статутом підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Також в цьому листі зазначено, що з листа прокуратури м. Києва стало відомо, що протягом 2011-2012 років пред`явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок (т. 1, а. с. 25).
59. Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га (т. 1, а. с. 37, 38).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
60. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.
61. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
62. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
63. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
64. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
65. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
66. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
67. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
68. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.