Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 753/11421/18
провадження № 61-21313св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Київська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду
м. Києва від 12 листопада 2019 року у складі судді Трусової Т. О.
та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року
у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., у справі за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Київська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави
в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що Київською місцевою прокуратурою № 2 виявлено факт незаконного вибуття з державної власності нерухомого майна - об`єкта незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу загальною площею 6 388 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .
27 серпня 1997 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву як власником та спільним українсько-британським підприємством (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) "Райз-Інвест" укладено договір купівлі-продажу № 504 об`єкта приватизації - об`єкта незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу загальною площею 6388 кв. м, розташованого на
АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 5 договору покупець був зобов`язаний завершити будівництво об`єкта упродовж 5 років, тобто
до 27 серпня 2002 року.
У подальшому між сторонами неодноразово укладалися угоди, якими вносилися зміни до вказаного пункту договору щодо продовження строків завершення будівництва об`єкта. Також ухвалою Господарського суду
м. Києва від 11 грудня 2012 року у справі № 5011-38/14635-2012 між вказаними сторонами затверджено мирову угоду, відповідно до якої внесено зміни до п. 5 вказаного договору купівлі-продажу від 27 серпня 1997 року щодо продовження строків завершення будівництва до 27 серпня 2015 року. Незважаючи на зазначене, умови договору купівлі-продажу в частині закінчення будівництва об`єкта у вказаний строк товариство не виконало.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 травня 2017 року у справі
№ 910/3438/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року, задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, розірвано договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу № 504 від 27 серпня 1997 року та зобов`язано ПАТ "Компанія Райз" повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву за актом приймання-передачі. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що оскільки товариством порушено умови договору щодо завершення будівництва лікарні, то відповідно до п. 7.3 договору такий правочин підлягає розірванню, а спірний об`єкт - поверненню у власність продавця, тобто державі.
Разом із тим, як було встановлено прокуратурою, 11 травня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Герасименко Н. М. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за № 926958480000 про реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 . Підставою таких дій зазначено рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2009 року у справі
№ 2-4409/2009 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного майна від 25 червня 2002 року, укладеного між ОСОБА_1 та фірмою "ТЕВікс", та визнання за ОСОБА_1 права власності на нього.
Разом із тим, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 березня
2011 року у справі № 22-2183/11, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 13 липня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Таким чином, відповідачем набуто право власності на спірне майно на підставі скасованого судового рішення.
Оскільки спірне майно вибуло з державної власності і цим майном
ОСОБА_1 володіє без відповідної правової підстави, таке майно підлягає витребуванню з незаконного володіння в порядку статей 387,
Посилаючись на зазначені обставини, Київська місцева прокуратура № 2
в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада
2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 17 листопада 2021 року, позов задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь Регіонального відділення
Фонду державного майна України по місту Києву об`єкт незавершеного будівництва - лікувально-оздоровчий комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 926958480000.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що зважаючи на встановлену судом недійсність укладеного між фірмою "ТЕВікс" та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна та скасування рішення суду, ухваленого щодо цього майна, наявні підстави для висновку про те, що спірне майно вибуло
з володіння власника поза його волею. Відсутність рішення власника, спрямованого на відчуження спірного майна, свідчить про те, що
ОСОБА_1 володіє ним незаконно, без відповідної правової підстави,
а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України.
При цьому суди вважали, що звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву є законним і обґрунтованим. У цьому випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що спірне майно перебуває у незаконному володінні відповідача, що позбавляє державу в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву ефективно та виключно в інтересах держави володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом державної власності, а отже, підриває економічні засади та порушує інтереси держави.
Відмовляючи у застосуванні позовної давності до вимог прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем, що був виконаний 11 травня 2016 року, позивачу стало відомо під час розгляду Господарським судом м. Києва справи № 910/3438/17, провадження в якій відкрито 03 березня 2017 року,
а з цим позивом позивач звернувся у червні 2018 року, тобто в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 12 листопада 2019 року.
У серпні 2022 року справу № 753/11421/18 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, оскільки не з`ясовано, чи перебував спірний об`єкт незавершеного будівництва на балансі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, чи вибув цей об`єкт із володіння власника (держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву) поза його волею.
Судами не надано належної оцінки доказам у справі, зокрема,
не досліджено договір купівлі-продажу від 27 серпня 1997 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та спільним українсько-британським підприємством (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) "Райз-Інвест", як такий,
що укладено без нотаріального посвідчення, а тому відповідно до вимог статей 47, 227 ЦК УРСР (чинного на момент укладання правочину) правочин є недійсним, а отже, всі подальші продовження строку на виконання умов договору є незаконними. У зв`язку з тим, що спірний об`єкт, на думку ОСОБА_1, не належить Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву, відсутні підстави для витребування майна, оскільки в порядку статті 388 ЦК України звернутися з позовом може лише власник.
У порушення вимог процесуального права, суди не звернули увагу на те, що у випадках звернення до суду із позовом прокурора, позовна давність обчислюється з моменту, коли про порушене право довідався або міг довідатися позивач (а позивачу було про це відомо ще у 2012 році, зокрема, коли ухвалою Господарського суду м. Києва від 11 грудня 2012 року у справі № 5011-38/14635-2012 затверджено мирову угоду), а саме майно перебувало на праві власності у ОСОБА_1 ще з 2009 року. Вказане свідчить про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених
у справах № 3-23гс14, № 6-152цс14, № 6-68цс15, № 3-21гс15.
Крім того, прокурором не надано доказів на підтвердження того, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву здійснює захист інтересів держави неналежним чином або всупереч вимогам законодавства, що свідчить про відсутність підстав для звернення з позовом прокурором.
Доводи інших учасників справи
У липні 2022 року керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки факт належності спірного майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили, а функції власника зазначений орган здійснює відповідно до законодавства, а не правовстановлюючих документів.
Судами зроблено правильний висновок про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки реєстрація права власності за відповідачем здійснена 11 травня 2016 року, а із позовом позивач звернувся у 2018 році, тобто в межах трирічного строку, визначеного законом.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором, оскільки із дотриманням вимог статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором обґрунтовано підстави звернення до суду з позовом та необхідність захисту інтересів держави.
У липні 2022 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву подало до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, у яких підтримує доводи відзиву, поданого керівником Дарницької окружної прокуратури міста Києва, та просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити оскаржувані судові рішення без змін.
При цьому Регіональне відділення Фонду державного майна України
по місту Києву посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, які не спростовують законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 27 серпня 1997 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавцем) та Спільним українсько-британським підприємством (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) "Райз-Інвест" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва № 504, відповідно до умов якого продавець продав об`єкт незавершеного будівництва - лікарню на
400 ліжок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2,
а покупець купив об`єкт незавершеного будівництва і зобов`язався сплатити за нього визначену договором ціну (а. с. 17-19, т. 1).
Згідно з умовами, визначеними пунктом 5 цього договору, покупець був зобов`язаний закінчити будівництво основного корпусу протягом 3 років,
а будівництво всього об`єкта - протягом 5 років.
На виконання умов договору 17 березня 1998 року вказане майно передано покупцю за актом приймання-передачі № 579 (а. с. 20, т. 1).
На підставі договору купівлі-продажу (відчуження) нерухомості
від 23 жовтня 1998 року Спільне українсько-британське підприємство
(у формі товариства з обмеженою відповідальністю) "Райз-Інвест" відчужило об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою:
АДРЕСА_1, на користь ПП "Агропостачання" (а. с. 21-23, т. 1).
За договором купівлі-продажу від 05 листопада 1998 року
ПП "Агропостачання" відчужило об`єкт незавершеного будівництва
ЗАТ "Компанія "Райз" (назву якого було змінено на ПАТ "Компанія "Райз"
(а. с. 24-25, т. 1).
У подальшому Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та ПАТ "Компанія "Райз" неодноразово укладали угоди, якими погоджували продовження строків завершення будівництва об`єкта.
Так, на підставі угоди від 24 червня 2003 року строки завершення будівництва були продовжені до 31 грудня 2005 року (а. с. 26, т. 1), а згідно з договором від 27 січня 2015 року про внесення змін до вказаної угоди - до 27 серпня 2015 року (а. с. 28-29, т. 1).
Проте умови договору щодо строків завершення будівництва об`єкта
ПАТ "Компанія "Райз" не виконало, у зв`язку з чим Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про розірвання договору та зобов`язання повернути майно.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 травня 2017 року у справі
№ 910/3438/17, яке набрало законної сили, розірвано договір від 27 серпня 1997 року № 504 купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - лікарні на 400 ліжок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та зобов`язано ПАТ "Компанія "Райз" повернути вказаний об`єкт Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву за актом приймання-передачі.
Під час розгляду справи стало відомо, що 11 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу - державним реєстратором Герасименко Н. М. здійснено реєстрацію права власності на незавершене будівництво лікувально-оздоровчого комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 926958480000) за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу
від 25 червня 2002 року, укладеного між комерційним виробничим товариством "ТЕВікс" та ОСОБА_1, акта приймання-передачі
від 10 листопада 2002 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2009 року у справі № 2-4409/2009 про визнання вищевказаного договору дійсним та визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва (індексний номер рішення - 29691642; номер запису про право власності - 14598668).
Разом із тим, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 березня
2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року, скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня
2009 року у справі № 2-4409/2009 та ухвалено нове рішення про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення мотивовано тим, що позивач
не довів факт ухилення фірми " ТЕВікс" від нотаріального посвідчення договору і втрату можливості такого посвідчення на час розгляду справи,
а також не надав доказів наявності рішення виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів або відповідної місцевої адміністрації про надання згоди на відчуження об`єкта незавершеного будівництва, що було обов`язковою умовою нотаріального посвідчення таких угод відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій у редакції від 03 червня 2002 року (а. с. 154-156, 157-158, т. 1).
У справі № 910/3438/17 встановлено, що приватним нотаріусом зареєстровано право власності на спірне майно за ОСОБА_1
на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили та
в подальшому було скасоване. Крім того, договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва між фірмою "ТЕВікс" та ОСОБА_1 було укладено без додержання передбаченої законом нотаріальної форми,
а саме: статті 227 ЦК Української РСР (чинного на час укладення цього договору), що відповідно до частини першої статті 47 цього Кодексу тягне за собою його недійсність, а відповідно до норм законодавства недійсна угода (правочин) не створює жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з її недійсністю. За таких обставин і реєстраційне посвідчення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна не породжує правових наслідків.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві та поясненнях на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, Київська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву просила витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухомого майна - об`єкта незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу загальною площею 6 388 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зважаючи на встановлену судом недійсність укладеного між фірмою "ТЕВікс" та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна та скасування рішення суду, ухваленого щодо цього майна, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею. Відсутність рішення власника - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, спрямованого на відчуження спірного майна, свідчить про те, що ОСОБА_1 володіє ним незаконно, без відповідної правової підстави, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України.
При цьому суди вважали, що звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву є законним і обґрунтованим та реалізованим у межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на таке.
Щодо представництва інтересів держави прокурором
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про прокуратуру" у випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно,
не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє,
не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року
у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороноюу спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.