Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 473/4304/21
провадження № 61-8352св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Вонесенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Вознесенської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду в складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Лівінського І. В. від 09 червня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вознесенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Вознесенської міської ради (далі - ЗОШ № 7) про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка працює на посаді вчителя у ЗОШ № 7. 04 листопада 2021 року керівництво закладу письмово повідомило її про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 на період дії карантину та попередило про те, якщо до 08 листопада 2021 року вона не надасть документ про проведення щеплення або довідку про абсолютне протипоказання, то її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Наказом № 57-К від 10 листопада 2021 року її відсторонено від роботи з 11 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати з посиланням на статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказ МОЗ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153 та постанову КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Проте роботодавець не має правових підстав примушувати працівників вакцинуватись від коронавірсуної хвороби, оскільки обов`язок пройти обов`язкове щеплення не передбачено трудовим контрактом або посадовою інструкцією, а відмова працівника від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни. Відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, що позбавило її джерела існування, є порушенням конституційного права на працю, яке закріплене як національною правовою системою, так і міжнародним законодавством. Профілактичне щеплення від COVID-19 встановлено законом як обов`язкове, а тому застосування частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є безпідставним.
Посилаючись на порушення трудових прав, передбачених Конституцією України та КЗпП України, в тому числі і права на отримання заробітної плати, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ № 57-К від 10 листопада 2021 року, зобов`язати відповідача допустити її до виконання трудових обов`язків та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення з розрахунку 14 887,36 грн на місяць, а також відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії керівництва закладу загальної середньої освіти щодо відсторонення від роботи вчителя ОСОБА_1 здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства та інших нормативних актів, які передбачають обов`язковість щеплень проти COVID-19 для певної категорії працівників та наслідки невиконання цих вимог. При цьому, хоча обов`язковість щеплень і є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), суд дійшов висновку, що таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, зокрема, забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і дітей. Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, які мають превалювати над особистими інтересами працівника.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 грудня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського районного суду від 09 липня2022 року, у якій просить скасувати зазначену постанову та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2018 року в справі № 465/2454/16-ц та від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року ЗОШ № 7 подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Зазначає, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не надала відповідачу доказів вакцинації проти Covid-19, або документів, що підтверджують протипоказання проти такої вакцинації, а відтак оспорюваний наказ відповідачем видано у відповідності до законодавства України, він є законним та не підлягає скасуванню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 473/4304/21 з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від Верховного Суду від 10 листопада 2022 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено провадження у вказаній справі до закінчення розгляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року касаційне провадження у вказаній справі поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що сторони перебувають у трудових відносинах з 2001 року, ОСОБА_1 займає посаду вчителя в освітньому закладі.
04 листопада 2021 року ОСОБА_1 вручене повідомлення керівника установи про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, для працівників закладів освіти обов`язковим є профілактичне щеплення від COVID-19 та запропоновано позивачці до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує проведення такого щеплення або довідку про протипоказання щодо його проведення.
Наказом № 57-К ЗОШ № 7 від 10 листопада 2021 року ОСОБА_1, вчителя географії, історії та мистецтва, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 11 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року (далі - Постанова), керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).
Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236", Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" позивачка має надати документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.
Також ОСОБА_1 роз`яснено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 04 листопада 2021 року.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.