Постанова
Іменем України
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 367/3485/15-ц
провадження № 61-21269св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Шиповича В. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1,
треті особи: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову і рішень судів попередніх інстанцій
У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, треті особи: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" (далі - КП "Святошинське лісопаркове господарство"), ОСОБА_2, про визнання рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 прокуратурою виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області у приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
Так, рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 та передано їй безоплатно у власність вказану земельну ділянку.
09 листопада 2010 року ОСОБА_2 на підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування отримала державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, а 18 листопада 2010 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужила її ОСОБА_1 .
Рішення селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться поза межами населеного пункту смт Гостомель Київської області. Землі лісового фонду за межами населених пунктів не можуть передаватися до комунальної власності, проте на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісового господарства та знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. Погодження на вилучення з постійного користування зазначеної земельної ділянки КП "Святошинське лісопаркове господарство" не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.
Отже, спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Крім того, ця земельна ділянка є територією національного природного парку "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду. Про вказані порушення земельного законодавства прокурор довідався лише після проведення перевірки на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року, тому строк позовної давності не пропущено.
Посилаючись на наведені обставини, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд визнати недійсними рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, та державний акт на право власності на земельну ділянку від 09 листопада 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_2, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1500 га, на АДРЕСА_1 .
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 з порушенням земельного законодавства, у тому числі з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та без її вилучення із Державного лісового фонду України. У 2010 році прокуратурою проводилась перевірка законності надання у власність громадян земельних ділянок, у тому числі на АДРЕСА_1, тому прокурором пропущено позовну давність, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки з позовом прокурор звернувся лише у травні 2015 року.
Постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд, вирішуючи спір, послався на те, що прокурор дізнався про порушення земельного законодавства у 2010 році, коли отримав оригінали рішень Гостомельської селищної ради Київської області, проте матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому не встановивши, коли про порушення свого права дізнався Кабінет Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду, ухвалив рішення з порушенням норми статті 261 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності. У відповіді КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 21 листопада 2014 року № 873 зазначено, що з листа Прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років пред`явлено 18 позовів про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок. Протягом 2010-2011 років на адресу Гостомельської селищної ради прокурор м. Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направляв вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 по непарній стороні, із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок.
Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не встановив, коли про порушення свого права на спірну земельну ділянку дізнався Кабінет Міністрів України - матеріальний позивач у справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову прокурора.
Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-Х/ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361644, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0030, площею 0,1500 га.
Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0030, площею 0,1500 га, вартістю 167 881,32 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га.
Разом з цим місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що прокурором пропущено позовну давність. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, коли Кабінету Міністрів України стало відомо про оспорюване рішення Гостомельської селищної ради. Прокуратура довідалася про допущені порушення лише після перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51. Вказані обставини відповідачами не спростовані.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/762/15, Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15.
У травні 2022 року Київська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята за повного з`ясування фактичних обставин справи, на підставі належно оцінених доказів, наданих сторонами, судом правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норм процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін.
Обставини, встановлені судами
Cелище міського типу Гостомель утворено відповідно до указу Президії Верховної Ради Української РСР від 15 листопада 1938 року № 39/22 в існуючих межах Гостомельської сільради (а. с. 215 т. 1).
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 22 липня 1967 року № 566 село Мостище віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області (а. с. 78 т. 1).
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 "Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області" затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами смт Гостомель, який входив до складу міста Ірпінь (а. с. 74 - 77 т. 1).
Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 10 т. 1).
21 жовтня 2010 року на підставі вказаного рішення Гостомельської селищної ради Київської області ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361644 (а. с. 8 т.1).
На підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2010 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 (а. с. 11 - 14 т. 1).
Відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.
Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015 - 2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку "Голосіївський", без вилучення у землекористувача (а. с. 31 т. 1).
Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів у Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га, за результатами якої встановлено, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" (а. с. 38, 39 т. 1).
У листі КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 21 листопада 2014 року № 873 зазначено, що згідно зі статутом підприємства, зареєстрованим Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території (а. с. 135, 136 т. 1).
Правове обґрунтування
Щодо правового статусу спірної земельної ділянки
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.
Згідно зі статтями 83, 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до статті 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.