Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 565/268/22
провадження № 61-9490св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Вараський ліцей № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області, Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Бузановим Дмитром Вікторовичем, на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 березня 2022 року у складі судді Малкова В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вараського ліцею № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області, Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, допуску до роботи, зобов`язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Позовна заява мотивована тим, що вона працює у Вараському ліцеї № 1 на посаді вчителя української мови та літератури. Наказом Вараського ліцею № 312-к/тр від 05 листопада 2021 року її з 08 листопада 2021 року відсторонено від роботи у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 без збереження заробітної плати та до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від роботи.
Вважала даний наказ прийнятим з порушенням вимог статті 43 Конституції України, КЗпП України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Вараського ліцею № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області № 312-к/тр від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи учителя української мови та літератури ОСОБА_1";
- зобов`язати Вараський ліцей № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області допустити її до роботи на посаді вчителя української мови та літератури у Вараському ліцеї № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області;
- зобов`язати Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради здійснити нарахування та виплату їй заробітної плати в період з дати відсторонення, тобто 08 листопада 2021 року до дати допуску її до роботи шляхом виконання посадових обов`язків згідно з посадовою інструкцією вчителя української мови та літератури Вараського ліцею № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивоване тим, що дії відповідача по відстороненню позивача від роботи без збереження заробітної плати є правомірними і виправданими, оскільки на момент відсторонення позивача від роботи склалася складна ситуація із кількістю хворих на коронавірус, особливою небезпекою цього захворювання. Дії відповідача мали на меті забезпечення сталого функціонування підприємства, яке належить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Суд першої інстанції вважав, що відповідач, відсторонюючи позивача від роботи у зв`язку з тим, що позивач не надав підтвердження проведення курсу вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19, діяв відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", статті 46 КЗпП України, листа Володимирецького управління Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області від 03 листопада 2021 року "Про відсторонення працівників від роботи" (яке по своїй суті і змісту є поданням про відсторонення від роботи працівників, яким не проведене обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19). Відтак, відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу № 312-к/тр від 05 листопада 2021 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Д. В. залишено без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 березня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно визначено обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством та відповідає до вимог п. 41-6 постанови Кабінету міністрів України № 1236 (в оновленій редакції).
Національне законодавство не містить норм, які дозволи б примусову вакцинацію громадян. Однак, у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати окремих працівників від роботи без виплати заробітної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 березня 2022 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2023 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що за відсутності у роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є неправомірним.
Зазначає, що в оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, вона, починаючи з 08 листопада 2021 року до моменту відсторонення, відмовлялася або ухилялася від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами підтверджується факт відмови чи ухилення.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, відтак оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.
Саме по собі посилання позивача на незаконність вимог щодо щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19 не є законною та обґрунтованою підставою для ухилення від такого щеплення або відмови від нього.
У грудні 2022 року Вараський ліцей № 1 Вараської міської територіальної громади Рівненської області подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що обставина ухилення позивача від проведення щеплення проти COVID-19 доведена належними письмовими доказами, які не спростовані позивачем.
Посилається на те, що обставина зупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 на підставі наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 не є доказом незаконності самого відсторонення позивача та не є підставою втрати чинності наказу про відсторонення позивача від роботи.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 працює у Вараському ліцеї № 1 вчителем української мови та літератури.
Наказом Вараського ліцею № 312-к/тр від 05 листопада 2021 року позивача з 08 листопад 2021 року відсторонено від роботи у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 без збереження заробітної плати та до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від роботи.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Бузановим Д. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку про те, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";