ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2023 року
м. Київ
справа № 816/1450/16
касаційне провадження № К/9901/39665/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу адвоката Дворника Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 (суддя - Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (головуючий суддя - Калитка О.М., судді - Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Інспекція, відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.0332016 №0001701305/396.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не отримував від банку будь-яких додаткових благ, сума заборгованості, яку анулював банк, позивачу не виплачувалася та не нараховувалася, така сума не є додатковим благом і відповідно не підлягає оподаткуванню. Вказував на те, що до складу прощеного боргу входять нараховані кредитором проценти та штрафні санкції, прощення яких не є додатковим благом і не включається до загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 21.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що анулювання основного боргу за кредитним договором є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який підлягає оподаткуванню згідно абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу, у зв`язку з чим позивач повинен був нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються особами за результатами річного декларування на суму основного боргу, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.
Позивач оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, в касаційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на те, що суди не надали належної правової оцінки структурі прощеного боргу, зазначаючи, що до анульованого боргу банком включені суми за основним боргом, штраф, проценти та пеня. Вважає, що штраф, проценти та пеня не є додатковим благом позивача і не можуть бути виключені ним до складу його доходу.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.05.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 23.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди установили, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік, за результатами якої складено акт від 04.03.2016 №147/16-3-13-05/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником податків вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, в результаті чого визначено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на суму 80318,19 грн.
На підставі висновків акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2016 №0001701305/396, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 100397,74 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 80318,19 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 20079,55 грн.
Підставою для прийняття оспорюваного рішення контролюючого органу стало отримання позивачем у 2014 році доходу у вигляді додаткового блага, а саме - прощеної (анульованої) кредитором АТ "Дельта Банк" суми боргу за договором про надання споживчого кредиту №11247112000 від 05.11.2007 та, як наслідок, наявність у позивача обов`язку самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у податковій декларації про отримані доходи та майновий стан за 2014 рік.
Мотивуючи наведені твердження, відповідач посилався на те, що АТ "Дельта Банк" включило суму анульованого (прощеного) боргу позивачу розмірі 473892,87 грн до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку (звіт 1ДФ) за підсумками 2014 року (ознака доходу 126), що підтверджено листом АТ " Дельта Банк " від 03.12.2015.
Також, судовими інстанціями установлено, що між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем (позичальник) 29.05.2014 укладено додатковий договір №1 до договору про надання споживчого кредиту №11247112000 від 05.11.2007, за умовами якого сторони домовились, що пункти 3 та 4 цього додаткового договору починають застосуватися з моменту здійснення Позичальником сплати заборгованості за договором в розмірі не менше 16000 доларів США.
Згідно з пунктом 3 цього договору сторони домовилися здійснити погашення (анулювання) боргу за договором на суму в розмірі 473892,87 грн.
Пунктом 4 цього договору позичальник стверджує, що він повідомлений про те, що згідно підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України позичальник зобов`язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає анульовану кредитором суму боргу в розмірі 473892,87 грн та відобразити їх у своїй річній податковій декларації.
Позивачем забезпечено погашення боргових зобов`язань перед банком у розмірі визначеному додатковим договором від 29.05.2014.
Суму анульованого позивачу боргу АТ "Дельта Банк" включило до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку (звіт 1ДФ) за підсумками 2014 року (ознака доходу 126), що підтверджено листом АТ "Дельта Банк" від 03.12.2015.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями підпунктів 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).