ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/4176/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" (далі - ТОВ "Київський республіканський автоцентр", позивач) - Карпович А.Р. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" (далі - АТ "Укргазвидобування", відповідач, скаржник) - Артамонов А.А. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 (суддя - Балац С.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 (головуючий - суддя Кравчук Г.А., судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.)
у справі № 910/4176/22
за позовом ТОВ "Київський республіканський автоцентр"
до АТ "Укргазвидобування"
про стягнення 2 821 283, 12 грн.
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення нарахованих сум відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу гарантійного забезпечення за банківською гарантією.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "Київський республіканський автоцентр" звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до АТ "Укргазвидобування" про стягнення 2 821 283,12 грн, з яких: 573 997,80 грн 3 % річних та 2 247 285,32 грн інфляційні втрати.
1.2. Позовні вимоги мотивовані простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу гарантійного забезпечення за банківською гарантією відповідно до вимог самої банківської гарантії, а також положень частини 2 пункту 13.3 Порядку закупівель товарів, робіт та послуг ПАТ "Укргазвидобування", затвердженого наказом ПАТ "Укргазвидобування" від 01.08.2017 № 497.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023, у справі №910/4176/22 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 3% річних у сумі 573 997,80 грн, інфляційні втрати у сумі 2 246 940, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, АТ "Укргазвидобування" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі №910/4176/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АТ "Укргазвидобування" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судами попередніх судових інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 02.10.2022 у справі №904/1156/19 (щодо необхідності керуватись саме умовами виданої банком банківської гарантії) та від 04.03.2021 у справі №910/3500/19 (щодо того, що гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань).
4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення:
- статей 626, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо помилковості врахування положень внутрішнього документу відповідача, а саме Порядку закупівель товарів, робіт та послуг від 01.08.2017 №497, який розповсюджується на договірні відносини між закупівельником та учасником процедури закупівлі, при цьому, нехтуючи умовами договору, який є обов`язковим для сторін та не зважаючи на те, що банківська гарантія видана та забезпечує виконання саме договору, який укладено між позивачем та відповідачем на підставі положень цивільного та господарського законодавства;
- статей 562, 563 ЦК України, оскільки гарантія не повертається як забезпечення виконання зобов`язання, якщо умови договору не будуть виконані, а не у випадку просто невиконання договору. Як неналежне виконання зобов`язання по договору, так і взагалі невиконання зобов`язань по договору, є невиконанням умов договору. При цьому, одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов`язання (не залежно від періоду та обсягу простроченого зобов`язання) достатньо для заявлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення;
- статті 625 ЦК України, оскільки у даному випадку мало місце не прострочення грошового зобов`язання, а стягнення коштів за банківською гарантією за невиконання своїх зобов`язань по договору, що застосовано згідно з умов договору та вимоги банківської гарантії та у відповідності до положень статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Вищезазначені дії були застосовані через невиконання позивачем умов договору щодо поставки товару в чітко визначені строки, - а тому судами попередніх інстанцій мало бути враховано, що при настанні гарантійного випадку, кошти перерахував саме банк-гарант, а не позивач, тобто АТ "Укргазвидобування" при отриманні коштів користувалося саме коштами банку-гаранта, а не коштами позивача.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 08.05.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між ТОВ "Київський республіканський автоцентр" (постачальник) та АТ "Укргазвидобування" (покупець) 22.10.2018 укладено договір поставки (закупівля товару за власні кошти) №УГВС460/12-18 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов`язується поставити відповідачу товар, зазначений в специфікації/-ях (далі - товар), що додається до Договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами, а відповідач - прийняти і оплатити такий товар.
6.2. Виконання умов Договору забезпечено банківською гарантією від 03.10.2018 № 11402 на суму 7 200 000,00 грн, виданою ПАТ "Комерційний банк "Глобус" (далі - Банківська гарантія).
6.2.1. За умовами Банківської гарантії ПАТ "Комерційний банк "Глобус" (гарант) зобов`язався виплатити відповідачу на письмову вимогу будь-яку суму вказану в письмовій вимозі відповідача, що не перевищує 7 200 000,00 грн не пізніше 10 робочих днів з дати отримання письмової вимоги відповідача, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення позивачем зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія. Гарантія є безвідкличною.
6.3. АТ "Укргазвидобування" 24.06.2019 направило ПАТ "Комерційний банк "Глобус" вимогу №11402 про перерахування коштів на суму 7 200 000,00 грн відповідно до умов Банківської гарантії у зв`язку з порушенням ТОВ "Київський республіканський автоцентр" строку виконання зобов`язання з поставки товару за Договором.
6.4. Листом від 26.06.2019 ПАТ "Комерційний банк "Глобус" повідомило позивача про отримання від відповідача вимоги про сплату грошової суми за Банківською гарантією (у зв`язку з порушенням умов Договору) у розмірі 7 200 000,00 грн. Також у вказаному листі банк просив позивача перерахувати зазначену суму банку з метою здійснення платежу на користь відповідача.
6.5. Відповідно до банківської виписки про рух коштів, 10.07.2019 позивачем здійснено перерахування на користь ПАТ "Комерційний банк "Глобус" 7 200 000,00 грн, яка 10.07.2019 перерахована останнім на користь відповідача (лист від 12.07.2019 № 1-7119).
6.6. ТОВ "Київський республіканський автоцентр" звернулось до суду з позовом до АТ "Укргазвидобування" про стягнення суми забезпечення виконання договору за Банківською гарантією у розмірі 6 840 000,00 грн, оскільки АТ "Укргазвидобування" не виконало своїх зобов`язань з повернення постачальнику (принципалу) суму забезпечення договору за Банківською гарантією №11402 від 03.10.2018, після його повного виконання постачальником (боржником, позивачем).
6.6.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі №910/11515/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022, позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 6 840 000,00 грн.
6.6.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач здійснив повне виконання зобов`язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору Договором, проте з порушенням обумовлених строків у 5 календарних днів, що свідчить саме про неналежне виконання та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 13.1 Порядку закупівель товарів, робіт та послуг, затвердженого наказом ПАТ "Укргазвидобування" від 01.08.2017 №497, у вигляді повернення замовником (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю, після виконання учасником-переможцем договору. Оскільки замовником не повернуто сплаченої суми забезпечення виконання договору, суд дійшов висновку про достатність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми забезпечення у сумі 6 840 000,00 грн, яка складає різницю між розміром сплаченою гарантійної суми (7 200 000,00 грн) та зарахованої в якості сплати позивачем пені за 5 днів прострочення поставки товару (360 000,00 грн).
6.6.3. Крім того, рішенням суду першої інстанції у справі №910/11515/21, встановлено, що позивачем здійснено поставку товару за Договором в повному обсязі 25.06.2019. Кошти за Банківською гарантією перераховані відповідачу 10.07.2019.
6.6.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2022 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 910/11515/21 закрито.
6.7. Факт прострочення АТ "Укргазвидобування" грошового зобов`язання у вигляді повернення гарантійного забезпечення встановлене рішенням господарського суду у справі №910/11515/21, яке набрало законної сили, та повторному доведенню згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України у даній справі не підлягає.
6.8. Гарантійне забезпечення у сумі 6 840 000,00 грн повернуто АТ "Укргазвидобування" після апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі №910/11515/21, а саме - 18.05.2022, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
6.9. У зв`язку з порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу гарантійної суми, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом щодо стягнення з відповідача 2 821 283,12 грн, з яких: 573 997,80 грн - 3 % річних та 2 247 285,32 грн - інфляційних втрат.
6.10. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого:
- факт неналежного виконання позивачем умов Договору (з простроченням встановленого строку) належним чином доведений;
- позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 573 997,80 грн підлягає задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними;
- розрахунок інфляційних втрат позивача є арифметично невірним з огляду на сукупний індекс інфляційних втрат у спірний період. Позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню в сумі 2 246 940,00 грн за розрахунком суду.
6.11. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, зокрема відзначив таке:
- передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;
- зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги;
- враховуючи, що відповідач своєчасно не виконав свого зобов`язання та не повернув позивачу гарантійне забезпечення, у зв`язку із чим ТОВ "Київський республіканський автоцентр" було змушене його стягнути у судовому порядку у справі № 910/11515/21, нарахування інфляційних втрат та 3% річних до фактичного виконання АТ "Укргазвидобування" свого грошового зобов`язання з повернення гарантії є правомірним;
- місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 2 246 940,00 грн та 3 % річних у сумі 573 997,80 грн;
- відсутні підстави для зменшення розміру стягнутих за оскаржуваним рішенням процентів річних та інфляційних втрат за проханням відповідача, оскільки відповідачем не надано належних доказів в обґрунтування зазначених вище критеріїв, при цьому судом враховано встановлені у даній справі обставини щодо суми заборгованості, терміну прострочення відповідачем у її поверненні, співвідношення розміру боргу і нарахованих процентів річних та інфляційних втрат, а також їх компенсаційний характер.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/4176/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І.Б.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/4176/22 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/4176/22 у частині часткового задоволення позовних вимог, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023.
7.3.1. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/4176/22 в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог жодною зі сторін ані до суду апеляційної інстанції, ані до Верховного Суду не оскаржувалось, а відтак у цій частині не переглядається Судом.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі №910/4176/22, якими часткового задоволено вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
8.6. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2022 у справі №904/1156/19 та від 04.03.2021 у справі №910/3500/19.
8.7. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.8. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.10. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.10.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.10.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.10.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.11. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.12. Так, у постанові від 02.10.2022 у справі №904/1156/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення суми банківської гарантії, погодився з висновками судів про те, що третя особа не виконала умови договору фінансового лізингу в частині передання лізингоодержувачу - позивачу у справі, предмету лізингу. Встановивши, що позивач (бенефіціар) надав банку (гаранту) всі передбачені гарантією документи, у спосіб та у визначений строк, надіслав вимогу до закінчення строку дії гарантії, суди дійшли обґрунтованого висновку про дотримання позивачем всіх умов, необхідних для виконання відповідачем гарантійних зобов`язань. Правовою підставою для здійснення виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром. Відтак сукупність встановлених обставин свідчить про неправомірність відмови від її сплати за гарантією з боку відповідача (гаранта), оскільки такої підстави, як ненабрання чинності гарантією у зв`язку з відсутністю її покриття з боку боржника, закон не містить. Сам факт видачі банківської гарантії не свідчить про недотримання принципалом умов договору, що підтверджується банківською гарантією. Відповідно до частини третьої статті 563 ЦК України у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Таким чином, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов`язання (у залежності від умов гарантії).
8.13. У постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19 колегія суддів відзначила, що гарантія - це односторонній правочин, за яким гарант приймає на себе обов`язок сплатити бенефіціару на його вимогу певну грошову суму внаслідок невиконання боржником (принципалом) взятих на себе зобов`язань, забезпечених гарантією. Основна функція гарантії полягає в забезпеченні належного виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром. Отже, підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань.
8.14. Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, стосуються правомірності/неправомірності стягнення суми банківської гарантії та правового регулювання таких відносин, зокрема щодо універсальності застосування положень статей 560, 563 ЦК України.
8.14.1. Водночас Верховний Суд відзначає, що у справі, яка переглядається, предметом спору не є стягнення суми банківської гарантії, правова підстава позову - стаття 625 ЦК України. При цьому питання правомірності/неправомірності стягнення банківської гарантії за спірним Договором вирішувалось у справі № 910/11515/21, судові рішення в якій набрали законної сили, та не можуть в силу закону бути предметом розгляду у даній справі.
8.14.2. Верховний Суд враховує і те, що у жодній із наведених скаржником справах предметом розгляду не було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання грошового зобов`язання з повернення суми банківської гарантії принципалу після виконання умов Договору.
8.14.3. Відтак, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 02.10.2022 у справі №904/1156/19 та від 04.03.2021 у справі №910/3500/19 (на які вказує скаржник) за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що останні різняться як предметами, підставами позову, так і правовим тлумаченням, а також встановленими судами фактичними обставинами у зазначених справах відносно справи, яка переглядається, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах до справи, що переглядається, за змістовним критерієм.
8.15. Крім того, як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник здійснює посилання на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, але при цьому скаржник відзначає, що позовні вимоги про стягнення коштів у порядку частини другої статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки у даному випадку мало місце не прострочення грошового зобов`язання, а стягнення коштів за банківською гарантією за невиконання своїх зобов`язань за Договором.
8.15.1. Так, у вказаній постанові Велика Палата, зокрема відзначила таке:
" 8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".
8.16. Верховний Суд враховує, що АТ "Укргазвидобування", посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, не вказує на неправомірність постанови суду апеляційної інстанції в частині відхилення клопотання про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, водночас доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до необхідності врахування принципів господарсько-правової відповідальності як справедливість, добросовісність, розумність та пропорційність відповідальності за відсутності вини відповідача у простроченні зобов`язання, оскільки, на його думку, останній діяв у повній відповідності до умов Договору та чинного законодавства.
8.17. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне відзначити таке.
8.18. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
8.19. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
8.20. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
8.21. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.