ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 287/721/20
провадження № 51-251км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
потерпілого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060260000001, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ВирокомОлевського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди та відмовлено в позовній вимозі про стягнення майнової шкоди.
Також до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та відповідно до ч. 5 ст. 194Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) покладено на нього обов`язки: 1) прибувати за кожною вимогою до суду; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, а також роз`яснено ОСОБА_6 наслідки невиконання покладених на нього обов`язків.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що 27 грудня 2019 року приблизно о 23-й год. 00 хв. у кафе-барі "Старе місто", розташованого по вул. Свято-Воздвиженській, 2-а в м. Олевську Житомирської області,
з ОСОБА_8 у нього виник словесний конфлікт і він, показуючи своє зневажливе ставлення до існуючих в суспільстві загальних правил поведінки та моральності, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно, в присутності інших відвідувачів закладу почав грубо виражатися образливою лайкою до ОСОБА_8 і кидати в його бік скляний посуд.
Після чого ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_8, який перебував біля барної стійки в кафе-барі "Старе місто", та умисно завдав йому один удар правою рукою в область голови. Від отриманого удару ОСОБА_8 втратив рівновагу та впав на підлогу. ОСОБА_6, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень, підійшов до ОСОБА_8, який перебував у напівсидячому положенні, та наніс останньому один удар правою ногою в область голови, а саме в ділянку лівого ока, в результаті чого заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, які призвели до стійкої втрати працездатності, більш як на одну третину, а саме на 35 % та за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що не були загрозливими для життя, але належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на відсутність у справі доказів заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили втрату функцій органу чи стійку втрату працездатності, не менше як на одну третину. Посилається на ухвалення вироку з порушенням вимог статей 242, 370, ч. 3 ст. 374 КПК і вважає, що його мотивувальна частина не містить висновків про доведеність винуватості в частині засудження за ч. 1 ст. 121 КК. Вказує, що всупереч вимогам статей 370, 409, 419 КПК апеляційний суд не навів в ухвалі мотивів, з яких залишив без задоволення доводи його апеляційної скарги, зокрема, про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження й не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Вважає, що відповідно до приписів статей 7, 84, 86, 87 КПК та, з огляду на недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права, висновки експерта № 7 від 30 березня 2020 року та № 32
від 07 квітня 2020 року є недопустимими доказами. На думку засудженого, апеляційний суд в повній мірі не перевірив вищевказані доводи, залишив поза увагою те, що медичні документи, які лягли в основу судово-медичних експертиз, під час досудового розслідування не були зібрані і судом не досліджувались. Вказує, що ці медичні документи речовими доказами у кримінальному провадженні не визнавались й на виконання вимог ст. 290 КПК стороні захисту не надавались і у розпорядження експерта не направлялись. Посилається на порушення вимог ч. 2 ст. 102 КПК, зазначаючи, що у висновках експерта № 7
від 30 березня 2020 року та № 32 від 07 квітня 2020 року відсутні підписи особи, вказаної у їх вступних частинах, а саме потерпілого, і ці висновки не містять відомостей про попередження експерта ОСОБА_9 про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385, 387 КК і про направлення йому медичних документів. На думку засудженого, слідчим не виконано покладених на нього обов`язків згідно з ч. 3 ст. 223 КПК і в постановах про призначення судово-медичних експертиз не роз`яснено експерту його права та обов`язки, не попереджено про встановлену законом відповідальність. Зазначає про неповноту судового розгляду, безпідставне відхилення клопотань сторони захисту про призначення повторної судово-медичної експертизи, визнання висновку експерта № 7 від 30 березня 2020 року недопустимим доказом і невиконання судом власного рішення про повторний виклик і допит свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Стверджує про порушення порядку повідомлення йому про підозру, не погоджується з висновками апеляційного суду про неспроможність доводів його апеляційної скарги про те, що він статус підозрюваного не набув, вказуючи, що вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що покарання призначено йому з порушенням вимог статей 66, 75 КК і не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Зазначає, що суд не врахував обставини, що пом`якшують покарання. Вказує на упередженість висновків апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до нього положень статей 69, 75 КК, зокрема, про намагання викривити обставини заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Водночас просить врахувати долучені до касаційної скарги матеріали, що його характеризують, а саме копії свідоцтва про шлюб і свідоцтва про народження його сина - ОСОБА_13, характеристику з місця роботи, довідку, згідно з якою ОСОБА_14 знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області з 08 серпня 2015 року і одержує пенсію за віком. Крім того, на думку засудженого, апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 і не навів мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали. Крім того, засуджений не погоджується з тим, що апеляційний суд відмовив йому в зменшенні розміру відшкодування моральної шкоди, пославшись на порушення нормальних життєвих зав`язків і втрату зору на одне око. Вказує, що при задоволенні цивільного позову суд першої інстанції не в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості і справедливості, не оцінив докази відповідно до вимог ст. 94 КПК, не обґрунтував і не мотивував свого рішення в цій частині.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_7 просили касаційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Потерпілий ОСОБА_8 заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7, прокурора ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_8, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 вбачається, що він не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження та вказує на неповноту судового розгляду, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Отже, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК.
При цьому суд першої інстанції дослідив і послався у вироку на:
- показання обвинуваченого ОСОБА_6, котрий вину визнав і надав показання про обставини, за яких вчинив вказані злочини, та потерпілого ОСОБА_8 про те, що 27 грудня 2019 року в кафе "Старе місто" ОСОБА_6 став безпричинно його ображати, кидав скляний посуд, а потім завдав удари в голову, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження і у нього було травмоване ліве око;
- показання свідка ОСОБА_16, яка в судовому засіданні пояснила, що відпочиваючи в кафе "Старе місто", ОСОБА_6 не сподобалось, як потерпілий на нього дивиться, і він почав кидати скляний посуд, стався конфлікт. ОСОБА_8 нікого не чіпав, пішов до барної стойки, щоб розрахуватися, і там ОСОБА_6 вдарив потерпілого ногою в обличчя, далі відвідувачі розборонили бійку;
- показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_12. ОСОБА_18 та ОСОБА_10, дані протоколу огляду місця події з фототаблицею, протоколів проведення слідчих експериментів з фототаблицями за участю підозрюваного ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_8, свідківОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_10 і ОСОБА_17 ;
- дані висновків експерта № 7 від 30 березня 2020 року і № 32 від 07 квітня 2020 року, відповідно до яких виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді субкон`юктивального розриву склери лівого ока з випадінням оболонок, гіфеми лівого ока, тотального гемофтальму лівого ока, відшарування судинної оболонки лівого ока, відшарування сітківки лівого ока, травматичної афакії лівого ока призвели до стійкої втрати працездатності, більш як на одну третину, а саме
на 35 % та за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що не були загрозливими для життя, але належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками. Ці тілесні ушкодження могли утворитися від одноразового удару обутою ногою або одноразового удару кулаком в область обличчя, не виключена можливість їх виникнення за обставин, вказаних свідком ОСОБА_16 при проведенні за її участю слідчого експерименту.
Отже, дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні хуліганства та заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило втрату функцій органу, поєднане зі стійкою втратою працездатності, не менш як на одну третину.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги засудженогоОСОБА_6 про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а самеч. 1 ст. 121 КК, є безпідставними.
Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
ДіїОСОБА_6 за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковані судом правильно.
Колегія суддів касаційного суду не погоджується з доводами касаційної скарги засудженогоОСОБА_6 про наявність підстав для визнання висновків вищевказаних судово-медичних експертиз неналежними та недопустимими доказами, виходячи з наступного.