ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 369/14209/19
провадження № 51-813км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110000000533, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Також указаним вироком вирішено долю речових доказів та питання про витрати у провадженні.
Відповідно до вироку 19 липня 2019 року ОСОБА_6 близько 22:00, керуючи автомобілем марки "Audi A6", р.н. НОМЕР_1, рухаючись на 18 км + 200 м автомобільної дороги "Київ - Одеса" по території Києво-Святошинського району Київської області в напрямку м. Одеси, проявив самовпевненість, не стежив за дорожньою обстановкою, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги підпунктів "б" і "д" п. 2.3, пп. "б" п. 12.9, пунктів 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, та наїхав на пішоходів ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які переходили проїзну частину дороги справа наліво відносно напрямку руху вказаного вище автомобіля. У результаті
дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли на місці пригоди.
Київський апеляційний суд скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання та 23 січня 2023 року ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вимоги й узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, засуджений звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати вирок Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року щодо нього та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Засуджений ОСОБА_6 стверджує, що, з огляду на наявність обставин, які пом`якшують покарання, та обставин, які позитивно характеризують його особу, апеляційний суд невмотивовано і необґрунтовано погіршив його становище.
На думку засудженого, скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд не навів належного обґрунтування, яких саме порушень допустив місцевий суд. Вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував поведінки потерпілих осіб (переходили дорогу в невстановленому місці в темну пору доби, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння), а також того, що злочин вчинено з необережності та за відсутності обставин, які обтяжують покарання.
Вважає, що апеляційний суд дав неправильну оцінку відомостям, котрі характеризують особу засудженого, та безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав до застосування ст. 75 КК.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суди не звернули належної уваги на причинний зв`язок між діями кожного з учасників ДТП. Свої доводи в цій частині обґрунтовує рекомендаціями, відображеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" і висновками, наведеними в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (провадження № 5-18кс14).
Разом із тим, у касаційній скарзі засуджений указує, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки розглянув кримінальне провадження за участі захисника ОСОБА_11, котрий був мобілізований до Збройних Сил України, отже не міг здійснювати ефективний захист. Указує, що суміщення військової служби та виконання обов`язків, пов`язаних із здійсненням адвокатської діяльності ОСОБА_11, позбавило його права на захист, гарантованого державою.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та його захисники підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити. Захисник ОСОБА_12 подав заяву, в якій просив судове засідання проводити за його відсутності.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, оскільки вважала її доводи необґрунтованими.
Потерпіла ОСОБА_13 подала письмову заяву в якій просила задовольнити касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6, в судове засідання суду касаційної інстанції вона не з`явилася, про причини неявки не повідомила.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В касаційній скарзі порушено питання про те, що під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції належним чином не врахував поведінки потерпілих осіб, які переходили дорогу в невстановленому місці в темну пору доби, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.
Щодо оцінки вказаних доводів, колегія суддів, з огляду на обставини, встановлені судом у цьому провадженні, сприймає як безпідставні посилання сторони захисту на рекомендації, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року № 14, та правозастосовні підходи, відображені в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (провадження № 5-18кс14), щодо деяких особливостей встановлення необхідного причинного зв`язку в справах про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту.
Питання про відповідальність за заподіяні через порушення ПДР наслідки може бути поставлено і позитивно вирішено судом лише тоді, коли вони були необхідними, закономірними результатами вчиненої особою дії, мали у ній своє підґрунтя.
Необхідний причинний зв`язок відображає закономірності розвитку об`єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб`єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю викликають настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв`язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у провину.
Використання правил встановлення необхідного причинного зв`язку, які покладено в основу практичного застосування теорії необхідного спричинення, дозволяє встановити, що у процесі послідовного розвитку протиправної дії в часі суспільно небезпечний наслідок з необхідністю походить від конкретного діяння, вчиненого особою, а не знаходиться стосовно нього у випадковому відношенні. Діяння повинно породжувати наслідки як результат негативного, руйнівного впливу на об`єкт кримінально-правової охорони, коли діяння є головною і визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило, в тих ситуаціях, коли в розвиток причинного ряду вплітаються дії інших осіб, що, відповідно, обумовлює необхідність наступної юридичної оцінки декількох чинників, які певною мірою впливають на настання передбачених законом наслідків, є ключем до розв`язання питання про наявність (відсутність) підстави кримінальної відповідальності конкретної особи. Порушення ПДР пішоходом не виключає кримінальної відповідальності водія транспортного засобу, який порушив ці Правила, спричинив пішоходу фізичну шкоду, і порушення водієм ПДР є головною умовою заподіяння суспільно небезпечних наслідків, перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку.
У сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту треба розрізняти необхідні, тобто ті, які підпорядковані закономірностям зовнішнього світу, і випадкові наслідки. Якщо до розвитку подій доєдналися дії потерпілих, суд має з`ясовувати, чи справили їх дії такий вплив на розвиток причинно-наслідкового зв`язку, в результаті якого заподіяні наслідки не випливають з необхідністю з дії іншого учасника ДТП, отже наслідки виникають під впливом іншого ланцюга причинності.
При цьому юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджує експерт у галузі автотехнічних досліджень. Суд, спираючись на висновки експерта, за кримінально-правовими правилами оцінки встановлює необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення, встановлює, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків.
Ураховуючи складність визначення універсального алгоритму встановлення причинного зв`язку між порушенням нормативних вимог та настанням шкідливих наслідків, позаяк в кожному конкретному випадку цей зв`язок ускладняється і зумовлюється значною кількістю різноманітних чинників (зміст, комбінації та послідовність виникнення яких майже завжди є унікальною), оцінці в кримінальному провадженні підлягають найбільш значущі особливості, на які потрібно зважити для встановлення необхідного причинного зв`язку як складової підстави кримінальної відповідальності. Суд з`ясовує характер порушень, які допустив кожен із учасників ДТП, а також, чи не було причиною порушення ПДР одним із них, їх недодержання іншим.
За висновком експерта від 18 жовтня 2019 року № 12-1/2292, який було досліджено судом першої інстанції та покладено в основу вироку, дії водія автомобіля марки "Audi A6", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, автомобіль якого рухався зі швидкістю близько 147,49±14,99 км/год, що перевищує вказане на дорожньому знаку 3.29 обмеження швидкості 50 км/год, стали безпосередньою причиною заподіяння смерті потерпілим.
Недотримання вказаних вище правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_6 суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали причиною (головною умовою) заподіяних наслідків. Установлений у цьому провадженні необхідний причинний зв`язок резонно покладений судом в обґрунтування підстави кримінальної відповідальності засудженого за ч. 3 ст. 286 КК, оскільки обумовлює таке психічне ставлення ОСОБА_6 до наслідків, яке охоплюється змістом вини. За відсутності відповідного касаційного приводу колегія суддів не аналізує всіх аспектів психічного ставлення винуватого до вчиненого ним діяння і заподіяних наслідків.
Водночас, за вказаним вище висновком експерта зупиночний шлях автомобіля "Audi A6" при максимально допустимій швидкості на ділянці проїзної частини, де трапилась ДТП складає (34, 9…35, 2) м, менше його віддалення від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху рівного 62, 5 м, тобто рухаючись із максимально допустимою швидкістю на ділянці проїзної частини, де трапилась ДТП, водій автомобіля мав технічну можливість попередити наїзд на пішоходів шляхом застосування екстреного гальмування в заданий момент виникнення небезпеки для руху водію. Стосовно оцінки дій пішоходів, експерт зазначив, що вона не потребує застосування спеціальних знань, отже перебуває поза межами експертного дослідження.
Колегія суддів зважає на те, що за встановлених в цьому провадженні обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що причиною ДТП і заподіяних наслідків є дії засудженого ОСОБА_6, який рухався усупереч встановленим обмеженням зі значним перевищенням швидкості, що і призвело до заподіяння смерті трьом пішоходам унаслідок наїзду на них транспортним засобом. Досліджені судом докази поза розумним сумнівом свідчать про те, що в цьому провадженні йдеться про такий причинний зв`язок, який відображує закономірності розвитку події, де заподіяна ОСОБА_6 шкода є наслідком не випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюгів, а закономірним результатом його діяння, відображає такий розвиток подій, за якого засуджений здатний їх передбачити.
Відповідно до п. 1.4 ПДР пішоходи ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вправі були розраховувати, що водій ОСОБА_6 буде уважним, стежитиме за дорожньою обстановкою, реагуватиме на її зміну, не створюватиме своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, дотримуватиметься вимог п. 12.9 ПДР щодо заборони перевищувати максимальну швидкість на ділянці дороги, де встановлено дорожній знак 3.29 щодо заборони руху зі швидкістю, яка перевищує зазначену на знакові - 50 км/год, і не перевищуватиме її в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, коли швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди.
Суди попередніх інстанцій, оцінивши докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.
Колегія суддів не вбачає підстав ставити під сумнів встановлені під час судового розгляду обставини спираючись на відомості, відображені у долученій захисником до матеріалів справи під час касаційного розгляду відповіді заступника начальника з експлуатаційного утримання та БАД Служби автомобільних доріг у Київській області (САД у Київській області), отриманій на запит адвоката ОСОБА_14, де йдеться про те, що тимчасова схема організації дорожнього руху (станом на 19.07.2019) не зберіглася, разом із тим, зазначається, що стан покриття та наявність технічних засобів організації дорожнього руху фіксується поліцією на момент скоєння ДТП, оскільки сторона захисту не заперечувала під час судового розгляду та апеляційного перегляду достовірності відомостей, віддзеркалених в протоколах огляду місця події, покладених в обґрунтування висновку про винуватість ОСОБА_6 .
Колегія суддів враховує, що засуджений у суді першої інстанції визнав свою вину, а в апеляційному порядку сторона захисту не оскаржувала висновку суду про винуватість ОСОБА_6, який щиро розкаявся, у вчиненні інкримінованого за ч. 3 ст. 286 КК злочину.