Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 369/15492/21
провадження № 61-624св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Виконавчий комітет Бучанської міської ради, Служба у справах дітей Бучанської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та встановлення порядку і способу спілкування матері з дитиною.
Одночасно ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактичне місце проживання якої за адресою батька: АДРЕСА_1, до ухвалення рішення по суті спору.
На обґрунтування заяви зазначив, що відповідач не має власного житла, постійного місця проживання, постійного місця роботи та стабільного доходу, систематично від`їжджає за кордон, обтяжена великими боргами перед банком
і під час проживання дитини з нею не забезпечувала належного догляду за малолітньою дитиною, не дотримується розпорядку дня, хворіє або починає відставати у розвитку, а всі ці неприємності виправляє тільки батько. Відповідач неодноразово погрожувала позивачу відібранням дочки, у зв`язку з чим в будь-який час може забрати дитину від батька та має реальну можливість вивезти їх спільну дитину з місця її фактичного постійного проживання. Крім того, відповідач за адресою реєстрації не проживає, з батьками у неї погані стосунки, раз на місяць-півтора вона виїжджає за кордон, тому в разі, якщо забере дочку, встановити її місцезнаходження буде дуже складно, ураховуючи проживання матері на квартирах та в готелях. Разом з тим позивач не має на меті перешкоджати спілкуванню матері з дитиною і готовий забезпечувати таке спілкування задля найкращих інтересів дитини, однак хвороба дочки не дозволяє проживати в орендованому помешканні, в якому може бути збудник алергічної реакції. З огляду на те що між сторонами дійсно виник спір щодо визначення місця проживання дитини, існує необхідність вжити заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від
22 листопада 2022 року, заяву про забезпечення позову задоволено.
В порядку забезпечення позову заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактичне місце проживання якої за адресою батька:
АДРЕСА_1, до ухвалення рішення у справі.
Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що предметом спору у цій справі є визначення місця проживання малолітньої дитини, тому в таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від батька.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
12 січня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Власова О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав ніяких доказів того, що мати дитини намагається змінити її місце проживання без згоди батька або вчиняє дії для позбавлення батька можливості брати участь у житті та вихованні спільної доньки. Місце проживання доньки сторони визначили разом з матір?ю згідно з договором про порядок проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_2 ніколи не вчиняла дій, спрямованих на зміну місця проживання дитини, та не перешкоджала участі батька в її житті. Заявник вказує, що саме позивач створює їй перешкоди у спілкуванні з донькою. Суд першої інстанції при винесенні ухвали виходив лише з того, що у батька дитини набагато краще матеріальне становище, ніж у матері, що він зможе краще подбати про дитину. Дитина була разом з батьком в Австрії. Суд Австрії виніс рішення, згідно з яким з метою недопущення вивезення дитини батьком у будь-якому напрямку до кінця розгляду справи ухвалено відібрати у батька паспорт доньки та заборонено переїжджати на інше місце проживання або до іншої країни. Проте ОСОБА_1 разом з донькою повернувся до України, чим порушив вимоги судового рішення Австрійського суду та створив матері перешкоди брати участь у житті доньки.
Аргументи інших учасників справи
23 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
23 березня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2, заявив позовні вимоги про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1, а також встановлення порядку у вихованні та спілкуванні матері з малолітньою дочкою таким чином: першу, третю п`ятницю місяця з 16 год 00 хв мати забирає дочку з дитячого садочка та до
19 год 00 хв першої, третьої неділі місяця повертає дочку за адресою місця проживання батька; на свята за погодженням сторін, у день народження дитини кожного року з 13 год 00 хв до 19 год 00 хв за місцем мешкання дитини або
в іншому місці, за погодженням сторін, враховуючи стан здоров`я дитини, погодні умови; за бажанням матері шляхом спільного відпочинку в період літніх місяців протягом 45 днів із завчасним попередженням батька дитини.
З 03 жовтня 2021 року і дотепер малолітня ОСОБА_4 фактично проживає з батьком у житловому будинку на території СТКІЗ "Метролог", що за адресою: АДРЕСА_1 .
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначав, що зараз
ОСОБА_2 не в змозі самостійно забезпечувати потреби дитини та її лікування, неодноразово погрожувала йому розлученням з дочкою, тому має реальну можливість забрати дитину від нього та вивезти з місця її фактичного постійного проживання, що, у свою чергу, може утруднити виконання рішення суду або навіть зробити його неможливим та зумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.