Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 757/23847/21
провадження № 61-1913св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство юстиції України, Канівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції
у Черкаській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Канівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої органом державної влади.
Позов мотивований тим, що 28 лютого 2011 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалив рішення у справі № 2-153/2011, яким позов
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено та вирішено стягнути з відповідача борг в розмірі 80 300,00 грн. Рішення суду набрало законної сили 10 березня
2011 року та було звернено до виконання.
Вказував, що в процесі виконання рішення він був змушений неодноразово звертатись до відділу державної виконавчої служби Канівського міськрайонного управління юстиції з метою відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення боргу, проте безрезультатно.
Відділ виконавчої служби безпідставно направив виконавче провадження до Ірпінського міського відділу виконавчої служби, нібито за місцем проживання боржника, втім адреси, яку зазначив боржник, не існує, у зв`язку з чим виконавче провадження повернулось до Канівського відділу виконавчої служби.
Відповідно до довідки Канівського МР відділу ДВС борг станом на 10 квітня
2019 року становить 80 300,00 грн в боржником не сплачений, а тому
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до боржника про стягнення з нього інфляційних втрат, 3 % річних та витрат, пов`язаних зі зміною курсу валют.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2019 року у справі № 697/688/19 позов задоволено частково. Стягнено
із ОСОБА_2 інфляційні втрати в розмірі 78 059,63 грн та 3 % річних в розмірі
19 225,80 грн.
Позивач вказував, що це рішення також звернено до виконання, проте поки що не виконується з вини Канівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області. Понад 9 років з часу винесення рішення йому не повернено борг, державні виконавці не вчиняються дій для стягнення заборгованості, Міністерство юстиції України не здійснює належного контролю за роботою своїх структурних підрозділів.
ОСОБА_1 просив стягнути з державного бюджету через казначейську службу на свою користь 200 086,85 грн матеріальної шкоди та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня
2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо "..." з`ясувати "..." місце проживання, перебування боржника - фізичної особи "...". Суд встановив, що Канівський міськрайонний відділ виконавчої служби вживав усіх заходів, передбачених законом. Позивач не надав доказів того, що відділ виконавчої служби не вживав заходів з розшуку боржника та не виконував норм Закону України "Про виконавче провадження", тому суд дійшов висновку про недоведення позивачем факту завдання йому матеріальної шкоди. Навпаки, вбачається спроба перекласти відповідальність (у вигляді стягнення коштів) з боржника ОСОБА_2 на державу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суди зазначили, що позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою
і протиправними діями відповідача, у зв`язку з чим визнав ці вимоги недоведеними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від
18 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня
2023 рокуі прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що, виходячи з неспроможності держави забезпечити виконання судового рішення, позивач має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, передбаченої статтями 1167, 1173 ЦК України.
Аргументи інших учасників справи
17 квітня 2023 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
04 травня 2023 року Канівський ВДВС подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Печерського районного суду м. Києва.
У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
На виконанні в Канівському міськрайонному відділі ДВС перебувало зведене виконавче провадження № 61219432, до складу якого входило два виконавчі провадження, а саме: № 60548044, відкрите 11 листопада 2019 року
з примусового виконання виконавчого листа № 697/688/19, який був виданий
21 жовтня 2019 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 98 259,03 грн, та виконавче провадження № 61203822, відкрите 07 лютого 2020 року
з примусового виконання виконавчого листа № 2-153/2011, який був виданий
16 березня 2011 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 81 223,00 грн.
Для примусового виконання вказаних судових рішень позивач неодноразово пред`являв виконавчі листи до примусового виконання в Канівський міськрайонний відділ ДВС за місцем реєстрації боржника ОСОБА_2, і державні виконавці Канівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вчиняли відповідні процесуальні дії, спрямовані на виконання вказаних рішень суду, що підтверджується відповідними копіями постанов.
У зв`язку з неможливістю встановити місце знаходження боржника виконавчий лист № 2-153 неодноразово повертався стягувачу. Виконавчі листи № 2-153 та № 697/688/19 не виконані у зв`язку з неможливістю встановити місце знаходження боржника.
Матеріали справи містять численні звернення стягувача до Міністерства юстиції України з приводу бездіяльності Канівського міськрайонного відділу виконавчої служби, на які заявнику надано відповіді.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Щодо стягнення матеріальної шкоди
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).